Корабельна катастрофа
Шрифт:
— Я звик, що мною задоволені, — відповів містер Нейрс, густо червоніючи.
— Не маю сумніву! — вигукнув Пінкертон. — Я вас розумію: ви любите показати колючки, але ви чесний і відвертий чоловік.
— І все ж нам треба уточнити становище, — мовив Нейрс, уже спокійніше. — Кажу про моє становище. Я не збираюсь іти в рейс штурманом. Досить того, що я взагалі згодився мати справу з цією нікчемною шхуною.
— Ну ось що, — зауважив Джім, весело підморгуючи, — Ви тільки не перечте мені стосовно баласту, і ми зробимо з неї баркентину [79] .
79
Баркентина, на відміну від шхуни, яка має лише косі вітрила, несе на передній щоглі прямі паруси.
Нейрс ледь помітно всміхнувся. Нетактовність Пінкертона знову допомогла
— І ще одне, — провадив капітан, вважаючи, мабуть, попереднє питання вирішеним. — Як з її власниками?
— О, тут можете покластись на мене. Адже я з компанії Лонгхерста, як вам відомо, — відповів Джім з нотками ображеного гонору. — Той, хто влаштовує мене, влаштує і їх.
— А хто вони? — запитав Нейрс.
— Мак-Інтайр і Спіттел, — відповів Джім.
— Ну, коли так, то дайте мені вашу візитну картку, — відповів капітан, — і не варто нічого писати. Мак-Інтайр і Спіттел у моїх руках.
Хвальба на хвальбу: це було звичкою і Нейрса, і Пінкертона, двох найгоноровитіших людей, яких я будь-коли знав. Відновивши таким чином свою гідність у власних очах, капітан підвівся і, двічі сухо вклонившись, покинув контору.
— Джіме, — сказав я, ледве за Нейрсом зачинилися двері, — цей чоловік мені не подобається.
— Доведеться змиритись, Лаудене, — відповів Джім. — Він — типовий американський моряк: хоробрий, як лев, напрочуд винахідливий, дуже шанований судновласниками. Це людина високої репутації.
— Репутації жорстокої тварини, — докинув я.
— Кажи, що хочеш, — заперечив Пінкертон, — але нам поталанило, що ми натрапили саме на нього. Я хоч завтра звірив би йому життя Меймі.
— До речі, як у тебе з Меймі? Джім застиг з одягом в руках.
— О, маленька Меймі — найдушевніше і наймужніше створіння! — вигукнув він. — Лаудене, я намірився був розбудити тебе вчора, і ти, либонь, не образишся на мене за те, що я не зробив цього. Коли я прийшов, ти спав, а обличчя в тебе було таке стомлене, що я вирішив не турбувати тебе. Новини, подумалось мені, можуть і зачекати до ранку, тим паче, що навіть ти, Лаудене, не переживеш їх так, як я.
— Що ж це за новини? — нетерпляче спитав я.
— Було це так. Я пояснив Меймі наше становище і сказав, що не маю права женитися. «Ти мене розлюбив?» — спитала вона. О Лаудене, ти тільки подумай! Ну, я ще раз усе їй пояснив, не приховуючи, що нам загрожує банкрутство, що тобі треба обов'язково їхати, що я хочу, аби ти неодмінно був моїм весільним дружком, і таке інше… «Якщо ти мене ще любиш, то, гадаю, у нас єдиний вихід, — відповіла вона. — Одружімося завтра, і містер Лауден встигне стати твоїм дружком, перш ніж відбуде в плавання». Отак вона й сказала, просто й ясно, наче котрась із героїнь Діккенса! Навіть банкрутство її не злякало. «Тим більше я буду потрібна тобі», — сказала вона. О Лаудене, як би я хотів бути гідним її! Я думав про це вночі, коли стояв біля твого ліжка, я молився за нас трьох — за тебе, за Меймі і за себе; не знаю, як ти ставишся до молитов; а я хоч і зробився черствим ділком, відчув: на мене зійшла благодать. І я вирішив, що це відповідь. Нікому ще так не таланило, як мені! Ти, я і Меймі — це наче мотузка з трьох пасмочок, Лаудене. Годі й уявити, що хтось із нас може померти… І ти їй дуже сподобався: вона вважає, що у тебе вишукані манери й аристократична зовнішність, і вона теж бажає, аби ти був моїм дружком на весіллі. Вона називає тебе «містер Лауден» — це ж звучить так дружньо! Вчора вона не спала до третьої години — ладила своє весільне вбрання. Як любо було дивитися за нею, Лаудене! Стежити, як вправно снує голка в її руці, і думати: «Весь цей поспіх, Джіме, лише тому, що вона хоче вийти за тебе заміж!» Я не вірив власним очам — це була справжня казка!
