ГЧ

Долгушин Юрій Олександрович

* * *

Микола почав нудьгувати. Минав уже четвертий день його «лежачого життя».

Ридан прийшов до нього вранці, оглянув, розпитав про сон і хід думок.

— Ну, от що, — сказав він, — давайте поговоримо серйозно. Про той спосіб життя, який ви вели, не може бути й мови. Так?

— Звичайно.

— Добре. Виходить, зрозуміли. Тепер ви здорові, можете вставати. Їхати вам поки що не можна, треба зміцніти, відпочити. Працювати можна, але помаленьку.

Що ви думаєте робити?

— «ГЧ», — коротко відповів Микола.

— І більше нічого?

— Більш нічого. З «консерватором» закінчено на два місяці. Якщо, звичайно, туші не почнуть розкладатися передчасно.

— А ваші нічні мандрівки по ефіру?

— Я вже домовився про це з Ниркіним. Він дуже досвідчений, здібний короткохвильовик і, звичайно, зуміє після кількох уроків засвоїти мою манеру працювати на ключі, мій «почерк». Він регулярно приходитиме сюди в дні моєї «ефірної вахти» і сидітиме за передавачем години дві.

Цей план повернув Ридану звичну веселість. Мрія його наближалась до здійснення. З яким нетерпінням він чекав цього моменту, якої боротьби з самим собою коштувало йому стримувати Миколу від роботи!

Микола встав, прийняв за порадою професора міцну хвойну ванну, а після сніданку погуляв трохи по саду. Потім попрямував у свою робочу кімнату, де на окремому столику стояв кістяк «ГЧ». Розібрані деталі лежали біля нього. Микола відкрив ящик і дістав з купи м’яких стружок новий невеликий балон свинцевої лампи…

…Увечері прийшов Федір. Відтоді, як була задумана їхня літня подорож і Федір став «капітаном», він майже щодня бував в ординському особняку. Виникало багато всяких підготовчих справ, які потребували обговорення. Насамперед потрібно було вибрати маршрут, знайти відповідну річку. Це, як виявилось, було далеко не простою справою, хоч майбутні мандрівники одностайно сходились на основному: річка має бути дикою, малонаселеною, несудноплавною, лісовою і мисливською.

І от друзі сиділи за столом, заваленим географічними картами, туристськими довідниками. По багато разів обговорювали то одну, то іншу пропозицію і… ніяк не могли знайти «свою» річку серед великої кількості річок Радянської країни.

Нарешті прийшов і Віклінг. Увагу всіх привернув невеликий плаский ящик, який він урочисто поставив на стіл перед Миколою.

— Ось вам подарунок з нагоди одужання.

В ящику була готова передня панель для «ГЧ» з усіма органами керування. Це був шедевр точності й витонченості. На великій круглій шкалі настройки вмістилося дві тисячі поділок, з яких кожну можна було за допомогою додаткової мікрометричної шкали поділити ще на сто рівних рухів стрілки. Ридан і Микола були захоплені. Справді, Віклінг показав себе митцем у цій роботі.

Обережно поклавши панель у ящик, Микола відніс його в свою кімнату. Тепер лишалося тільки змонтувати «генератор чудес»!..

Коли заговорили про майбутню експедицію, Віклінг з жалем розвів руками.

— Я не знаю, як бути, товариші. Дуже хотілося б помандрувати з вами, але через півтора місяця мені необхідно виїхати у відрядження

за дорученням головкому на один з нових заводів. Щоправда, там мені роботи всього на один-два дні — треба прийняти монтаж електрообладнання. Але затримувати пуск заводу не можна.

Це було несподіване ускладнення. Через півтора місяця їхня мандрівка ще не могла закінчитись.

— А куди ви, власне, поїдете, де той завод? — спитала Ганна.

— Далеко, біля Уфи, кілометрів сто на північний схід.

— Дозвольте, — втрутився Федір, — на північний схід, виходить, десь недалеко від річки Уфи… А який пункт?

Віклінг назвав. Федір вмить відшукав це місце на карті.

— Ну, звичайно! Майже на самому березі. Товариші, усе ясно: поїдемо на Уфу. Дивіться, ось Красноуфімськ, звідси виходимо і їдемо вниз до самого гирла, до міста Уфи. Тут буде… кілометрів шістсот! Дивіться — гори, річка майже не судноплавна… А тут, проти вашого заводу, ми й будемо приблизно через півтора місяця. Якщо вам потрібно точно, підженемо. А два дні поживемо на річці, почекаємо вас. Ну, поїдемо?..

* * *

Ніч.

Вікно в сад розчинене навстіж. За вікном — гроза. Дощ шелестить у гілках лип, інколи з поривами вітру вривається в кімнату, квапливо ляскаючи по підвіконню.

Ридан не спить. Він неспокійно совається в своєму кріслі біля письмового стола: то відкидається назад, то схиляється над чималим стосом списаних аркушів. Це той самий рукопис, у якому буде сказано все — і те, чого Ридан не встиг сказати тоді в Будинку вчених.

Аркуші рукопису поривчасто злітають і лягають ліворуч. Ридан переглядає то одне, то інше місце, читає окремі уривки рукопису, інколи робить помітки на полях..

«…Геніальний фізіолог нашого часу академік Павлов розкрив таємницю регулюючої діяльності мозку. Ми знаємо тепер, що основу цієї діяльності становить процес утворення рефлекторних зв’язків між різними точками мозку. Стало зрозумілим, як будь-які зміни в навколишньому середовищі відбиваються на функціях організму, як визначається поведінка, як створюються уявлення. Все це наслідки якихось зв’язків між елементами мозку, що сприймають подразнення, і тими, що керують функціями.

А втім, що це за зв’язки? Яким шляхом подразнення від збудженого нервом мозкового центру вмить переноситься до певного регулюючого центру? Яка фізична природа цього зв’язку?

Сучасна фізіологія не дає відповіді на ці питання.

Тепер, коли ми довели, що в основі діяльності мозку лежать електромагнітні коливання ультрависокої частоти, нам легко найти потрібні відповіді. Зв’язок між окремими елементами мозку здійснюється внаслідок електричного резонансу, так само, як встановлюється радіозв’язок між антенами передавача й приймача. Але приймальні елементи мозку набагато досконаліші, ніж сучасні радіоприймачі: вони здатні самі настроюватися в резонанс під впливом зустрічної хвилі (в межах деякого діапазону мікрохвиль)».