i c66bbbbf7dda0d4b
Шрифт:
Шансоньє посміхнувся спокусливо і глянув у сувій.
ву, лякаючись іншої тіні.
— Що це?
Муся здригнулася.
— Це ноти, а під ними — слова, — пояснила Му-
ся. — Тільки я не сильна в нотній грамоті. Та й слова
— Чарівна пані уночі блукає…
трохи дивні. Можливо, ви розберете?
Чого вона шукає в самоті?
Шансоньє взяв аркуші до рук, наблизив до очей,
На що вона так гірко нарікає?
Хіба на те, що поруч — все не ті…
щось замугикав собі під ніс:
—
Муся озирнулася: перед нею стояв шансоньє.
проспівав перші такти і заглибився в текст: — «Пас-
Його біла сорочка світилася в темряві.
ту-ше, пас-ту-ше… Люб-лю тя до душі»…
— Ох, це ви?!
Проспівав ще раз, більш упевнено.
— Вибачте, якщо налякав…
І раптом гострим поглядом окинув зацікавлену
— Ну що ви, я саме думала про поезію, музику, —
Мусю:
поквапилася заспокоїти його Муся. — Тут так затиш-
— Де ви це взяли?!
но. І ці прекрасні рядки якраз до теми. Дякую.
Муся розгубилася:
— А хочете, я заспіваю лише для вас? — сказав
— Не можу вам сказати… А що?
шансоньє і кивнув за вікна салону. — Там уже всі роз-
— Господи! Це шукали понад триста років! — га-
ходяться, запалимо свічки…
рячково заговорив співак. — Єдиний романс, що
Він із надією поглянув на Мусю.
зберігся від Гербурта Яна Щасного!
Муся не відмовилась, рішуче взяла його під руку.
— Що? Кого?
— Добре, — сказала. — Тільки…
У Мусі перехопило подих.
Замислилась, і чудова думка спала їй на розум.
— Граф Ян Гербурт Щасний! Річпосполитський по-
— Тільки ви заспіваєте те, що я вас попрошу!
літичний і літературний діяч, власник Добромильсько-
Шансоньє чемно вклонився і повів її до салону.
го замку! Шістнадцяте сторіччя!
Там дійсно було вже порожньо, лишалися офіціан-
Він закрутив аркуші в руках, погладив їх, навіть
ти і прибиральники.
понюхав.
164
165
Щоки його палали.
Черодийку маєш,
— Схоже, вам невимовно поталанило!
Рядить їй не знаєш
Тобі з нею лихо,
Він поставив ноти на пюпітр.
Їй з тобов не тихо.
Гарячково почав перебирати клавіші тонкими паль-
цями.
Бивав то дідойко,
Коли мелодія нарешті увійшла в потрібне русло, до-
Мав ся хорошойко
дав до неї і слова:
Вовки ся бояли,
Череду минали.
— Пастуше, пастуше,
люблю тя
Та що ж нам чинити!
А що мені болі,
Терпіти, терпіти.
скажу ти доволі…
З Богом ся не бити…1
Рипнули двері, Муся озирнулася.
До салону нечутно увійшов Олексій. Муся зробила
Здавалося, що завмерли, дослухаючись, навіть
йому знак: мовчіть.
язички свічок.
Але шансоньє продовжував награвати і наспі ву-
— З Богом ся не бити… — луною повторив Олек-
вати:
сій.
— Панове, — гаряче прошепотів шансоньє, — бла-
— Черодийку маєш,
гаю: я мушу це переписати! Я включу цей романс
рядить їй не знаєш,
до свого репертуару! Благаю! Ви не уявляєте, яка це
Тобі з нею лихо —
унікальна річ!
їй з тобов не тихо…
Муся і Олексій перезирнулися.
Увірвав спів, захоплено обернувся до Муся і Олексія:
— Чим це унікально? — запитала Муся.
— Відчуваєте подих сторіч?! Це давній прикарпат-
— Унікальна сама людина, найвідоміший із роду
ський діалект… Неймовірно! Це — магія…
Гербуртів! Ян Щасний, поляк за походженням, на-
Він знову занурився в сувій, знову взяв акорди.
зивав себе русином. Був найосвіченішою людиною
Цього разу його голос залунав упевненіше, глибше.
свого часу, закінчив університет, подорожував Єв-
Так, що у Мусі мурашки забігали вздовж хребта і до
ропою, служив при цісарському дворі у Відні, знав ку-
самих п’ят:
пу мов. Став дипломатом. Був секретарем у польсько-
го короля Сигізмунда III Вази. Потім розчарувався
— Пастуше, пастуше,
Люблю тя до душі.
1
А що мене болі,
Давній романс Яна Гербурта Щасного, знайдений Галиною
Скажу ти до волі.
Пагутяк, в обробці Ігоря Жука.
166
167
в по літиці, повернувся до свого замку в Доброми-
По-третє, закутувалась у ковдру з головою і дов-
лі, зайнявся просвітою, філософією, літературою.
го-довго чекала, доки дихання Олексія Крапки стане
Зрештою перейшов до опозиції і виступив проти по-
рівним — навіть молилася, щоб він захропів.
літики свого колишнього господаря — Сигізмунда…
Лише тоді можна було розслабитися.
Сидів у в’язниці… Там і почав писати… Багато йо-
До того ж Муся намагалася більше не розкидати
го творів вважаються загубленими. І про нього ма-