Лимерівна

Мирний Панас

Лимериха. Не силуй, Наталко!

Наталя. Бач, як Наталку силували, а Наталці так і ні! (Бере чарку).

Лимериха. Коли ж ми тебе, моя дитино, силували?

Наталя. Мати забула, як на огонь дула! (До Марусі). Ось ми з ким вип’ємо!

Маруся (жартовливо). О, я вип’ю! Мені тільки й тії пляшки мало.

Наталя (приговорює).

Зліз кіт на сало,

Та кричить: мало!

А собака знизу:

–

На гору не злізу!

Сало увірвалось,

Собаці досталось!

Отак і мені: колись було сало, та цюця з’їла. (Дає чарку). Випий, Марусю!

Кнуриха (грізно дивиться на дочку). Марусю! (Хита головою).

Маруся. Та що се ти, справді, пристала?

Кнур. Других, бач, частує, а сама - й ні. Випий, лиш, спершу сама.

Наталя. Я вип’ю… Я та не вип’ю? (Зразу випиває). Ух, гірка! як і моє лихо.

Кнур. От тобі й гірка! Нам солодка, а їй - гірка.

Наталя. Чуже лихо за сахар… А проте - будемо пити, будемо пити, поти будем жити! Дядьку Остапе, а ну-те ще. (Налива і підносе).

Кнур. Та нас і не проси; ми, ось, з нею. (Указує на Лимериху; випива).

Наталя. Ну-те, мамо. (Налива матері).

Лимериха. Дай, боже, пити та сліз не лити! (П’є).

Наталя. А Маруся оце так і не випила нічого? Як же се можна!.. Не хоч горілочки, я тобі наливочки… Хіба я не хазяйка в себе? Хіба не господиня в своєму дворі?.. О, чорт би вбив їх батька та матір! Я зараз, Марусю. (Швидко виходе).

ВИХІД VI

Кнур. От бач, кумо, казала: Наталка журиться; а вона, бач, як розходилася… Давай же, кумо, ще по одній пройдемося.

Кнуриха. Тобі тільки постав, то ти - й вже!

Кнур. А тобі - зась! Не п’єш сама, - їж, що поставлено!

Кнуриха. Зась!

Лимериха. Вип’ємо! вип’ємо! (Заводе).

Ой випиймо, родино,

Щоб нам жито родило.

Кнур підносе чарку.

І житечко, і овес…

І зібрався рід увесь.

(Випива).

ВИХІД VII

Наталя вбігає з пляшкою наливки.

Наталя. Постійте! постійте! Ось я Марусю почастую та разом заспіваємо. (Налива і підносе Марусі).

Лимериха (співає).

Ой, випиймо, родино,

Щоб нам жито родило…

Кнур (кінча).

І

житечко, і овес…

І зібрався рід увесь.

Маруся. Будь же здорова, Наталю. (Надпива трохи і віддає чарку).

Наталя (беручи чарку). Випиймо! випиймо! (Долива, випивши, станове чарку і пляшку на стіл). А тепер заспіваймо. (Заводе).

Ой, випиймо, роде,

Та горілочки добре…

Ні, се погана! Такої тільки п’яниці в шинку співають, а не Шкандибихи поважні гості. Стривайте, я іншу згадаю. (Заводе).

Ой, в неділю зрана

Синє море грало…

Та віддала мати дочку

В чужу стороночку.

Лимериха почина плакати. На сей саме час Шкандибенко одхиля двері і, глянувши по хаті, мерщій зачиняє їх, щоб ніхто його не примітив.

Кнур (перебиваючи Наталю).

Ой, випиймо, родино,

Щоб нам жито родило.

(Забачивши, що Лимериха плаче). А ти, кумо, й плачеш? Гай-гай! А ну, лишень, сії червоненької, червоненької. (Налива).

Бач, - як кров! (П’є). Та й добра ж яка, вража!

Наталя. О, моя кров добра! Недаром усі за неї так торгувалися.

Кнур (наливає). Ось ну, лишень, кумо. (Дає Лимерисі.)

Лимериха (п’є). Добра… солодка… Ні, я вам похвалюся… Ще коли сей мій зять та не був зятем та частував мене медом… От мед, так мед! Такого я зроду не пила і вже, мабуть, і не доведеться ніколи.

Наталя (співає).

Ой, пила, пила та Лимериха на меду,

Та пропила свою дочку молоду…

(Набік). А батько хрещений помагав.

Лимериха (дослухається). То се ти про мене, моя дитино, пісню зложила?.. Правда, їй-богу, правда: пропила я свою дочку молоду. (Плаче).

З-за дверей доносяться голоси.

Карпів. Мамо, мамо! Мамо!

Шкандибиха. Чого там тобі так припало? дивись!

Карпів. Підождіть, я щось скажу.

Шкандибиха. Що там таке? Кажи вже швидше.

Карпів. Там гості… У Наталі гості… Не йдіть.

Шкандибиха. О-о, чорт їх не видав! Чого ж ти, дурню, тут тиняєшся? Вони п’ють, гуляють, а тебе на сторожу випхнули… Чому в хату не йдеш? Чого тут блукаєш? (Швидко увіходе).