Марiя
Шрифт:
Марія зустрілася з Володею Пассеком і їздила з ним до них — до Тетяни Петрівни, з якою були тепер і не як свекруха з ненависною невісткою, і не як мати з дочкою, — їхні взаємини ніколи не були і не могли бути такими! Дивно! Вони були як подруги — різного віку, доброзичливі одна до одної і навіть люблячі, бо їх поєднало одне горе і народилася взаємна повага й увага.
Тетяна Петрівна торік враз дуже змарніла, постаріла, постаріла, але в неї ще був син, внуки від нього, — значить, клопіт, турботи за сім'ю і — навіть своє «особисте» життя, дитячий журнал «Игрушечка», який вона редагувала, вона і сама писала для дітей науково-популярні
У Москві Марія обіцяла Миті відвідати одного безнадійно хворого кжэка, який-жив у богадільні. В нього були паралізовані ноги і трохи права рука, але він хотів учитися, багато читав і, поїнайв»«»віи»сь із творами Писарєва, став зистуватися. Митя як міг, допомагав йому, насамперед книжками. Йдучи до Коробова, вона дум-ала: «Він, Митя, писав про теорію егоїзму, він завжди переконано казав, що він, звичайно, егоїст, а сам? От і зараз — цей хлопчик Коробов, до якого я йду з книжками й ласощами, бо так просив Митя». Правда, про ласощі Митя не казав, але ж то в Парижі вона приносила хворим у лікарню дешеві букетики квітів, що найдужче тішили; тут, певне, хлопець найдужче жадає книжок. Митя ще просив договорити — «так, як і:« вмієш» — і з хлопцем, і з лікарями, і вияснити, що вони зможуть зробити для хлопця.
Марія згадала, як зараз турбується Митя, щоб надіслати потрібні книги засланому Шелгунову, з яким листується. Так, справжній егоїст Митюша! От у кого слово не розходиться з ділом!
Хоч би швидше приїхав Богдась! Хоч би швидше в Петербург! Хвилинами здавалось — пішли її літа, як вітри круг світа, минула її молодість, починається її справжнє життя — робо-че, просте, як шматок чорного хліба, такого потрібного кожній людині.
Перед від'їздом вона сама знову пішла і, хоч було зимно, сіла під стіною Симонового монастиря на вогкому ослінчику.
Ты не должна любить другого,
Нет, не должна,
Ты мертвецу святыней слова
Обручена...
Нікого вона и не любитиме так. Але як їй бути без нього, того, іншого?
Швидше до Петербурга, туди, за їхній спільний робочий стіл! Вона ж писала Миті: «Не вдаватися в тугу, милий робітниче. Багато проститься в ім'я роботи».
Може, і їй «проститься» в ім'я роботи?
11
В одному з листів (записочок!) Марія з Москви написала: «Сьогодні Миколи-угодника, і всі в Москві веселі. Оглушливий дзвін і метушня така, наче Гарібальді святкують».
«...наче Гарібальді» — мимоволі порівняла вона. Навіщо їй згадувати Італію?
Навіть у розмовах з Юленькою Єшевською намагалася обминати ту подорож — Степан Васильович Єшевський, Бородін, вона з Богдасем... Саша...
Але ж скрізь у тих колах, де їй доводилось тепер бувати, знову почали згадувати Гарібальді і стежити за його діяльністю.
Там, за кордоном, у Парижі завжди здавалось — все, що відбувається в Італії, дуже близько, поряд, і як близько приймали до серця усі події 18(і2 року, як обурювалися, коли король Віктор-Еммануїл, якому Гарібальді здобув перемогу, оголосив його просто бунтівником і направив проти його загонів, які вирушили з гаслом «Рим або смерть!», свою армію разом із французьким військом. Під горою Аспромонте Гарібальді було поранено і взято в полон. Якийсь дивний, ніби почесний полон! Ця рана в ногу була найважча з усіх ран, сліди від яких він мав на своєму тілі. Та ще була і найважча, моральна, рана. По всіх
Гарібальді дозволено було повернутися на свою Капреру. Та хіба він заспокоївся? У тисяча вісімсот шістдесят шостому році він у лавах італійської армії виступає проти Австрії. Цього раз-у прекрасна Венеція нарешті приєднана до Італії.
І знову, коли перемогу одержано, Гарібальді вже не тільки не потрібний урядові, а навіть небезпечний — бо страшно, що народ під його проводом піде на боротьбу за свої права не тільки проти чужоземних ворогів!
Але 1866 рік — важкий Маріїн рік. Усе відбувалося наче за тридев'ять земель, і коли їй щось розповідали, вона примушувала себе удавати, що це її цікавить, а до неї ніщо як слід не доходило.
Та у вересні 1867 року вони вдвох з Митею вже з захватом читали і розпитували кого тількимогли про міжнародний конгрес «Ліги миру і свободи», який відбувався в Женеві, У президію серед інших були обрані Гарібальді й Огарьов. Микола Платонович Огарьов! Як забилось серце Марії, коли вона почула про це. А Герцен на конгрес не поїхав. Казали — не захотів. Російська емігрантська молодь обурилася на нього. З нею взагалі у Герцена тепер були непорозуміння. На конгрес приїхав і другий знайомий Марії — Михайло Олександрович Бакунін. Учасники конгресу являли цілковиту суміш думок, переконань, настанов і бажань. Соціалісти різних відтінків, анархісти, буржуазні пацифісти і навіть клерикали.
Може, тому Герцен і не поїхав. що не вірив у якийсь путній наслідок? Вже набридли і дратували безпідставні захоплення Бакушна, бакунінські анархічні заклики. .Здавалося, що Огарьов, коли і не згодний з Бакуніним, не може йому протидіяти. Авторитет «Колокола» в Росії після поразки польського повстання підупав саме через підтримку Герценом поляків. Марія не знала, що все більше замислювався Гернен над настановами «марксидів», як він називав оточення Маркса, з якими не сходився і не знайомився ближче через того ж давнього друга — Бакуніна.
Про це все потім дізналася Марія, коли все ж таки їй довелося ще в житті зустрітися з Герценом, знову писати йому...
Кожна групка однодумців хотіла використати трибуну конгресу, щоб довести правоту своїх ідей.
Та весь конгрес одностайно буряними оплесками зустрів народного героя — Гарібальді, коли він вийшов у своєму гарібальдійському плащі, сивокудрий, простий і в той же час упевнений в правді своїх дій, та голосно і водночас проникливе й щиро зачитав свої тезиси, сповнені гуманізму й віри в добру волю людства.
«Всі нації — сестри, — виголошував він, — лише демократія спроможна знищити бич людства — війну... Лише раб має право воювати з тираном! Це єдиний випадок, коли війна дозволяється».
Гарібальді готував громадську думку всієї прогресивної Європи до остаточного об'єднання Італії. Адже Рим був ще під владою папи — тільки Рим в усій Італії був відокремленою, дивною і страшною державою!
Після конгресу Гарібальді вирішив, що час наспів, уже треба розпочинати свій «хрестовий похід», і відвідав різні провінції. Його знову заарештували і знову відправили на Капреру! Полонений у власному домі.