Факир

Васильченко Вячеслав Николаевич

– Думаю, з трупа.

Небжчик лежав укритий двома простирадлами. Стик проходив там, де стирчала стрла. Мстер Казандзакс пам'ятав Богданову пораду все залишив без змн.

Лисиця опустився на колна й обережно зняв накривало. Тейлор присвтив. Небжчик пози не змнив. Проте видовище примним назвати важко.

– Слабке освтлення, - зауважив розпачливо Лисиця, коли почав огляд.
– Не до бса розгледиш при такому каганц.

– Це точно. Увмкнути торшер?
– запитав з надю Тейлор.

–

Буде дуже помтно.

– А ви гадате, що свчки не видно?

– Може, але сонний Андреас, я певен, не розгледить. А торшер...
– Лисиця подивився на вкно й додав: - Свчку з цього боку прикривайте рукою.

Тейлор кивнув загородив несмливий вогник широкою долонею.

– Нчого цкавого, - мовив Богдан, зввшись.
– Я, звсно, не експерт, але...
– Розчароване хитання головою.

– Ану ще й я гляну, - мовив Тейлор передав свчник Богданов: "детективи" помнялися ролями.

Поет прискпливо вп'явся очима в "колишнього мстера Лукаса". Бездушним сканером пройшовся клька разв вд голови до нг назад. Але фортуна теж не усмхнулася. Випроставшись, продовжував дивитися на вбитого. Раптом обидва ясно почули, що до замково щлини хтось загнав ключа. Богдан миттю погасив свчку, вихопив пстолета й кинувся за шафу. Тейлор обгорнувся шторою.

Ключ повернувся двч. Двер обережно подалися. Могутнй промнь знищив клька кубв темноти й почав, жадбно нишпорячи у простор кмнати.

– Наче нкого нема, - почувся тихий голос мстера Казандзакса.
– А може, тоб все привидлося?

– Н, хазяне.
– Садвникова непохитнсть конкурувала з навколишнми скелями.
– Я на власн оч бачив, що саме в цьому вкн свтилося. Тьмяно-тьмяно. Я вдразу ж побг до вас. Бо це ж вкно того мстера, якого вже нема. У нього вчора довго не гасло.

– Але ж нкого не видно. Сам бачиш. Не мг же небжчик свтити. Правда, ми ще не дивились у туалет та ваннй.

У голос Казандзакса чувся острах. Усе правильно. Хто вбивця - невдомо. Брссон погрожу. Тепер ось небжчикове вкно серед ноч свтиться. Тамниця на тамниц сидить тамницею поганя.

Тльки-но Казандзакс хотв переступити порг, як Андреас стеричним голосом заверещав:

– Дивться, мертвяк розкритий!

– Та тихше ти, розбудиш усх, - цикнув Казандзакс, посилаючи набй до патронника коротко гвинтвки.
– Розберемося. Ану ж свти перед мною.

Потужний промнь почав вистрибувати на пдлоз. Андреасов руки дрижали. лкв вд цього не знайти. Тут зараз. Та й узагал.

Тейлор Лисиця - кожен у свой схованц - напружилися. План несамовито трщав. Ось-ось почне з гуркотом розвалюватися врзнобч.

– Мстере Казандзакс, не бахнть зопалу, - розтнув напружену тишу Тейлор виплутався з штори.
– заради Бога - тихше. Буде краще, якщо нхто нчого не знатиме.

Лисиця теж вийшов з схованки.

– Ви?!
– не опускаючи збро, здивовано протяг Казандзакс, коли перед ним постали Марк з Богданом.
– Знову шукате пригод, невгамовн добровльн нишпорки? Хоча - нчого дивного. Закономрно. Я мусив це передбачити.

–

Помилятесь, шановний, - твердо вдказав Тейлор з такою впевненстю дстав "сво" посвдчення, що Лисиця подумав: ця людина все життя пропрацювала в полц. Зубатий лягавий. Тренований пес.– "Слдчий Василс Теодоракс". А це, - Тейлор кивнув на Лисицю, - "нспектор Фокс з нтерполу".

Богдан миттю зорнтувався , втопивши руку в кишеню, сказав:

– Мен теж посвдчення показати?

Ксиви "контор" - нби електрошокери. Вивергають магчну енергю. не коритися хнм власникам - жахливий моветон. Казандзакс теж пддався. Людина ж бо! Увмкнувши свтло, вн зачинив двер та, махнувши рукою, сказав:

– Не треба! Ясно й так. Розмахались, нби на парад.

Лисиця витяг руку. Заховав пстолета. Але впевненстю та жорсткстю дихати не перестав. Такий вн крутий, цей "нтерполвський нспектор". стйка вдповдна. Професйна. Готовий вдбити напад. Чи й напасти сам. Якщо треба буде.

Хазян "Прер" незадоволено поставив зброю на запобжник тихо мовив:

– А ми вже й убивцю збрались упймати. Добре, що так усе... без пригод... А то б - ви мене чи я вас...

– без галасу, - твердо сказав "слдчий".
– Гадаю, всм зрозумло, що наше "рандеву" ма залишитись тамницею?

– Про що мова, - ледь не обурився Казандзакс, а потм до Андреаса: - Дивись мен!

– Ви ж мене знате, - злякано вдповв садвник.
– Помре, як у домовин.

– Даремно турбутесь, - заспоков порть.
– До реч, джентльмени, хочу вибачитися... Неправильно я ставився до вас... Але ж звдки я мг знати...

– Пусте. Ми без претензй, - запевнив Лисиця.
– Все нормально. Це навть добре. Нхто нчого не помтив. Добре замаскувалися - половина успху. накше не можна... Сам розумте.

– А що ав не ловите - чудово, - додав Марк.
– Треба пильнувати. Увесь цей карнавал не просто так. Зовсм не просто...

Почувши це, Андреас завмер опустив оч:

– Це сьогодн, - ледве вичавив вн.
– А вчора я заснув... Спочатку все було добре, - повв уже звичайно садвник.
– Як завжди. Обйшов територю. Оглянув. Скрзь тихо й спокйно. Собаки досхочу награлися. Тод пшов на кухню, взяв морозива (я туди частенько навдуюсь, нколи ж не замикаться). от як пов, сон на мене так накинувся, наче тльки й чекав, доки поласую... Прокинувся, коли надвор вже розвиднялось. Гукнув собак, а вони теж сплять пд кущами. Такого н з мною, н з ними ранше не траплялося.

– Гадаю, й не трапиться, - весело пдморгнув Тейлор, а очима просигналив до Лисиц: "мотай на вус".
– З ким не бува...

– Гаразд. Не будемо заважати, - мовив дловито мстер Казандзакс.
– Працюйте. З Божою допомогою. А ми пдемо. Ходм.

– А можна... ключ вд дверей, - поцкавився "слдчий Теодоракс", - а то через вкно не дуже зручно...

– Будь ласка.
– Казандзакс поклав ключа на журнальний столик.
– У мене ще один .

– бльше н в кого?
– "по-службовому" запитав "нспектор".