Ерагон

Паолини Кристофер

Після убогої вечері Ерагон таки не витримав і спитав:

— Як же вони нас знайшли?

Бром хотів був узяти люльку, але, схаменувшись, прибрав її подалі.

— Слуга в палаці попередив мене, що серед них є шпигун, — знехотя сказав він. — Чутка про мене дійшла до Табора, а далі й до самих разаків.

— То ми тепер ніколи не повернемось до Драс-Леони? — засмутився Ерагон.

— Наступні кілька років — точно не повернемось, — зітхнув старий.

— А може, нам пощастить якось виманити разаків? — не міг заспокоїтися юнак. — Якщо вони побачать Сапфіру, то, певно, підуть за нею

на край світу.

— Ага, і приведуть за собою ціле військо, — сумно посміхнувся Бром. — Давай зараз не будемо про це. Нам хоч би живими залишитись, бо попереду ніч, а довкола нишпорять разаки. Гадаю, друже, нам слід по черзі вартувати до ранку.

— Гаразд, — підводячись, зітхнув Ерагон. Раптом йому здалося, що неподалік зблиснув і зник малесенький вогник. Стривожений хлопець хотів був рушити в тому напрямку, аби все перевірити.

— Що там? — тихо гукнув Бром, скидаючи із себе ковдру.

Не озиваючись, Ерагон довго вдивлявся в темряву, а потім повернувся до старого.

— Не знаю, — нарешті сказав він. — Здається, щось промайнуло. Мабуть, то був птах.

Та не встиг він це проказати, як зойкнув від удару в потилицю й упав на землю. Останнє, що він почув, було розпачливе ревіння Сапфіри.

Помста разаків

Ерагон отямився, відчувши пульсуючий біль. Серце калатало й відлунювало аж у голові. Юнак насилу розплющив очі. Він скривився від яскравого світла: прямісінько перед ним горів ліхтар. Ерагон кліпнув очима, відвів погляд убік і спробував сісти, проте нічого з того не вийшло, бо руки в парубка були зв’язані за спиною.

Сяк-так озирнувшись, Ерагон зрозумів, що його прив'язали до Брома. Що ж сталося? «Принаймні я живий, бо вони не стали б зв’язувати мерця, — промайнуло в голові. — Але хто це зробив?» Покрутивши головою, юнак роззирнувся навсібіч, і раптом його погляд зупинився на парі чорних чобіт.

Ерагон повільно звів очі вгору й глянув прямісінько в потворну пику разака. Здригнувшись від несподіванки й жаху, він почав був шукати магічну силу, та потрібне слово, яким він збирався вразити ворога, здавалося, назавжди вилетіло з його голови.

— Що, не виходить? — зареготав разак. — Отже, наші ліки діють? Тепер ти не стоятимеш нам на заваді!

Зліва щось зашаруділо, і Ерагон із жахом побачив, як інший разак вдягає Сапфірі намордника. Крила дракона було прив’язано ланцюгами до боків, а лапи закуто в кайдани. Ерагон хотів був подумки звернутися до нещасної істоти, але марно.

— Вона стала слухняною, відколи ми пригрозили тебе вбити, — пояснив один із разаків. Він сів навпочіпки й почав нишпорити в торбах утікачів, аж доки не знайшов Зарок. — Така чудова річ і належить такому нікчемі, — криво посміхнувся він. — Я візьму її собі, гаразд? А якщо ти будеш добре поводитись, то дозволятиму тобі її для мене гострити.

Оглядаючи меч, разак несподівано зойкнув, напевно, прочитавши викарбуваний напис. Його здивований напарник кинувся до приятеля, й обидва вони схилились над зброєю.

— Ну-у, чоловіче, ти добре послужиш нашому господареві! — прошипіли вони в захваті, звергаючись до Ерагона.

— І перше, що я зроблю на цій службі, — це вб’ю вас, — похмуро

пообіцяв їм юнак.

— О ні, ми ще потрібні господареві, — розреготались потвори. — А ось ти… Тебе можна просто знищити.

Сапфіра глухо загарчала, але разаки навіть не глянули на неї. Несподівано їхню увагу привернув Бром, що, застогнавши, перекотився на інший бік.

— Воно перестає діяти, — зашипів перший разак, схопивши старого за комір і зазираючи йому в обличчя.

— То дай йому ще! — порадив другий.

— А може, просто прибити його? — засумнівався той. — Згадай, скільки він завдав нам лиха.

— Непоганий план, — посміхнувся напарник. — Але ж король наказав привести старого живим.

— Та нічого, ми скажемо, що він чинив опір, ось і загинув у сутичці.

— А якщо цей нас викаже? — спитав перший разак, вказуючи мечем на Ерагона.

— Навряд чи він посміє, — озвався його спільник, витягаючи ножа.

— Твоя правда, — почухала потилицю інша потвора.

Разом вони витягли Брома на середину галявини й поставили навколішки. Ледь притомний старий відразу ж упав набік. Із дедалі більшим жахом Ерагон спостерігав за діями разаків. «Я мушу звільнитись!» — стугоніло йому в голові. Юнак щосили смикнув мотузки, якими його було зв’язано, але марно.

— Тільки без дурниць, — гаркнув перший разак, тицьнувши на нього мечем. Несподівано він наморщив носа й нервово понюхав повітря.

Другий разак, рикнувши, задер Бромові голову й приставив ножа йому до горла. Тієї ж миті пролунало низьке дзижчання, і потвора дико заревіла. У її плечі стриміла стріла. Його недолугий спільник, облишивши Ерагона, відскочив убік, і ось уже обидва разаки зайняли бойову позицію, озираючись на всі боки й вдивляючись у темряву. На Брома вже ніхто не звертав уваги, тож він спробував звестись.

— Лягай! — гукнув йому Ерагон.

Старий, ніби не чуючи, звівся й посунув до хлопця. У повітрі знов засвистіли стріли, які пускали невидимі нападники, і разаки спробували сховатися між камінням. Зненацька стріли полетіли ще й з іншого боку, тож розгубленим потворам стало взагалі непереливки. Їхні плащі було зрешечено стрілами, а одному з разаків поранило руку. Заревівши, вони кинулись навтьоки, але на ходу встигли стусонути Ерагона в бік, а хтось із них, прицілившись, навіть жбурнув у нього ножа.

Несподівано в Бромових очах спалахнуло дивне сяйво, і він кинувся навперейми смертоносній зброї. Із глухим звуком ніж увійшов у його тіло, і старий важко впав на землю.

— Ні-і-і! — закричав Ерагон, кинувшись до Брома. Але від болю в боці йому запаморочилося в голові, і хлопець втратив пам’ять.

Мертаг

Ш уже довго одним-єдиним, що відчував Ерагон, був біль у боці. Кожен вдих і видих коштував парубкові чималих зусиль. Він почувався так, ніби ніж влучив у нього самого, а не в бідолашного Брома. Здавалося, що юнак загубився в часі, не пам'ятаючи, як довго все це було: годину тому чи цілий тиждень? Насилу оговтавшись, він довго придивлявся до багаття, яке палахкотіло неподалік. Ерагонові руки ще й досі були зв’язані. Утім, дії отрути він уже не відчував, тож юнак одразу звернувся до Сапфіри.