Московство
Шрифт:
Міністр закордонних справ США А. Стівенсон писав, що: «Московщина у своїй закордонній політиці підтримує національні визвольні рухи колоніальних народів поза СРСР, і ця підтримка сприяє поширенню москволюбства у світі. Але в межах імперії СРСР Московщина не визнає жодного національно-державного самовизначення колишніх незалежних держав на Сході Європи. СРСР — це остання колосальна імперія, що в ній Московщина не дає поневоленим нею народам жодної можливості визначати власну долю, вважаючи, що вона, Московщина, цю долю визначила раз і назавжди, силою зброї» [616] . Подібні думки висловлює німецький автор: «Третій Інтернаціонал у Москві начебто допомагає революційним рухам у світі. А на справді ж він іде шляхом московських царів. Змінилася лише назва. Раніш називався «монархізм», а тепер називається «більшовизм». Москвини самі кажуть, що змінилися лише «знаки и возглавье». Так. Адже не змінилась мета — накинути свої московські уявлення про суспільний і політичний лад усьому світові» [617] . Інший німецький автор висловлюється так: «СРСР не є державою в європейському розумінні цього слова. СРСР, як монгольська держава, складається з пануючої Орди, деспотичного хана та безправних людей і народів. У СРСР панує азіатська, татарська мораль, брудна, жорстока деспотія, з щоденним катуванням, як укладом правління. В СРСР може з’явитися сучасний Чінгіс-хан,
[616]
A. Stevenson in «US Department of State Bulletin», 5 листопада 1962 (переказ).
[617]
E. Ranschofen-Vertheimer. «Victory Is Not Enough».
[618]
O. Spengler. «Jahre der Entscheidung».
А ось і голос москволюба: більшовики є законними дітьми свого царизму. Він виховував їх століттями. Вони усунули царя, але не усунули царизму. В. Ленін є логічним наслідком московської нелогічності. Він захопив державну владу так, як перед ним захоплювали інші самозванці. А самозванщина — це тривала доба московської історії. Помилковим є твердження, що, мовляв, В. Ленін та його діяльність не є московськими. Вони щиро національні, на всі 100% московські. «Радянський» лад — це ж лише розширення старої московської «общини» на всі царини життя і в імперському масштабі» [619] .
[619]
Т. Масарик. «Світова революція».
Польський голос: «Московщина несе іншим народам не комунізм, а більшовизм. А більшовизм з його централізацією, загарбництвом, запереченням прав людини і народів, з його жорстокістю, садизмом, брехливістю, казуїстикою, шахрайством, демагогією — це ж ніщо інше, як старий історичний московізм. Марксисти кажуть: «Буття визначає свідомість». Історія Московщини це підтверджує. Московщина була більшовицькою: і за Івана IV, і за Петра І, і за Катерини ІІ, і за Миколи І. «Більшовиками» були і Петро І і О. Пушкін, Микола І і Ф. Достоєвський, генерал О. Суворов і соціаліст О. Герцен, реакціонер ген. М. Скобєлєв і революціонер Г. Плєханов. Чи вони сиділи на троні, чи носили генеральську форму, чи гнили у в’язницях або на каторзі — всі вони ненавиділи і вигублювали, хто як міг: поляків, українців, грузинів, узбеків, черкесів, татар та інших «инородцев». Про месіанський «панславізм», що його москвини уявляли лише як панмосковізм та про православ’я, що його уявляли лише як московське, мріяли і ліберал О. Пушкін, і монархіст-кат ген. П. Муравйов, каторжник Ф. Достоєвський, і міністр, який послав його на каторгу, граф М. Ігнатьєв, народник М. Данилевський і кат народу міністр Трєпов, демократ І. Аксаков і запеклий ворог демократії В. Пурішкевич. Одначе, ті московські пансловізм та православ’я були заслабі, щоб ними можна було загарбати світ. Отже, панмосковізм знайшов зброю величезної сили — інтернаціональний комунізм. Дика, азійська Москва-ІІІ Рим зодягнулася в гарні, привабливі шати ІІІ Інтернаціоналу» [620] .