Отак безпосередньо і щиро виливав Джім радість свого переповненого почуттями серця, а я намагався вловити в тій безладній балаканині подальші плани, що вже завихрилися в його голові. Виявилося, що вони збираються повінчатися саме сьогодні, що весільна вечеря буде в ресторані Френка, що потім вони піднімуться на борт «Нори Крейн», аби побажати успіху нашій команді, і що потім ми з Джімом попрощаємось: він почне нове, сімейне життя, а я попливу на атол Мідуей. І якщо я й відчував неприязнь до міс Меймі, то тієї хвилини я все забув: адже вона явила справжню мужність і доброту, чарівність і відданість. І хоч небо вкрили свинцеві хмари й Сан-Франціско був як ніколи похмурий, брудний та жалюгідний — так, наче миттю постарів, — весь час, поки я гарячково закінчував свої справи в порту й залюднених конторах, серед нестерпного галасу й непривабливих краєвидів, у моїй душі звучала ніжна музика — я згадував про щастя свого друга.
А день був заповнений турботами до краю! Нашвидку проковтнувши сніданок, Джім помчав до муніципалітету і в ресторан Френка — готувати весілля,
80
Шкафут — середня частина палуби корабля.
Я неприязно озирнув крихітну комірчину, що на багато днів мала стати моїм домом. З правого борту, за перегородкою, була каюта капітана; зліва одна над другою були закріплені дві неохайні койки, що впиралися в обідрану шафу. Стіни — жовті й вогкі, підлога — чорна й слизька від жиру. Всюди безладно валялися старі газети, солома, поламані ящики, а за прикраси правили підставка для склянок, термометр з рекламою віскі, подарований «на знак поваги» якимсь торговцем, і пригвинчена до стелі лампа. Важко було й уявити, що не сплине й тижня, як ця каюта видасться мені світлою, радісною, зовсім не задушливою, навіть просторою.
Мене познайомили з портовим чиновником та його молодим приятелем, котрого, як мені здалося, він привів з собою лише для того, щоб накуритися сигар. Ми випили, побажавши один одному здоров'я, по склянці каліфорнійського портвейну, занадто солодкого й густого, щоб бути підходящим уранішнім напоєм, а потім чиновник розклав на столі свої папери, і ми викликали команду.
Матроси гуртом спустилися в каюту й стовпилися біля дверей, ушнипившись хто в стелю, а хто в підлогу. На обличчях відбивалося крайнє замішання, а ще складалося враження, ніби всі вони ледве стримували кашель. Винятком був китаєць-кок у білосніжному фартусі — справжній гідальго [81] морів.
81
Гідальго — дворянин або рицар у середньовічній Іспанії, здебільшого зубожілий. Тут ужито в переносному значенні.
Гадаю, вам ніколи не доводилося бути учасником фарсу на зразок того, що стався потім. Морські закони Сполучених Штатів завдяки не гідному наслідування безперервному «вдосконаленню» складені в дусі батьківської суворості і грунтуються на впевненості, що кожен матрос — недоумок, а його наймачі — негідники і шахраї. Кожному матросові по черзі чиновник читав довгий і багатослівний документ-застереження, справжній «Білль [82] про права кубрика». Прослухавши його п'ять разів поспіль, я, здавалося б, мав повністю осягнути зміст; однак чиновник (цілком пристойний чоловік) щодень тільки те й робив, що вичитував цей документ по кілька разів, тож ми не дивувалися, що він пробігав папір tempo prestissimo [83] , однією монотонною руладою; навіть я, людина освічена, з натренованою здатністю зосереджувати увагу, майже нічого не второпав, а матроси — й поготів. Забороняється лаятись, віддаючи накази; не можна носити ножі; місце призначення — острів Мідуей чи будь-який інший порт, куди вирішить зайти капітан до закінчення шести календарних місяців; платня видаватиметься після повернення в Сан-Франціско — оце, либонь, і все, про що мовилось у документі. Закінчивши читання, чиновник говорив уже нормальним голосом: «Ви наймаєтесь матросом на таке-то судно за стільки-то доларів в американській валюті. Поставте ось тут своє прізвище, якщо у вас є прізвище і ви вмієте писати». Після того, як матрос, сопучи, виводив підпис, чиновник починав записувати в офіційний бланк риси його зовнішності, зріст тощо. Створюючи ці літературні портрети, він, мабуть, керувався лише натхненням, бо я не помітив, аби він хоч раз кинув погляд на своїх натурників.
82
Білль (англ.) — у Великобританії, США та інших англосаксонських країнах — проект закону, що вноситься в законодавчий орган. За деякими актами ця назва збереглася й після прийняття їх парламентом; наприклад, «Білль про права» (1689), який обмежував права англійського короля.
83
«Дуже швидко» (італійський музичний термін).