Меч і хрест

Лузина Лада

У кватирці з’явився презирливий кіт Бегемот, перестрибнув із вікна на буфет і тривожно принюхався. Одночасно з ним до кухні увійшла Білосніжка Беладонна, підвела акуратну мордочку, пирхнула, чхнула і, витягнувши «милицею» задню лапу, почала зосереджено «намивати гостей».

– Ага! Тепер вас залишилося тільки віджати, – повідомила двом своїм каструлькам Дарина. – Рідину з тебе додати в напій. Вичавки з тебе присипати, перемішати, додати чорного перцю та зав’язати у вузлик разом із ім’ям присушеного. Чи присушуваного? Тю, – безтурботно

засміялася вона, – а як Сані звуть? Олександр чи Олексій?

– Може, і Єлисей. – Катерина згребла книгу зі столу і перемістилася з нею на підвіконня.

– Найсмішніше, що, можливо, взагалі Вася, – весело реготнула Чуб. – Хіба мало хто собі який псевдонім бере… Гаразд, напишу Саша. Якщо одна присуха не спрацює, я його другою доб’ю!

Дарина кострубато надряпала гадане ім’я на клаптику паперу та старанно віджала буру масу.

– Та-ак… – Катя закусила губу. – Виявилося, відшукати легкотравне переможне зілля було нітрохи не легше любовного. Бичаче серце, – пробурмотіла вона собі під ніс. – Це ще сяк-так…

– Знайшла щось цікаве? – кинула Чуб через плече. Вона обережно влила три столові ложки присухи в принесену Катею пляшку коли і самовдоволено помилувалася результатом.

– Просто.

Кращий спосіб збрехати – сказати частину правди. Цю істину Катя засвоїла ще з дитинства!

– …у мене сьогодні боксерський поєдинок. Думаю, чи не приготувати переможне зілля. Чом би, власне, й ні?

– Боксерський! – прийшла в захват Дарина. – Де?

– У приватному клубі. Таке життя напружене, треба ж якось стрес знімати.

– От кру-у-уто! І правильно! – активно закивала Чуб, остаточно визнавши в Каті «свого брата». – Це Мася у нас, книжкова душа, відразу дибки стає: не можна та не можна! А я вважаю: пішла така лихоманка, дій – за повною програмою!

Кіт раптом плигнув із шафи на підвіконня, стривожено ткнувся мордою в Катин ніс і, замурчавши, немов карликовий трактор, почав віддано тертися шиєю об її руку.

– Ти поглянь, – здивувалася Чуб. – А вчора лише кричав на нас, як проклятий.

– Нагулявся за добу. Тепер жерти хоче, – саркастично гмикнула Катерина. – Я їм корму купила. Ти хоч кастрований, чуєш, звіре?

Кіт ображеного подивився на неї.

– Якщо ні, скоро тут буде ціла котоферма.

– З колегами по роботі – ніколи! – з гідністю мовив Бегемот. – Що, мені в кватирку прогулятися важко, хазяйко?

– Бабій! – по-жіночому зневажливо пирхнула Беладонна і, витягнувши задню праву лапу під самий ніс, елегантно її лизнула.

Кіт, відштовхнувшись задніми лапами, стрибком перенісся на холодильник і з силою штовхнув носом двері.

– У морозилці, – промурчав він, дивлячись на Катерину. – Килина завжди брала два серця.

– Якщо в рецепті написано одне, значить, потрібно класти одне, – засперечалася з ним Дарина Чуб.

– Хто ти така! Та ти мені в кошенятка годишся! – враз розгнівався кіт. – Ви ж дасте мені лизнути, пр-р-равда, хазяйко? – Стрибнувши

під ноги Каті, котяра демонстративно потерся об її коліно.

– Ех, ти, – поблажливо сказала Катя, – хто корм купив, той тобі й хазяйка.

– Пам’ятайте, – несподівано сказала Беладонна, – діє лише тринадцять годин.

– Чого це раптом? – поспішно заглянула в книгу Дарина. – Тут такого ніде не написано!

– Ви не справжні, – навчено промуркотіла Беладонна, – ви безпородні відьми, з вулиці. А вперше завжди – не більше тринадцяти.

– Це дискримінація! – гучно обурилася Дарина. – Що ж це виходить, га? Як сидіти щоночі на горі – так справжні, а як для справи або розважитися – так не вдалися на вроду. Несправедливо!

Беладонна зневажливо почухалася.

– Вау! Катю! Телефон! – вискнула Чуб і, спіткнувшись об табурет, помчала до кімнати.

Дображанська вийняла з холодильника акуратно загорнуті в поліетилен серця й кинула їх розморожуватися в раковину.

– Що-що? Чогось погано чутно? Що? Де? З автомата? – долинув до неї сум’ятливий крик Дарини. – Ти що, зовсім теє? Не сунься туди без мене, чуєш! А що, я за п’ять хвилин буду! За п’ять! Вихідний – вулиці порожні. І поні мій у тебе в під’їзді прикований. Усе! Чекай! Чао!

* * *

– Так завжди, – з розумінням поставилася Дарина. – Спочатку батьки народжують дітей, а потім заважають їм жити! Зачинити в кімнаті, ніби тобі чотири роки! Ну нічо, ось коли ти тиждень додому не прийдеш, вони швидко зрозуміють, хто кому попільничка. Жити нам є де, і ти сто років як повнолітня – змусити ніхто не може. Треба лиш дати їм зрозуміти, що примусівка закінчилася!

– Тато хвилюватиметься, – незатишно зітхнула Марійка.

– Не хвилюватиметься. Ти ж кажеш, він нормальний. Якщо ти залишила записку, що поживеш у подруги, тобто в мене… Гаразд, може, поясниш, нарешті, навіщо ми сюди приперлися? Жах, звичайно, що батькового друга вбили. Але ми тут при чому? – незадоволено спитала Чуб.

Невдоволення її було продиктоване ще й тим, що семимаршові кам’яні сходи, які приліпилися безглуздим і довгим зиґзаґом до Кирилівської гори, все не кінчались і не кінчались. І було дуже спекотно – до того, як вони приїхали сюди, Дарина й не помічала, що в Місті стоїть така запаморочлива спека.

– У мене ще справи, мені в клуб заскочити треба, – пропихтіла Чуб, стягуючи блискучий піджак.

Залишки одягу під ним були повним неліквідом, але краще вже бути бомжем, аніж барбекю.

– Я ж тебе не змушувала, – нагадала Марійка.

– А що, – обурилася Землепотрясна, – мені тебе саму відпускати? Сатаністи вже двох людей убили!

– А якщо трьох? – запитала її супутниця.

Вона різко обернулася і витріщилася на Дарину впритул:

– Ти пам’ятаєш, що казала Килина? «Я стала першою, але буде і друга, і третій». Друга і третій – значить, жінка і чоловік! Рита і Микола Петрович!