Ерагон
Шрифт:
— Ейта, — помилувавшись нею, мовив старий, і пташка пурхнула собі геть.
— Як ви це зробили? — спитав зачудований Ерагон.
— Я сказав, що не завдам їй жодної шкоди. Можливо, вона й не зрозуміла всього, але значення моїх слів прадавньою мовою було очевидне. Пташка довірилась мені, бо знає, що всі, хто володіє цією мовою, дотримують свого слова.
— Ельфи теж спілкуються цією мовою?
— Так, — підтвердив Бром.
— І ніколи не брешуть?
— Не зовсім, — ухильно відповів старий. — Звісно, вони запевняють, що не говорять неправди, хоча самі просто опанували мистецтво казати одне, маючи
Трохи поміркувавши, Ерагон знову спитав:
— А що в цій мові означають власні імена? Чи дають вони владу над людьми?
— Ще й яку! — радісно зблиснув очима Бром. — Той, хто спілкується прадавньою мовою, має два ймення. Перше, те, що призначене для щоденного вжитку, не має багато сили. А ось друге — це істинне ім'я, і його знають лише декілька довірених осіб. Були часи, за яких ніхто не приховував свого справжнього ймення, але наша доба не така благородна. Той, хто знає твоє істинне ім’я, має над тобою велику владу. Розкрити це ім’я — означає віддати своє життя в руки іншого. Друге ім’я має кожен, але ніхто про це не здогадується.
— А як дізнатися про нього? — не вгавав хлопець.
— Ельфи визначають його за допомогою інтуїції, — відповів старий. — Та окрім них, цим даром більше ніхто не володіє. Було й так, що вершники вирушали в мандри, аби його знайти. Або шукали ельфа, який міг його підказати, але це траплялося нечасто, бо ті неохоче діляться своїми знаннями.
— Я хотів би знати своє ім’я, — замріяно сказав Ерагон.
— Будь обережний із цим, — спохмурнів Бром. — То небезпечне знання. Дізнатися про те, ким ти є насправді, тобто знати про себе геть усе — це мить одкровення, яка не минає безслідно. Декого така правда довела до божевілля. Більшість намагається її забути. Але істинне ім’я дає не тільки владу над іншими, завдяки йому ти можеш опанувати самого себе. Звісно, якщо ця правда тебе не вб’є.
— Я впевнена, що не вб’є, — несподівано озвалась Сапфіра.
— Навіть коли вб'є, я все одно хочу його знати, — стояв на своєму Ерагон.
— А тебе, юначе, не так-то й легко злякати, — усміхнувся Бром. — Це добре, адже тільки впевнені в собі одинаки здобувають знання про власне єство. На жаль, тут я тобі нічого не пораджу. Ти мусиш сам себе знайти, — старий поворухнув пораненою рукою й болісно скривився.
— Чому б вам не полікуватись за допомогою магії? — спитав Ерагон.
— У тому немає потреби, — зніяковів Бром. — Я про це навіть не думав, бо не маю достатньо сили. Можливо, ти зміг би це зробити за допомогою потрібного слова, але я не хочу тебе виснажувати.
— Але ж я міг би позбавити вас болю! — заперечив Ерагон.
— Та нічого, якось переживу, — відповів Бром. — До того ж, використана для зцілення магія вимагає стільки ж сили, скільки треба для того, аби людина вилікувалася самотужки. Я не хочу, щоб ти кілька днів почувався геть виснаженим. Тобі ще не варто братися за таку складну справу.
— Але якщо я можу вилікувати вас, то чи можу я часом оживити когось із мертвих? — не вгавав юнак.
Це питання неабияк здивувало Брома, але він швидко відповів:
— Пам’ятаєш, ми вже говорили про завдання,
— Це куди складніше, ніж я думав, — спохмурнів Ерагон.
— Аякже, — відказав Бром. — Той, хто не знає, що робить, відразу ж хапається за складні завдання. І, зрозуміло, гине, — крутнувшись у сідлі, Бром швидко нахилився й схопив із землі камінець. — Бачиш оцей камінчик?
— Так, — здивувався юнак.
— Тримай його.
Ерагон витріщився на той темно-сірий невеличкий камінець. На шляху їх було бозна-скільки.
— Оце і є твоя наука, — мовив старий.
— Я не розумію, — спантеличено закліпав юнак.
— Звісно, не розумієш, — нетерпляче відповів той. — Саме тому я навчаю тебе, а не навпаки. Але годі балакати, інакше ми нікуди не дійдемо. Я хочу, щоб цей камінець злетів над твоєю долонею й завис у повітрі. Утримуй його там якомога довше. Слова, які тобі знадобляться: «стенр рейза». Повтори.
— Стенр рейза.
— Чудово. А тепер спробуй.
Похнюплений Ерагон зосередився на камінці, намагаючись відчути всередині себе хоч якийсь натяк на нещодавню енергію. Юнак аж спітнів від напруги, але камінець навіть не думав поворухнутися. «Як же це зробити?» — мізкував парубок. Нарешті, Ерагон склав руки на грудях і роздратовано буркнув:
— Це неможливо.
— Неправильно! — вигукнув Бром. — Це я вирішуватиму, що можливо, а що ні. За це треба боротися! Не здавайся відразу. Спробуй іще.
Зосередившись, Ерагон примружив очі й подумки відсторонився від усього світу. Він глибоко вдихнув повітря й почав досліджувати найпотаємніші куточки власної свідомості, намагаючись знайти в собі ту кляту приховану силу. Натомість натрапляв на давні думки та спогади, аж раптом знайшов щось незвичне, схоже на маленький острівець, який ніби належав і водночас не належав йому. Схвильований, юнак подумки торкнувся його, намагаючись зрозуміти, що той приховує. Він відчув опір, наче якийсь бар’єр усередині, але знав, що сила перебуває з іншого боку. Тож юнак спробував подолати цю перешкоду. Вона виявилася досить міцною. Роздратований Ерагон почав таранити бар’єр, щосили б’ючись у нього, аж доки той нарешті не розлетівся на друзки, наче тонке скло, затоплюючи єство лавиною сяючого світла.
— Стенр рейза, — видихнув юнак.
Камінець захитався, здійнявшись у повітря, і завис над долонею, що випромінювала м’яке сяйво. Ерагон намагався втримати його якомога довше, але сила раптом вислизнула й зникла за бар’єром. Камінець м’яко впав на руку, і долоня згасла. Хлопець відчув легку втому, але був щасливий.
— Непогано для першого разу, — сказав на те Бром.
— А що це з моєю рукою? — спитав юнак. — Вона наче маленький ліхтарик.
— Того ніхто не знає, — відповів старий. — Вершники завжди випромінювали силу через ту руку, де в них була гедвей ігназія. Другою рукою це теж можна робити, але не так легко.