ГЧ
Шрифт:
— Нічого, Ганно Костянтинівно. Ця відповідність уже встановлена міжнародною практикою радистів. Ми завжди записуємо знаки Морзе, які приймаємо, латинськими буквами, незалежно від того, якою мовою йде передача. І прочитати такий текст, знаючи мову передачі, завжди можна, бо деякі знаки мають для кожної мови своє певне значення. Наприклад, чотири крапки означають латинське «h» і російське «х»; два тире — крапка — тире — це латинське «q» або російське «щ»; три крапки — тире — латинське «v» або російське «ж», і так далі.
— Ага, розумію! Ну, диктуйте ваші цифри, Миколо Арсеновичу. «А»?
— Три.
— «А» пом’якшене?
— Це
— «В»?
— Двадцять два.
— «С»?
— Двадцять шість.
Літери латинського алфавіту перетворилися в цифри. Виявилось, що в «Інтернаціоналі» бракує тільки однієї літери «ф». Лишилось замінити цифри таємничої радіограми відповідними їм латинськими літерами і прочитати повідомлення німця.
Микола поклав перед собою розгорнутий журнал радіоприймання, в якому майже цілу сторінку займав прийнятий ним зашифрований текст.
Тепер були зайняті всі троє. Микола називав цифру тексту. Ганна за складним алфавітом знаходила відповідну букву, Наталя записувала. Федір зник кудись «у господарських справах».
Три пари очей з нетерпінням стежили за кожною буквою, що з’являлася з-під олівця.
Дві… три… чотири…
Це ще мало, звичайно. Слова тексту, безперечно, скорочені. Крім того, вони не розділені між собою. Десять, п’ятнадцять букв уже повинні показати, чи є тут хоча б ознаки слів.
На першому рядку Микола спинився.
Це був безглуздий набір букв!
Тільки Ганна добре знала німецьку мову і могла б прочитати текст, коли б виявилося, що цей набір букв справді має зміст. Кілька хвилин вона напружено думала, вдивляючись у рядок, а Микола підказував їй всілякі способи перекручення тексту.
— Текст, звичайно, повинен бути перекручений, — казав він. — Адже текст, який складається з нормальних слів і зашифрований примітивно, завжди можна розібрати, навіть не знаючи ключа. Перекручення потрібне для того, щоб знищити характерні для даної мови особливості в сполученні звуків, у послідовності букв, у кількісній перевазі деяких з них над іншими. Усе це дає вказівки для розшифрування. Але в той же час перекручення не повинно, по можливості, затемнювати зміст розшифрованого тексту.
— Ні, — сказала, нарешті, Ганна з прикрістю. — На мою думку, тут немає ніякого змісту.
— Ну що ж, виходить, ми помилилися. Спробуємо інший спосіб. Нічого, товариші, тепер знайдемо. Коли ключ є, все інше — справа часу.
Кімната тим часом наповнилась апетитними пахощами. На сковорідці, яку принесла тітка Паша, весело шкварчало підсмажене м’ясо, парувала картопля, яскравими плямами червоніли в глибокій тарілці соковиті помідори й зелені ароматні кружальця огірків; над келихами й чарками, що їх тітка Паша, мабуть, зібрала в сусідів, «чаклував» з пляшкою вина Федір.
«Криптографів» не довелося довго упрошувати, щоб вони
Вечеря проходила жваво. Тиха, досить похмура кімната Тунгусова вперше наповнилась веселим молодим гомоном, уперше почула дівочі голоси. Навіть тітка Паша сяяла, по-своєму оцінюючи це несподіване вторгнення в нудне й тяжке, на її погляд, життя свого улюбленця.
Микола ще ніколи не бачив Федора в такому піднесенні. Той переживав завершення будівництва сушарки, як свій перший, по-справжньому значний крок у житті, який не міг не відбитися на його долі. Він уже почував себе ентузіастом нового способу сушіння. Адже це революція в усій деревообробній промисловості Союзу, і саме він її почне!
А втім… не можна все приписувати «сушильній революції». Не тільки вона була причиною щасливого збудження Федора. Він уже ясно відчував, що його увага до Наталі, нестримно розгоряючись, падає на далеко не сухий чи кам’янистий грунт…
Проміння, що йшло від Федора, запалювало і Ганну, й Миколу. Але тут усе було інакше. Тут полум’я жевріло глибоко, тихо, полохливо, зовсім не прориваючись назовні.
Думки їхні раз у раз поверталися до загадкового шифру. Обоє напружено шукали помилку.
— Як ви думаєте, Миколо Арсеновичу, чи знає ваш німець російську мову?
Микола похитав головою.
— Ні. Коли б він знав, то дав би мені зрозуміти це при першій же нашій розмові.
— А «Інтернаціонал»?
— Я певен, що він «Інтернаціоналу» по-російському не знає. Він просто збагнув, що треба взяти найпопулярніший у нас текст, дістав його де-небудь, — очевидно, він зв’язаний з антифашистськи настроєними робітниками, — і вибрав з нього рядок для натяку на гімн.
— Дозвольте, але ж він повинен був не тільки вибрати рядок, але й шифрувати своє повідомлення, виходить, скласти цю саму азбуку за текстом «Інтернаціоналу»?
— Звичайно.
— Ну, тоді, я думаю, ви помилилися, — сказала Ганна. — Ви дивіться: щоб зашифрувати повідомлення, йому треба було дістати російський текст гімну, російську азбуку, встановити відповідності між оригінальними буквами. Для цього треба мати російські позначення знаків Морзе. Сумніваюся, щоб усе це можна було легко дістати зараз у Німеччині. Напевне, він вибрав інший шлях.
— Який саме, на вашу думку?
— Єдине, що він повинен був дістати, це тільки один рядок з гімну для «натяку», як ви правильно кажете, йому треба було натякнути на «Інтернаціонал». Але, звичайно, не на російський його текст…
— А на німецький?! — перебив швидко Микола.
— Авжеж! Інакше він навряд чи впорався б із завданням, не знаючи російської мови.
— Геніально, Ганно Костянтинівно! Ви маєте рацію. Нам треба скласти ключ за німецьким текстом гімну. Але… ви знаєте його?
Ганна зніяковіло похитала головою.
— Ви розумієте, Наталю, що це значить? — захоплено говорив тим часом Федір. — Ми будуватимемо такі сушарки не в містах, на фабриках і заводах, а в лісах, на берегах сплавних річок, там, де добувають ліс. Уявляєте: невелика гідростанція — і така сушарка. Ліс підвозять і відразу ж сушать! Зараз наші залізниці возять ліс, у якому понад п’ятдесят процентів вологи. А тоді состави вантажитимуть готовим, висушеним лісом. Транспорт звільниться від води, вантажооборот країни…