Грішниця

Печорна Олена

– Дякувати Господу, обов’язково провідаю. Спасибі.

Рудий кіт

вигнувся в останньому промінні сонця, а щеня смішно дзявкнуло з будки.

– Шавко, свої.

Цього разу осінь привела сорокарічну жінку на сільське кладовище, де на свіжій могилі лежали живі квіти й тиша. Лариса зняла з хреста невидиму нитку, прошепотівши:

– І тут буває сивина?

Бачте, рік минув із мого від’їзду, а я вас уже й не застала, розповісти хотілося стільки, поділитись, пораділи б. Хороша моя, рідна, спасибі за життя, бо тепер помирати не страшно.

Вона стояла, слухаючи осінь, себе й померлих, коли в телефоні прокричали: «Мамо, ти – бабуся! Дівчинка – точна копія тебе, тільки зменшена. Чекаємо!»

– Ну от, уже точно – не страшно.