[620]
R. Wraga. «Sowietski ustroj» (переказ).
Американський москволюб пише так: «Московський більшовизм зародився ще на світанку московської імперії і зростав століттями. Його корені сягають Івана IV, що винищував свою аристократію та заснував тодішню ЧК — опричнину. Коронований «більшовик» Петро І заснував «Всешутейший, Всепьянейший Собор», що проводив найгидкіші блюзнірські оргії. Нитки більшовизму тягнуться далі через С. Разіна та Є. Пугачова, які вбивали, нищили все на своєму шляху заради й іменем «простого народа». Далі (1862 р.) П. Зайчевський закликав: «Беріть сокири! Вбивайте владу на вулицях, на майданах, в їхніх домах! Убивайте! Убивайте! Убивайте!!!» Після Зайчевського приходить С. Нєчаєв, що у своєму дикому, садистичному «Катехізисі революціонера» — творі, що його не може зрозуміти ніякий європейський розум, кличе своїх земляків не визнавати жодної моралі, жодної культури, а все нищити, руйнувати, палити, вигублювати, катувати… Так! Більшовизм є явищем істотно московським, національним, азіатським. І причини успіху Сталіна лежать не в його характері, здібностях, знаннях, а в характері, світогляді, духовності самого московського народу, всіх його станів. Москвини всією душею прагнули повернутися до старих, звичних і єдино зрозумілих їм традицій та шляхів своїх царів. Сталін це їм дав, і тому став царем… Величезні культурні, господарські, політичні, суспільні зміни сталися в усьому світі, отже і в Європі, тобто перед самими дверима Московщини. А Московщина залишилася, як і століття перед тим, культурно, господарчо, суспільно і політично тією самою, що й століття тому, себто потворно, садистично жорстокою, морально й фізично брудною, світоглядно запекло сектанською, з ненавистю до всіх чужинців і чужих культур, відгороджена нездоланним муром від усього світу, рабською і деспотичною, без найменших залишків будь-якої волі, свободи, безбожницькою, загарбницькою, цинічно брехливою» [621] . Подібні думки знаходимо в інших іноземних авторів: «Більшовизм має глибоке коріння в московській духовності. Він має значно більше спільного з московським національним месіанством, ніж з марксизмом. Невизнання особистих прав, особистої гідності, приватної власності, безбожництво, жорстокість і т. п. — все це має глибокі коріння в духовності москвина. Вони історично старі, московські національні» [622] .
[621]
E. Lyons. «Stalin» (переказ).
[622]
D. Piede. «Das russische perpetuum Mobile».
Московський письменник, член КПРС Тендряков у своїх творах («Крепкий узел», «Белый флаг») трохи критикував радянську владу, і європейці вважали його бунтарем. А в бесіді з сербським письменником М. Михайловим він боронив ідеї С. Нєчаєва: «хто не хоче підпорядкуватися суспільству, того треба змусити кулею в потилицю» [623] . М. Михайлов згадує: «Homo Sovieticus? — Він не лише беззастережно, але й щиро сприймає все, що проголосить політбюро КПРС за правду, і вважає злочином не виконувати те. Він несвідомий свого єзуїтства, що його Ф. Достоєвський змалював у постаті Єркєля, і тому «Гомо Совєтікус» сердечний, навіть порядний у приватному житті, але в
[623]
M. Mikhailov in «New Leader», 7.VI.1964.
[624]
M. Mikhailov, там же.
«Опричнина Івана IV, охранка Миколи ІІ, ГПУ В. Леніна — це все споконвічні, суто московські національні, лише москвинам притаманні, поліційні установи терору, подібні одна до одної, як яйце до яйця» [625] .
«Москвини вважають терористичний, поліційний державний лад за цілковито природний, закономірний і навіть конечний. Тим-то вони не можуть навіть уявити якогось іншого державного ладу» [626] .
«В СРСР немає ні царя, ні жандармів, ні поліції, ні в’язниці, ні каторги, ні катів. Нема. Бо ж таких гидких, зненавиджених людьми СЛІВ державна влада не вживає, бо ці СЛОВА заборонені в СРСР» [627] .
[625]
R. Essen. «Die russische Glaihung».
[626]
J. Fischer. «Das sind die Russun».
[627]
M. Nomad. «Apostles of Revolutions».
«У московському словнику всі слова обернені навиворіт: правда називається брехнею, а брехня правдою; неволя називається волею; поліційне залякування — демократією; загарбання — визволенням; політбюро КПРС — світовим пролетаріатом і т. п. А найбільшою московською брехнею є московський т. зв. «комунізм», який є нічим іншим, як личиною на історичному московизмові» [628] .
