Глибинний шлях
Шрифт:
Станіслав Шелемеха в своєму підбитому хутром шкіряному пальті виглядав немов кам’яна брила. Киснева маска, мабуть, заважала полковникові, і час од часу він скидав її, особливо коли нахилявся над картою, де штурман робив різні помітки. Та карта розповідала йому про те, де ми пролітали, куди мчались наші ескадрильї, де сунеться хвиля ворожих літаків. Щодо мене, то я зовсім не розбирався в тих помітках, хоч раз у раз позирав на карту. Я лише догадувався, що ворог летить значно нижче від нас, що він уже розпорошений, що його літаки знаходяться на різних висотах.
В нашому літаку розмовляли мало. Коли хто й говорив, то я швидше догадувався,
Незабаром я почав помалу орієнтуватися в цій незвичній для мене обстановці. А коли наблизився вирішальний момент, я вже розумів дещо з того, що діялось у нас і навколо нас у повітрі.
Пригадую, як полковник низько схилився над картою, освітленою маленькою лампочкою. Губи його міцно стулені. Якийсь час він стежив за стрілкою секундоміра. І раптом крикнув у мікрофон, що стояв перед ним:
— Атака!
Очевидно, ця команда була прийнята на кожному літаку його з’єднання. Вона означала, що кожний пілот має включити встановлений на його машині портативний радіолокатор, з його допомогою знайти собі ціль, наблизитися до неї й обрушити на ворога весь свій огонь.
Я старався уявити собі, як пілот бачить на екрані свого радіолокатора ясну, кольористу плямку, що показує йому відстань до машини противника, її висоту, курс, швидкість, як розвертає пілот свій слухняний літак, дає повний газ. Все яснішою, більшою стає плямка на екрані. От вона помалу пересувається все ближче до перехрестя. От її яскравість і місце на екрані свідчать про те, що ворог на найкращій відстані для залпу. Пілот натискує кнопку. З крил літака вириваються снопи полум’я. Темний простір прокреслюється барвистими лініями трас. Сотні куль, десятки гарматних снарядів летять вперед. От вони зустрічаються з темною, невидною масою ворожої машини. Вибух… З ворожої машини вириваються язики вогню. Машина валиться на крило і, вже охоплена полум’ям, падає вниз…
Я побачив задоволену посмішку на обличчі полковника Шелемехи. Видно, те, що чув він у своїх шоломофонах, приносить йому неабияку радість. Згодом я узнав, що йому доповідали про збиті бомбардувальники противника, про випадки паніки серед ворожих пілотів, про дезорганізацію управління повітряною флотилією ворога.
Кілька десятків винищувачів з ворожої армади, які еціліли після прориву двох ліній повітряної загороди, намагались зав’язати бій з винищувачами Шелемехи. Ворогам пощастило збити небагато наших машин. Зате жодного з ворожих винищувачів на полі бою не залишилось, вони або згоріли, підпалені нашими пілотами, або ж ганебно втекли.
Лише окремим бомбардувальникам противника вдалося порватися через третю лінію повітряної оборони, на якій дало бій з’єднання полковника Шелемехи. Та їх було так мало, що четвертої лінії їм уже не подолати.
Літак Шелемехи був у самій гущі повітряного бою. Раптом біля десяти ворожих винищувачів засипали його снарядами й кулями. Кілька наших винищувачів ту ж мить підоспіли на виручку своєму командирові. Два з них упали підбиті, але решта навально обрушились на ворогів, і через кілька секунд знов довкола нас була тиша.
Зазнав шкоди та втрат і наш літак. Дві наші гармати вийшли з ладу. Убито радиста, поранений штурман. Дістав легке поранення і полковник. Але повітряні стрільці
І от — що далі, то рідше гримлять гарматні постріли в далечині. Шелемеха викликає гто радіо командирів частин і підрозділів. Та не всі відгукуються на поклик командира… А потім радіостанція з землі сповіщає нас про втечу останніх ворожих бомбардувальників.
Полковник командує всім пілотам повертатися на аеродроми. Серце його відчуває гордість: ворог до столиці не пройшов!
Трудно мені зараз сказати, що відчував тієї хвилини я. Вгорі салютними вогнями блискотіли зорі, а мотори співали переможну пісню. Літаки з славного бою повертались на свій аеродром переможцями.
ПІСЛЯ БОЮ
Ми скинули кисневі маски, й одразу стало легше. Загалом у масці було непогано, але без неї все-таки краще. Я сказав би, що різниця приблизно така, як коли дивишся на світ через зачинене вікно, а потім те вікно розчиниш. Наче й різниці нема, та світ куди приємніший, коли перед очима в тебе нема шибки.
Літак знизився до тисячі метрів над землею.
Хоч ми й поверталися переможцями, та радість наша змішувалась з тугою за тими, хто віддав своє життя за цю перемогу.
Літак торкнувся колесами землі і, пробігши по асфальту посадочного майданчика, зупинився. До нього поспішали техніки, люди з аеродромної команди. Поруч ще шуміли пропелерами інші літаки. До деяких з них під’їжджали санітарні авто. Літаки не поспішаючи посувались до підземних люків і там спускались до ангарів.
Шелемеха, як я вже згадував, був подряпаний уламком снаряда, але він відмовився їхати до госпіталю. Ще в повітрі один з механіків перев’язав йому голову, і полковник сказав, що цього йому цілком досить. Він одразу ж рушив до штабу, викликавши туди командирів усіх своїх підрозділів, а також начальників штабів.
Дорогою він кожному льотчикові, що потрапляв йому на очі, міцно потискував руку й дякував за бойову роботу. Голос його звучав бадьоро, вигляд був веселий. Здавалось, він зовсім забув про забитих та поранених.
Я старався не відставати від нього ні на крок. Він не звертав на мене уваги, але вже двічі потис руку й привітав з бойовими хрестинами.
Викликані командири швидко зібралися до штабу. Поки полковник розмовляв телефоном з штабом протиповітряної оборони столиці, командири стиха обмінювались враженнями від першого бою, розповідали окремі епізоди, розпитували один одного. Начальник штабу з’єднання викликав їх поодинці і, вислухавши коротенький рапорт, щось записував на великому аркуші паперу, що вкривав весь стіл.
Закінчивши телефонну розмову, полковник звернувся до своїх підлеглих і ще раз привітав з перемогою.
— Ми розгромили, ворожі авіачастини, — сказав він, — що намагалися прорватися до Москви. Лише поодинокі літаки продовжували політ, але їх знищили на четвертій лінії оборони. І тільки одиницям пощастило врятуватися втечею. Командування вітає нас і наказує бути готовими до наступних боїв.
Начальник штабу доповів йому про втрати бригади. З бою не повернулось двадцять вісім літаків. Щоправда, невідомо ще було, скільки з них зробили вимушену посадку, а скільки льотчиків врятувались на парашутах. На літаках, що повернулись, було тридцять поранених; більшість — поранені легко й зосталися в строю.