Ерагон
Шрифт:
— Я ж маю колись попоїсти, — сором’язливо зауважила Сапфіра. — Утім, я дуже рада, що тобі сподобалось.
— Сподобалось? — вигукнув юнак. — Описати те, що я відчув у небі, просто неможливо! Шкода, що я не літав раніше! Я й гадки не мав, наскільки це чудово. Ти завжди бачиш стільки синього?
— Я так створена. То що, тепер ми літатимемо частіше?
— Авжеж! — запевнив Ерагон. — При першій-ліпшій нагоді!
— Ну, добре, — задоволено озвався дракон.
Вони летіли, обмінюючись думками й розмовляючи так, як не розмовляли вже кілька останніх тижнів. Сапфіра
Опівдні Ерагон почув якесь дивне дзижчання, що почало його дратувати. Струснувши головою, парубок помітив, як щось тисне на його підсвідомість. Раптом він згадав Бромові слова про можливість читати чужі думки й гарячково почав блокувати свій розум. Спробувавши зосередитись на лусці з драконової шиї, юнак відчув, як тиск трохи вщух, але згодом знову відновився. До того ж, порив вітру несподівано підкинув у повітрі Сапфірине тіло, відволікши увагу Ерагона, і його зусилля звелися нанівець. Перш ніж він спромігся поновити захист, чужинець прорвався крізь його слабеньку оборону. Але замість ворожого пролунав до болю знайомий голос:
«Що ти там у біса робиш? Мерщій спускайся, я маю тобі дещо показати».
«Броме?» — перепитав Ерагон.
«А то хто ж іще? — роздратовано озвався старий. — Скажи-но своїй ящірці-переростку, щоб вона сідала. Я тут…» — і Бром подумки сказав юнакові, де саме він перебуває. Ерагон переповів це Сапфірі, тож вони швидко помчали до річки, що текла просто під ними. По дорозі парубок дістав свого лука й наготував кілька стріл.
— У разі чого я принаймні буду готовий, — пробубнів він до себе.
— І я теж, — нагадав про себе дракон.
Невдовзі Бром уже махав їм руками. Сапфіра приземлилась, і Ерагон, зіскочивши, роззирнувся навсібіч, шукаючи небезпеку. Утім, коней було прив’язано до дерева, і вони спокійно паслися собі на краю галявини, а Бром перебував неподалік…
— Що сталося? — гукнув юнак, підбігаючи.
— Більше ніколи від мене не ховайся! — несподівано вибухнув Бром. — Чого я мушу пробиватися крізь твій заслін, коли треба повідомити про щось важливе?
— Вибачте, — знітився юнак.
— Ви-и-бач-те! — перекривив його старий, потроху заспокоюючись. — Я пройшов далі вздовж річки, аж раптом сліди разаків кудись зникли. Тоді я повернувся й знайшов те місце, де вони обриваються. Глянь на землю й скажи, що ти бачиш?
Ставши навколішки, Ерагон оглянув стежку й знайшов там купу відбитків, з яких годі було щось второпати. Численні сліди разаків накладалися один на одного. До того ж, вороги товклися тут уже кілька днів назад. На поверхні було прорізано широкі рівчаки, що видалися Ерагону знайомими, хоча він не був у тому впевнений.
Звівшись, він похитав головою.
— Не маю жодного уявлення, що все це означає… — почав був юнак, аж раптом його погляд упав на Сапфіру, і він з жахом збагнув, звідки ті
— Це схоже на маячню, — сказав Ерагон. — Але таке враження, що разаки полетіли звідси на драконах. Або на якихось велетенських птахах. Як ти гадаєш?
— Я чув, що разаки пересуваються з місця на місце з неймовірного швидкістю, — знизав плечима Бром. — Але таке бачу вперше. Якщо вони мають летючих коней, тоді наші шанси мізерні. Але це явно не дракони. Дракон ніколи б не погодився нести разака.
— То що ж нам робити? — спитав юнак. — Сапфіра не може вистежити їх у небі. А навіть якби й могла, то ти безнадійно відстанеш.
— У цієї загадки немає простої розгадки, — мовив Бром. — Давай-но краще попоїмо, доки є час. Може, щось і спаде на думку.
Похнюпившись, Ерагон пішов по торбу з харчами. Вони їли мовчки, поглядаючи на високе небо.
Ерагон знову повернувся в думках до рідної домівки, розмірковуючи над тим, що там зараз робить Роран. Перед очима парубка зринула картина знищеної ферми, і горе вкотре заполонило його душу. «Що робити, коли ми не знайдемо разаків? — гірко думав юнак. — Куди мені йти? Я міг би повернутися до Карвахола чи мандрувати світами разом із Бромом, продовжуючи своє навчання». Ерагон пильно вдивлявся в далечінь, намагаючись угамувати свою тривогу.
Попоївши, Бром підвівся й відкинув каптура.
— Я зважив усі хитрощі, які тільки знаю, усі магічні слова, якими володію, і всі переваги, які ми маємо, але не бачу жодної можливості знайти разаків, — сумно мовив старий.
Ерагон сповз на землю й у відчаї притулився до Сапфіри.
— Зрештою, Сапфіра могла б з’явитись у якомусь містечку, — провадив далі Бром. — Тоді б разаки напевно злетілися туди, наче мухи на мед. Але це надто вже ризиковано. Разаки приведуть за собою ціле військо, та й король має бути дуже зацікавлений, а це означає кінець усьому.
— То що ж нам усе-таки робити? — спитав Ерагон, здіймаючи руки догори й подумки гукаючи свого дракона: «Сапфіро, у тебе є хоч якісь ідеї?».
«Ні», — похмуро озвався дракон.
— Тобі вирішувати, — нагадав юнакові Бром. — Бо це твій похід.
Заскреготавши зубами, Ерагон подався геть від Брома та Сапфіри. Несподівано його нога шкопиртнула об щось тверде. Це була металева фляга зі шкіряним ремінцем, за допомогою якого її можна було носити на плечі. Флягу прикрашав викарбуваний срібний символ, в якому Ерагон упізнав знак разаків.
Схвильований, він підняв флягу й відкрутив корок. Повітря сповнилось незвичним запахом, тим самим, що й на згарищі ферми, де він знайшов Герроу. Ерагон перехилив флягу, і краплина якоїсь прозорої сяючої рідини впала йому на палець. Його миттю пронизав біль, так, немов його обпекли вогнем. Голосно зойкнувши, юнак почав терти руку об землю. За хвилину біль ущух, але шкіра на пальці лишилася обдертою.
Скривившись, парубок кинувся назад до Брома.
— Поглянь, що я знайшов, — тицьнув він свою знахідку старому. Той уважно оглянув флягу й вилив трохи рідини.