Швейцарський професор Г.де Рейнольд пише, що Сталін лише продовжував — аж до дрібниць — у ХХ ст. все те, що був розпочав Іван ІІІ у ХV ст. В одному слові — це деспотія. Тому сталінська імперія є цілком тотожна імперії Миколи І, Петра І, Івана IV. Реформи Петра І і змістом і формою є прототипами реформ Леніна-Сталіна. Петро І був ніким іншим, як коронованим більшовиком, тому його культ і звеличення (глорифікація) такі сильні в СРСР. Рушійною силою московської держави від першого її дня і по сьогодні є нічим і ніким не загнуздане загарбництво (імперіалізм). У Московщині ніколи не було і немає того, що в Європі зветься «суспільством». Натомість була і тепер є полохлива череда без’язиких і бездумних баранів, що покірно йдуть під ніж свого земного бога: царя раніше, а диктатора тепер. Були три форми московської імперії: 1) татарсько-московська XIV–XVII ст.; 2) Петербурзька XVIII–XIX ст.; 3) СРСР ХХ ст. Коли ж розвалиться СРСР, то четвертої вже не буде; московська імперія зникне, як зникли всі подібні до неї.
[628]
J. F. Fuller. «Russia is Not Invincible».
Відомий іспанський соціолог пише: «Я чекаю на книжку, що перекладе московський «марксизм» мовою московської історії. Бо ж його сила в московському, а не комуністичному змісті» [629] .
Знаний англійський соціолог В. Брофорд у своїй науковій розвідці подав правдивий аналіз духовності москвина [630] . Московські емігранти намагалися його знищити за те, що він здер личину з москвинів.
«Всі москвини — навіть і незадоволені та ворожі — вважають радянську владу московською національною і державною. Тому всі москвини боронитимуть радянську владу від усіх намагань її повалити» [631] .
[629]
X. Ortega y Gasset. «The Revolt of the Masses».
[630]
W. N. Bruford. «Chekhov and His Russia».
[631]
F. Beck. «Russian Purge and the Extraction of Confession».
Провідник австрійської соціал-демократичної партії Е. Пернерсторфер ще 1916 року казав: «Могутність московської імперії можна зломити й її загрозу Європі відвернути лише тоді, коли Україна буде незалежною державою. Вона буде найсильнішим заборолом Європи проти азійського, московського дикунства, як і була за минулих сторіч заборолом проти дикунства татарського» [632] .
Англійська комуністка, що по кількох роках життя в СРСР повернулася до Англії, писала: «В СРСР панує господарське і політичне рабство робітників і селянства, господарський безлад, жахливе зубожіння народу. А водночас нова радянська аристократія живе розкішним, багатим життям. Отже, в СРСР існує суто капіталістична класова нерівність. В СРСР немає навіть маленької частки тієї волі, законності, людяності, які є вже давно в капіталістичних державах. Справді, СРСР — це капіталістична держава, та ще й у її старій, найгіршій формі, що була 100 років тому в Європі. Всі лиха капіталізму посилені в СРСР до нечуваного ніде ступеню, і жодного доброго, що є в капіталізмі, нема цілковито. Що найбільше обурює європейських соціалістів — це те, що радянська влада СРСР називає себе соціалістичною, пролетарською, робітничо-селянською і т. п., подібного цинізму нема в історії» [633] .
[632]
Див. СВУ «Чужинці про українську справу», 1917.
[633]
F. Utley. «The Lost Dream».
Президент США Теодор Рузвельт (1858–1918) казав: «Я ніяк не можу зрозуміти московської вдачі. Москвин бреше вам в очі і, знаючи, що ви бачите його брехню, ані трохи не засоромиться. Видається мені, що москвин узагалі не знає, що таке сором».
Один визначний чужинець казав ще 1906 року в Петербурзі: «Вся Європа — панська, мовляв, у білих рукавичках. Вся ж Московщина — хамська, мовляв, без штанів. А московська «Государственная Дума» — це не парламент, а звіринець» [634] .
[634]
В. Розанов. «Апокалипсис нашего времени».