ГЧ
Шрифт:
Очі друзів, схвильованих несподіваним змістом радіограми, дивилися на Миколу, і він зрозумів, що таємниця в надійних руках.
— А тепер давайте розберемося в тексті. Я бачу, він складений дуже продумано. Тут між рядками пояснено, мабуть, усе, що здається незрозумілим.
— Про яку загрозу йде мова? — знову спитала Ганна.
— І чому фашисти арештували Гросса, який дав їм свій винахід? — додала Наталя.
— Ні, ні, товариші! — відповів Микола. — Мовиться про загрозу нам, Радянському Союзові.
— Союзові? Яким чином?!
— А ось як. Уявіть собі, що сталося в Мюнхені. Ім’я доктора Гросса мені відоме.
Ганна знизала плечима і підвелася.
— Який жах! — прошепотіла вона.
— Так… людство ще не знало такого цинізму, — додав Микола. — Я гадаю, що фашисти зроблять все, щоб відновити апарат Гросса й пустити його в діло… проти нас, звичайно. Оце і є та загроза, про яку, ризикуючи життям, попередив нас невідомий друг.
— Але хто ж він?
— На це немає ніяких вказівок. І він правильно робить, що не каже нічого про себе. Коли б цю радіограму перехопили й розшифрували вороги, то всякий натяк на особу її автора назавжди позбавив би нас можливості узнати ще що-небудь про цю страшну машину… А вороги можуть бути й тут, у нас…
Ганна, яка схвильовано ходила по кімнаті, заклавши руки за спину, різко обернулась.
— Що ж треба робити, Миколо Арсеновичу?
Микола витримав чималу паузу, під час якої на його обличчі поволі виступала спокійна, ледь помітна усмішка. Одразу зникли гострі, тривожні думки і непотрібний острах друзів, і вже весело зустріли вони відповідь Миколи.
— Спати. Ми всі добре попрацювали сьогодні, чесно заслужили відпочинок. А вже… скоро дві години. Завтра я піду до наркома й розповім йому все. Він член ЦК партії. Партія повинна знати це, і вона зробить усе, що потрібно. А ми свою місію поки що виконали. Але, друзі мої, сьогодні сталася ще одна подія, велика, приголомшлива, про яку ви й гадки не маєте. Вперше в житті я відчув, як багато можна зробити, коли працюєш і живеш не сам, коли тебе оточують друзі.
— О! — вигукнув Федір, кидаючись до столу. Він давно вже мав на думці останній, прощальний тост…
— Товаришу нарком?
— Так, я. Хто це?
— Інженер Тунгусов. Здрастуйте, товаришу нарком!
— А-а! Добрий день! Ви що ж це зникли вчора так поспішно?
— Була невідкладна справа, про яку я й хочу з вами поговорити і, якщо можна, то зараз же. Хвилин на десять…
— Щось трапилося з машиною? — в голосі наркома прозвучала тривога.
— Ні, зовсім інше.
— Ну, ну, кажіть,
— Ні, по телефону не можна…
— Ага… розумію! Що ж, приїздіть. Я зараз замовлю перепустку.
Через півгодини Микола сидів у кабінеті наркома, в тому самому глибокому шкіряному кріслі перед величезним письмовим столом.
Він коротко розповів наркомові всю історію, починаючи з першої зустрічі з німцем в ефірі й кінчаючи вчорашньою розшифровкою таємничого повідомлення.
— І ось що виявилось під цим шифром, — закінчив він, передаючи наркомові акуратно переписаний текст радіограми.
Брови наркома насупились, як тільки він пробіг очима перші рядки. Ще й ще раз він прочитав повідомлення, вдумуючись у кожне речення. Потім поволі поклав аркуш на стіл, відкинувся в кріслі, дивлячись на Миколу, і несподівано спитав:
— «Проміння смерті», чи що?
— Так… Вам знайома проблема іонізації?
— Дуже приблизно. Я догадався і з загального тону повідомлення, і з фрази про дальність дії. Ну, розповідайте, в чому тут річ.
Микола виклав свої міркування. Нарком слухав уважно, погладжуючи голене підборіддя.
— Іонізоване повітря може бути хорошим провідником електрики. І якщо Гроссу справді вдалося знайти метод іонізації повітря в межах вузького й безмежно довгого променя, то тим самим проблему «проміння смерті» вирішено, бо навіть звичайний струм від динамо-машини, спрямований по цьому невидимому шляху, може бути джерелом смерті й руйнування. Ідея ця виникла давно, але досі нікому не вдавалося іонізувати повітря більше, ніж на відстані двох-трьох метрів.
— А Гросс зумів зробити це на безмежну віддаль? — спитав нарком. — Це що ж… виходить, сидячи де-небудь на кордоні, вороги зможуть обробляти своїм «промінням смерті» будь-які наші міста?
— О ні! Не так, товаришу нарком. Ви випустили з уваги два слова повідомлення: «По прямій». Виходить, іонізований промінь Гросса не спроможний огинати кривизну земної поверхні. Дія «проміння смерті» можлива лише в межах видимого обрію, тобто у звичайних умовах кілометрів на п’ятнадцять-двадцять… Правда, можна підняти апарат на літаку або аеростаті, тоді радіус дії буде значно більшим.
— Ну, а що можна буде застосувати як протидію або захист?
— Важко сказати… Коли пускати по такому «повітряному кабелю» звичайний струм від динамо, то майже всякий екран, усяка перешкода, що трапилася на шляху променя, замкнуть цей струм або на землю, або на сусідній такий самий «кабель». Тоді нам доведеться екранувати всю нашу військову техніку, а може, і бійців. Якщо ж вороги скористаються з ультракоротких хвиль, які будуть убивати, а не руйнувати, тобто діяти тільки на нашу живу силу, то все залежить від методу іонізації… якого ми не знаємо.
— Так. Ну гаразд. За дві години я буду на засіданні Ради і побачуся з наркомом оборони. Усе це я розповім йому. Хто ще знає зміст повідомлення?
— Тільки друзі, які допомогли мені розкрити таємницю. Але вони знають, як треба поводитись, — додав Тунгусов упевнено.
Нарком уважно подивився на нього.
— Обіцяйте мені, що ніхто більше не довідається про цю справу. Не забувайте, що люди, зацікавлені в цьому, можуть знати про ваш таємничий зв’язок з Мюнхеном і стежити за вами навіть тут. А як ви думаєте, чи становить для нас це «проміння смерті» непереборну загрозу? — він примружив очі.