Факир
Шрифт:
– Спвчуваю, - пдтримав Лисиця.
– А я, знате, ще з дитинства обминув цю напасть. Куштувати, як вс, звсно ж, куштував, але тим закнчилось. щасливий. Виявляться, без цього теж можна жити. довол непогано.
– Ваше щастя, - сказав "курй з стажем".
– А я... Та вже... що кому написано. Як не судилося мстеру Дайармду порозкошувати за чужий рахунок, то й отримав дв кул. А не розкшне до скону життя.
– Хвилиночку, - аж вибухнув Богдан, - а не могла Пенелопа, доня-янголятко, сама усе це придумати. бдолашний Дайармд - лише нещасна жертва жорстокого плану?
– Популярнше...
– не все втямив
– Хто зна, чи снували вчорашньо ноч "коштовност Пенелопи". А чи не може бути так, що х уже давно й слд захолов. Тому, аби х "списати", поставлено той спектакль. Може, все це - вдале "переведення стрлок"?
– А що? Цлком схоже на правду, - самозаглибився поет.
– Цлком. Тод слдч даремно напинаються. Н вуха не побачити. Н лктя не вкусити.
з динамка над дверима пролунав голос порть:
– Шановне товариство. Зараз у нашому затишному ресторанчику вдбудеться святковий обд на честь початку роботи останнього в цьому сезон зазду. Це - коли вийти з "Прер" - лвше вперед. Радо чекамо всх.
– Непогана дея, - пожвавшав Богдан.
– - доречна. У мене всередин, здаться, ожив стоголовий дракон. почина все сильнше ворушитися, вимагаючи чогось ствного для кожно з голв.
– Я теж не вд того, щоб попрацювати щелепами.
– Тод я швидко переодягнуся.
Поет подався до себе. Теж "змнити шкуру". Щоб ти й годувати драконв. Ус хн сто голв.
26 вересня 1993 року, острв Авг, 16 год. 30 хв.
Невеликий ресторан з терасою оформлено в "ндансько-мисливському" стил. На стнах - фото й малюнки з життя червоношкрих, голови добутих трофев (швидше муляж), мтац шкур.
На "званий обд" збралися майже вс. Крм жнки, що нагадувала черницю - у темному однотонному одяз та з аскетичними манерами.
Товариство складалося в основному з чоловкв. Рзних за вком зростом - вд високого юнака з довгим волоссям до двох ветхих, але жвавих ддкв, що нагадували постарлих театральних акторв. дине, що було спльним для всх, - кожен одяг костюм. Ще б пак! Обд майже офцйний. А кожен чоловк, що поважа себе й товариство, мусить з'являтися "мж люди" лише в костюм. Аксома. "Окостюмлений чоловк" - агент урочисто под. Окрм того, костюм, як синець, - класична прикраса для справжнього "мена".
Жнок - три: Крстн, шатенка ("приручена" блондином) старенька в окулярах (як здалося Лисиц - нмкеня). Крстн з'явилася в шикарнй вечрнй сукн з глибоким декольте й оголеною спиною. Чоловки "роздягально" поглядали на принадну красуню. Крстн це подобалось. Задоволення вигравало на вродливому обличч. жнка цього не приховувала. Опинитися в центр уваги - чи не найзаповтнша мря кожно, а може - сенс життя. хай сперечаються, що це не так. Навть якщо й виграють, насправд все накше. Саме так, як хоче жнка...
Зате чоловка "манекенниц" шматувало протилежне. Його розгнване обличчя нших думок не викликало. Здавалося, Альбера вилпили з однордного, без будь-яких домшок, матералу, назва якого - безсила лють. Вн нагадував могутнього лсового вепра, легко пораненого мисливцем-новачком. Який через те став ще страшншим небезпечншим. Вн метав урзнобч
Костас Казандзакс - власник "Прер" (вн же порть) виголосив промову. Побажав доброго вдпочинку й висловив сподвання, що надал жодних непорозумнь не трапиться. Жнка бальзаквського вку у блому кухарському одяз пд схвальн оплески вивезла величезний торт у форм велетенського серця й поставила взочок посеред зали. Казандзакс аплодував з усма, а потм зник у справах.
Трапеза загомонла рзними голосами.
ли з апетитом, але повльно. Морська прогулянка допомогла. У тарлках навряд чи що залишиться. Та й кухарям - браво! Готувати вмють. Однозначно майстри.
А ти - насолоджуйся. Почалось безтурботне життя. Ти ж прихав вдпочивати!
Лисиця з Тейлором сидли за столиком дещо окремо вд решти. Добре поли, причому - зробили це майже мовчки. А потм, заспокон, вдчуваючи, як органзм розтягу по закамаркам "корисну поживнсть", почали тихо гомонти.
– Пропоную логчн вправи, - сказав Богдан, ставлячи келиха на бездоганно чисту скатертину.
– Гадаю, це - в нашй ситуац - найкраща розвага. Бо встати й пти саме зараз, коли бенкет ще не закнчено, - гучний ляпас компан, а для нас - ярлик невихованих свиней.
– Згоден, - витер серветкою губи Тейлор.
– Тод погляньте на отого блондина. Що напроти шатенки сидить. Скидаться на скандинава. Поношений костюм з накладками на лктях пдказу, що мстер "Скандинав" - провнцйний клерк. Може - колишнй спортсмен. Статура мцна. Але справи йдуть кепсько. Одежа пдказу. Можливо - вн навть бухгалтер, що недавно повернувся з в'язниц, де вдбував за розтрату. Дал - юнак з довгим волоссям. Косить пд хп. Виходець з нтелгентно см', достатньо вихований скромний, студент, точнше - студент-гумантарй (багато чита, зр попсований (мружить оч), але, як бачите, окулярв не носить, соромиться, очевидно. У мстера "Студента" одяг теж такий соб. Отже, фнансово допомагають батьки, правда, видно, й у них справи не надто добре просуваються.
Богдан замовк повернувся до Марка:
– Що скажете?
– Непогано, - погодився поет.
– Теоретично.
– Це точно. Проте - лиш на словах. От якби й насправд все так... А може, все якраз навпаки. мстер "Блондин" - някий не клерк, а великий фнансовий генй, що вщент розорився. А мстер "Студент" - жорстокий убивця. до всього - чудовий актор. Замулився на цей дилчний (у свдомост спалахнуло: СТРЛА)... майже дилчний острв... А детективи десь з нг падають шукаючи... Не помилявся, поглянувши на людину, лише Великий Маестро Холмс. А я, як ви прекрасно розумте, - не вн. На жаль.
– На щастя, - не погодився Тейлор.
– Однозначно - на щастя. Бо ви - це ви. диний неповторний. Н на кого не схожий. Такий, який потрбен Усевишньому. Можливо, саме для того, щоб так хвацько розказати правду про кожного...
– Поет задумався, а потм не без рон додав: - Та все одно ваш спостереження цкав. Зрештою, коли я писатиму детективн романи, прототипом головного героя яких будете ви, любий мй друже, оц ваш логчн вправи стануть у пригод. Ой, як стануть! Продовжуйте.
– Гаразд, - пдбадьорився Лисиця.
– Пдемо дал...