Джейн Ейр
Шрифт:
— Ні, Сент Джоне, я з вами не одружуся. Я й досі тримаюся свого рішення. Лавина здригнулася й трохи посунула вперед, але ще не покотилася вниз.
— Скажіть мені ще раз, яка причина цієї відмови? — спитав він.
— Тоді я відмовила вам, — відповіла я, — бо ви мене не любите, а тепер тому, що ви мене майже ненавидите. Якби я вийшла за вас заміж, ви б мене вбили. Ви вже й тепер мене вбиваєте.
Його губи й щоки зробилися білі-білісінькі.
— Я б вас убив? Я вас убиваю? Такі слова вам не личать: вони шалені, невластиві
Усе пішло внівець. Щиро бажаючи стерти з його душі сліди попередньої образи, я завдала його пам'ятливому серцю нової, ще глибшої рани, і то невитравної.
— Тепер ви й справді мене зненавидите, — мовила я. — Я марно намагалась помиритися з вами: я тільки зробила з вас ворога на все життя.
Ці слова ще раз боляче його вразили, а надто тим, що вони були правдиві. Його безкровні уста судомно скривились. Я побачила, який гнів викликала в ньому. Моє серце стислося.
— Ви зовсім неправильно тлумачите мої слова, — мовила я, хапаючи його за руку. —
Повірте, я зовсім не збиралась завдавати вам образи чи болю.
Він гірко всміхнувся й рішуче відняв руку.
— Ну, тепер ви заберете назад свою обіцянку й зовсім не поїдете до Індії, так треба гадати? — спитав він по довгій мовчанці.
— Поїду, але тільки вашою помічницею, — відповіла я.
Знов запала мовчанка. Яка в ньому точилася боротьба між його натурою й свідомістю Свого покликання — цього я сказати не можу; тільки очі спалахували диким блиском та дивні тіні перебігали на його обличчі. Врешті він озвався.
— Я вже довів вам усю безглуздість вашої пропозиції: самітна жінка ваших літ не може супроводити самітного чоловіка мого віку в такій подорожі. Я вважав, що після моїх слів ви навіть і не згадаєте про своє рішення. А що ви знов повернулись до нього, то мені дуже жаль: ви робите гірше тільки собі.
Тут я урвала його. Несправедливі докори одразу додавали мені сміливості.
— Зважте на здоровий глузд, Сент Джоне, ви добалакуєтесь майже до нісенітниць.
Вдаєте, буцімто обурені моїми словами, та насправді це не так: ви надто гострі на розум, щоб не збагнути того, що я мала на увазі. Повторюю: я готова, якщо хочете, стати вашою помічницею, але ніколи не буду вашою дружиною.
Він знову смертельно зблід, та, як і перше, досконало опанував свої почуття й відповів з притиском, однак спокійно:
— Помічниця, яка не буде мені дружиною, мені не потрібна. Очевидно, ви не зможете поїхати зі мною, та якщо ваша пропозиція щира, то я, коли буду в місті, поговорю з одним одруженим місіонером: його дружині якраз потрібна помічниця. Маючи достаток, ви обійдетесь без допомоги від товариства місіонерів. Таким чином ви уникнете ганьби, порушивши обіцянку й кинувши військо, до якого погодилися вступити.
Але, як ти знаєш,
— У цьому випадку, — відказала я, — не може бути й мови ні про ганьбу, ні про порушення обіцянки, ані про відмову. Я зовсім не зобов'язана їхати до Індії, та ще й з чужими. З вами я б одважилась на багато що, бо захоплююсь вами, вірю вам і люблю вас як брата, та я певна, що, байдуже, коли й з ким я туди поїду, я недовго проживу в тому кліматі.
— Ага! То ви просто боїтесь за себе, — сказав він, презирливо всміхнувшись.
— Так. Бог дав мені життя не для того, щоб його загубити, я починаю думати, що вчинити так, як ви того від мене хочете, — однаково, що накласти на себе руки. Крім того, перше ніж я остаточно вирішу покинути Англію, я повинна впевнитись, чи не буду я корисніша тут, аніж кудись виїхавши.
— Що ви маєте на увазі?
— Братись це пояснювати — марна справа, та є один сумнів, який давно не дає мені спокою. Я нікуди не поїду, поки його не з'ясую.
— Знаю, куди горнеться ваше серце й за що воно чіпляється. Але почуття, якому ви потураєте, незаконне й нечестиве. Вам би давно годилося його погамувати. Як вам не
соромно навіть згадувати про нього. Адже ви думаєте про містера Рочестера? Це була правда. Я підтвердила її своєю мовчанкою.
— І ви хочете знайти містера Рочестера?
— Я повинна знати, що з ним сталося.
— В такому разі, — мовив він, — мені залишається тільки згадувати вас у своїх молитвах й від усього серця благати Бога, щоб ви й справді не стали відступницею. Я думав, що знайшов у вас обранку. Та людині недовідомі шляхи Господні. Тож хай сповниться воля його.
Він одчинив хвіртку, подався вниз стежкою і невдовзі зник з очей. Вернувшись до вітальні, я застала там Діану, що стояла біля вікна в глибокій задумі. Діана була набагато вища за мене; поклавши мені руку на плече, вона нахилилась і пильно подивилась мені в обличчя.
— Джейн, — мовила вона, — ти стала бліда і завжди якась схвильована. Я певна, що цьому є причина. Скажи мені, що там у тебе з Сент Джоном? Я стежила ці півгодини за нами з вікна, пробач мені оці підглядини, але останнім часом мені лізуть у голову бозна-які думки. Адже Сент Джон такий дивак...
Вона замовкла. Я не озвалась ні словом, і трохи згодом вона повела далі:
— Я певна, що мій брат ставиться до тебе якось особливо: він уже давно вирізняє тебе увагою й цікавістю, що їх ніколи ні до кого іншого не виявляв. Про що це говорить? Чи він, бува, не кохає тебе, Джейн?
Я притулила її прохолодну руку до свого гарячого чола.
— Ні, Діано, анітрохи.
— То чого ж він не зводить з тебе очей? Чом зостається з тобою наодинці і подовгу тримає тебе біля себе? Ми з Мері вже подумали, що він хоче з тобою одружитись.