ГЧ

Долгушин Юрій Олександрович

На третій день Федір привіз йому гостей — директора Храпова і головного інженера Вольського.

Микола просто розповів про суть і переваги високочастотного методу, про його прогресивність, показав кілька дослідів сушіння дерева.

Федір спостерігав. Він не сумнівався в результатах цього побачення і з самого початку вирішив з’ясувати, в чому секрет того мистецтва переконувати, яким так добре володів його друг і якого так бракувало йому самому. Він бачив, як ввічлива, насторожена увага його шефів потроху тепліла, нагрівалася все помітнішими струмочками довір’я, цікавості, іноді навіть захоплення…

Федір стежив за кожним жестом, за кожною фразою Миколи.

Він міг би заприсягтися, що Микола не робить ні найменшого зусилля, щоб переконати чи бодай зацікавити співбесідників. Просто пояснює, показує. Він помічав «помилки» Миколи: то одне, то інше можна було б подати гостям набагато ефектніше. Саме він неодмінно скористався б такою можливістю… Чи не в цьому секрет? У тому, що в його розповіді нема ніякої тенденції переконати. В чесності? І в знанні об’єкта…

Тим часом його шефи почали «плавитися». Замріяні посмішки розпливлися на обличчях, — сама перспектива не залежати від «сирого» лісу, який поставляли фабриці, — викликала в них захоплення…

Їм не потрібно було ні обмірковувати, ні обговорювати те, що вони дізналися і побачили. Вони тільки переглянулися і запропонували Миколі укласти з ним, як з винахідником, договір на проектування і монтаж дослідної установки на фабриці. Микола погодився, але з однією умовою: якщо вони зуміють накинути електропромисловості замовлення на спеціальні електронні лампи його конструкції для високочастотного генератора. Без цих ламп не було рації взагалі братися за цю справу.

Вирішили так: ідея створення високочастотної сушарні буде обговорена на технічній нараді з представниками головкому електропромисловості. Тут же буде вирішено питання про лампи.

«Музиканти» негайно побігли в наркомат і почали там осаду головкому за добре відомими їм стратегічними законами. Через п’ять днів головком здався: на музичну фабрику вирушив сам заступник начальника Вітковський — «хазяїн» електролампових заводів. Начальство з «свого» наркомату не примусило себе чекати.

Технічна нарада почалася в атмосфері загального піднесення. Всі були в курсі подій і накреслену реформу приймали, як можливий початок нової ери в житті підприємства. Нарада з представниками двох наркоматів повинна була санкціонувати цей знаменний крок.

Директор надав слово Вольському. У невеликому вступі, спрямованому головним чином на те, щоб ввести в курс справ Вітковського, головний інженер розповів про труднощі, яких зазнавала фабрика, про об’єктивні причини цих труднощів і про їх неминучість найближчими роками. Потім, пославшись на загальні висновки інженера Тунгусова про переваги високочастотного методу сушіння, він змалював картину райського життя підприємства, якщо цей метод буде реалізовано.

Представник наркомату місцевої промисловості заявив, що він розглядає ініціативу фабрики як цінний досвід, що в разі удачі відіграє величезну роль у розвитку всього народного господарства.

Федір слухав ці виступи, і в ньому боролися два почуття — гордості і образи. Все, що вони говорили, належало йому. Це був його план, його винахід. Вони не додали нічого до тих думок, які він посилено підказував їм протягом останніх днів. Але його виступу не значилося в повістці дня… А втім, він добре розумів, що зараз, на цій нараді, потрібні більш авторитетні голоси.

Доповідь інженера Тунгусова була вислухана з особливого увагою. Микола майже повторив те, що він розповідав тоді Храпову і Вольському, але вже не взагалі, а орієнтуючись на конкретний проект сушарки, яку треба було створити. Федір зрозумів, що Микола встиг грунтовно обміркувати цей проект — він навів факти, яких у нього

раніше напевно не було. Виявилося, наприклад, що сушіння в електричному полі ультрависокої частоти не тільки надає деревині високих механічних якостей — міцності, твердості, але й значно поліпшує її резонансну характеристику. Навіть проста, ділова деревина стає «музикальною» (тут Микола пустив по руках кілька березових брусків власного виробу; постукуючи по них, можна було видобути чисті, надзвичайно звучні тони). Дуже можливо, що найкраще, добірне дерево після сушіння цим способом набуває властивостей витриманого протягом десятиліть матеріалу, з якого робили свої шедеври такі великі майстри скрипок, як Страдіваріус…

Наприкінці доповіді Микола, уже прямо звертаючись до Вітковського, поставив питання про електронні лампи для установки.

Вітковський сидів поруч з директором. Усі знали, що від нього залежить доля проекту, безліч очей запитливо свердлили його обличчя з самого початку зборів. З кожним новим аргументом на користь проекту погляди всіх знову зверталися до Вітковського. Як він? Що думає? Чи переконався?

Очі представника головкому були опущені вниз до столу на пальці, які повільно крутили то срібний портсигар, то сірники, то попільницю. Іноді здавалося, що очі його заплющені. Може, він дуже стомлений? Може, думки його зайняті якими-небудь іншими, важливішими справами? Чоловік переживає особисту трагедію? Чи все, про що йдеться тут, йому добре відоме і він давно визначив своє ставлення?.. Ні. Будь-яка думка, будь-який стан якось позначається на поведінці людини. А тут… Це була дивовижна здатність нічого не показувати. Можна було подумати, що весь він тільки ввижається, що його нема тут…

Докази промовців були такі переконливі, що, здавалося, не поділяти їх не міг і Вітковський, тим паче, що анінайменшого натяку на негативне ставлення до проекту Тунгусова він не виявив.

Та ось директор попросив представника головкому висловити свій погляд.

— Думка сушити деревину у високочастотному полі не нова, заявив той авторитетним тоном, як і раніше ні на кого не дивлячись. — В Америці такі спроби робилися років п’ять тому і не мали успіху, бо високочастотний спосіб виявився менш рентабельним, ніж звичайний, термічний. Робили ці досліди і в нас у Фізичному інституті, в академіка Бєлишева, і в лабораторії професора Флерова — і теж прийшли до негативних висновків…

Далі він висловив сумнів у тому, чи варто знову братися за ці дорогі експерименти, тим більше, що електропромисловість зараз навряд чи могла б виконати нові спеціальні замовлення.

Директор розгубився. Федір зблід і дивився на Тунгусова, немов шукаючи в нього захисту від цієї холодної промови, що руйнувала всі надії.

Микола зовні був спокійний, але кров ударила йому в голову і роздратування розпирало його всього.

«От, починається, — думав він. — Що за чортівня! Це тупе опудало намагається поховати явно добру справу. Ну, гаразд, воювати так воювати!»

Він попросив слова.

— Я хотів би задати кілька запитань товаришеві Вітковському, — почав він бездоганно коректним тоном. — Скажіть, товаришу Вітковський, про які саме досліди американців ви говорили? Мене цікавить, які фірми і коли пробували застосувати високочастотне сушіння дерева і на скільки цей спосіб виявився дорожчим від термічного?

Вітковський невдоволено засовався на стільці.

— В американських журналах про це писали років п’ять тому, як я й казав. Подробиць я зараз, звичайно, не пам’ятаю, але знаю, що в Америці нема жодної такої діючої установки. Мені здається, цього досить.