ГЧ
Шрифт:
— Дозвольте, дозвольте! — зацікавився Тунгусов. — А що це за перериви у нервах?
— А ось що. Будь-який нерв являє собою ланцюжок з ряду розташованих одна за одною нервових клітин, так званих нейронів. Кожен нейрон складається з ядра з маленьким ядерцем всередині. Від ядра відходить різна кількість відростків, що мають форму волокон, витких ниток, гілок з багатьма відростками і т. д. Але один з відростків завжди довший за інші, він переходить у нервове волокно, яке своєю структурою дуже схоже на добре ізольований провід, швидше навіть кабель, вміщений у кілька оболонок-ізоляторів. Ось із таких нейронів і складається нерв, причому два сусідніх нейрони ніколи не
— А в мозку теж є нейрони? — спитав Тунгусов.
— Так. Вони скрізь, де є нервова тканина.
— Виходить, тут, у місці зближення нейронів, і треба шукати органи настройки.
— Чому? — не розумів Ридан.
— Ну, звичайно. Ви ж самі казали, що кожен нерв може проводити певну гаму частот. Виходить, він повинен бути настроєний в резонанс з випущеною з мозку хвилею. А як би інакше хвиля перескочила на другий нейрон, коли б не було якогось пристосування для настройки наступного нейрона в резонанс? Це ж те саме, що в радіоприймачі: хвиля з антени іде, але вона не приводить у дію репродуктор доти, поки ви не настроїте приймач у резонанс з цією хвилею. Адже і в приймачі теж робиться такий синапс — перерив на шляху хвиль, що йдуть від антени в землю. Але там настроює людина, обертаючи пластинки конденсатора, а нейрон, очевидно, має здатність сам настроюватися під дією хвилі, що приходить до нього.
— Блискуче! — вигукнув захоплено Ридан. — От що значить володіти предметом! Знаєте що? Ви зараз спростували одне з основних заперечень моїх противників. Вони міркують так: електромагнітні хвилі поширюються з швидкістю триста мільйонів метрів на секунду, а нервові збудження — з швидкістю всього кілька десятків метрів; виходить, нервове збудження не може бути електричним явищем. Але тепер зрозуміло, чому відбувається уповільнення: на настройку кожної ланки нерва потрібен час! О-о, це дуже важливе відкриття, запевняю вас! Виходить, у синапсах треба шукати органи настройки… Стривайте, що ж це я! У нас же є знімки нейронів! І якраз сьогодні мали сфотографувати препарати, забарвлені новим способом. Справа в тому, що ці тонесенькі волокнини, які оточують тіло нервової клітини, надзвичайно погано піддаються забарвленню і тому здебільшого майже не помітні. — Він кинувся до столу і почав ритися в його шухлядах. — Що за чорт! Нема цих знімків. Доведеться подзвонити Муттеру.
Матуся серед багатьох інших обов’язків відав усією фотографічною справою в інституті. В його розпорядженні була фотолабораторія і фототеки всіх дослідних лабораторій. У красивому бюро з безліччю шухляд з номерами і написами в алфавітному порядку лежали тисячі знімків, старанно розсортованих по конвертах. Сувора система, зручний порядок з’являлися скрізь, до чого доторкався цей великий артист організаційних справ. Муттер жив у цьому ж провулку, навпроти інституту.
— Нема сьогоднішніх знімків? — відповів він Риданові. — Зрозуміло, вони сохнуть у фотолабораторії. Ключ у мене, зараз прийду і знайду.
Огляд інституту був припинений. Ридан і Тунгусов, обидва збуджені цікавою розмовою, повернулися у квартиру професора.
— Ну, дівчата, — радісно вигукнув професор, входячи до їдальні, — здається, мої справи налагоджуються! Микола Арсенович на ходу робить одне відкриття за одним і скоро вже напевне винайде генератор біопроміння! Я думаю, що для цього йому варто лише напитися чаю, закусити…
Дівчата сміялися, прибираючи зі столу
— Що це ви вивчаєте? — спитав Микола.
— Німецьку мову, — засмучено зітхнула Наталя. — Страх яка важка! Якби не Галя, нічого б не засвоїла.
Нова думка раптом виникла в голові Миколи.
— А ви добре знаєте німецьку мову, Ганно Костянтинівно?
— Вона вільно говорить по-німецьки, — із заздрістю відповіла за неї Наталя, виходячи з книжками з кімнати.
Ридан у кабінеті говорив з кимось по телефону.
— У мене є до вас серйозне прохання, — тихо сказав Микола Ганні.
Та мовчки звела на нього трохи здивовані очі, і Микола мало не знітився під цим поглядом. Він вийняв блокнот.
— Зараз я напишу вам сім літер латинським шрифтом. Це ключ до шифру, який треба розгадати… — Він коротко розповів історію таємничих літер. — Можливо, вам допоможе знання німецької мови, хоча це сумнівно. Мій кореспондент — очевидно, друг, а не ворог, — сказав, нібито це щось усім нам добре знайоме. Я зрозумів так, що для розшифрування ніяких спеціальних знань не потрібно, треба тільки догадатися.
— Розумію, — серйозно відповіла Ганна. — Давайте, подумаю.
Микола написав на аркушику літери, що мучили його, і передав Ганні. В цей час у кабінеті залунали голоси.
— Це Матуся, татів помічник. Ми його так прозвали: його прізвище Муттер. Я думаю, особливо ховати цей напис не варто?
— Звичайно. Навпаки, хай угадує, хто хоче. Не треба тільки говорити, в чому справа.
Ганна поклала папірець на стіл. Ридан влетів у їдальню, розмахуючи пачкою фотографій. За ним, як кулька, вкотився Матуся.
— От, Миколо Арсеновичу, познайомтесь. — Він відрекомендував їх одного одному. Дивіться, які прекрасні результати. Оце забарвлення! Вийшли волокна, яких я раніше не бачив. Тепер у їх розташуванні немовби і якась закономірність…
Микола уважно розглядав одну фотографію за одною. Тут були зображені у збільшеному вигляді нейрони різних форм, сплетені між собою.
— Мабуть, оце — ядро нейрона, а ці нитки, що обплутали його, волокнини другого нейрона?
— Так, сусіднього. Це якраз місце, де відбувається перескік хвилі збудження, синапс…
— А що це за кружечки, ось тут, біля самої основи головного відростка?
— Це диски, призначення їх невідоме. Бачите, вони розташовані парами — один проти одного. Ними закінчуються тонесенькі волокнинки, що виходять з тіла нейрона. Спершу їх знаходили тільки в периферійних нервових закінченнях, і тому вважалося, що це дотикові апарати нервів. Але тут якраз нейрон із зрізу мозку.
Деякий час усі мовчали. Ридан напружено чекав, що скаже інженер. Нарешті той підвів голову.
— По-моєму, все зрозуміло, — просто сказав він.
— Що, органи настройки?!
— Так… Костянтине Олександровичу, ви пам’ятає: схему коливального контура? Це проста комбінація ємкості і самоіндукції, тобто конденсатора і котушки.
Микола взяв папірець і намалював на ньому схему:
— Ось бачите, зліва — дві пластинки конденсатора, справа — котушка. Змінний струм, який може мат в собі скільки завгодно різних частот, іде з антені зверху, але через цей контур піде лише та частота, в резонанс з якою контур настроєний. А настройка його залежить од відстані між пластинками конденсатора і від кількості витків у котушці. Такий контур — основа всякого приймача і всякого генератора електромагнітних хвиль.