Дотик
Шрифт:
— На мою думку, — посміхнувся Александр, — жіноча мода є ознакою часу. Часи погані і стануть іще гіршими. Ми зараз переживаємо занепад торгівлі, який не обмежується лише нашими краями. Тому жінки і вдягаються скромніше, у тусклі кольори і напрочуд огидні капелюшки.
— З простими платтями та тусклими кольорами я ще можу змиритися, але з огидним капелюхом — ніколи, — мовила Рубі, беручі його під руку.
— Куди ти зібралася? — здивовано спитав Александр.
Вона кинула на нього нарочито безневинний погляд.
— Як куди? На гору, разом з тобою! Я з учорашнього дня ще не бачила Доллі. — Раптом Рубі зупинилася. — Ти послав вісточку Джейд про народження дитини?
— Елізабет послала, як тільки Доллі народилася.
— А це важко — передавати їй звістки?
— Неважко — якщо вони надходять з родини сера Александра Кінроса.
— Коли
— У липні.
— А ще тільки травень почався. От бідолаха.
— Та отож.
Газетні репортажі про служницю-китаянку родини Кінросів та про її злочин навряд чи стали предметом уваги Біда Еванса Тальгарта, залученого до активної діяльності поворотом подій, який спричинився до бродіння в робочому русі. Профспілкова рада, очолювана розумним та відданим своїй справі уродженцем Ланкастера на ім’я Пітер Бреннан, якраз устигла отямитися від поразки, перегрупуватися, узріла нове політичне майбутнє для лейбористів і щойно почала складати проект політичної платформи для лейбористського руху, як раптом у серпні 1890 року вибухнув потужний страйк і вніс свої корективи. Однак нищівна поразка профспілок, що брали участь у цьому страйку, тільки підштовхнула профспілкових ватажків у їхньому намаганні добитися парламентського представництва для простих білих робітників. У жовтні 1890 року відбулися довибори у Західному Сіднеї; у цих виборах від лейбористів брав участь погоджений кандидат, який переконливо переміг. Здавалося, це підготувало добрий ґрунт для загальних виборів у Новому Південному Уельсі, які мали відбутися 1892 року; тобто лейбористський рух мав достатньо часу, щоб належним чином до них підготуватися і задовго до виборів припинити міжусобну боротьбу і висунути узгоджених кандидатів.
Профспілкова рада завершила роботу над своєю офіційною лейбористською політичною реформою у квітні 1891 року, тобто за цілий рік до наступних виборів. Платформа містила такі положення, як скасування електоральних обмежень, загальна безкоштовна освіта, досягнення конкретних цілей профспілкового руху, створення державного банку, а також різноманітні заходи щодо обмеження імміграції та діяльності китайців в Австралії. Стосовно оподаткування між делегатами не було такої єдності, дехто з них виступав за податок на землю, решта — за єдиний податок, який би охоплював усіх і все. Розширення реформи і включення до неї реформування місцевого урядування спричинилося до появи нової політичної партії. Вона називалася Лейбористська виборча ліга, а слово «лейбористська» — писалося на американський, а не на англійський манер. З часом цій партії судилося стати Австралійською лейбористською партією. Labor латиною означало труд, працю.
І тут сталася катастрофа, яка потенційно могла статися завжди. Нижня палата парламенту Нового Південного Уельсу стала свідком того, як Партія вільної торгівлі сера Генрі Паркса отримала вотум недовіри. Це спричинилося до того, що губернатор розпустив парламент і призначив нові вибори, які мали відбутися впродовж трьох тижнів — між сімнадцятим червня та третім липня 1891 року. На рік раніше, аніж очікувалося. Лейбористи відчайдушно заметушилися, намагаючись відібрати кандидатів для кожного виборчого округу, а це було нелегким завданням у штаті, що розкинувся на трьохстах тисячах квадратних миль. Звісно, у тих округах, де жило багато заможних людей, кандидатів можна було й не виставляти, але однаково залишалося багато таких округів, за які варто було поборотися. З віддаленими округами доводилося контактувати телеграмами або ж посилати туди членів центрального комітету, які були приречені на кількаденну подорож поїздами, екіпажами і навіть верхи на конях. Саме через це вибори розтягнулися в часі аж на три тижні.
Округу Бурк, розташованому за кілька днів їзди від Сіднея, було начхати на проблеми городян. Його основним клопотом було ввезення афганців та їхніх верблюдів, які підривали увесь бізнес білих австралійських візниць із їхніми величезними підводами. Виборча платформа лейбористів, складена міськими спритниками та вуглярами, нічого не згадувала про афганців з їхніми верблюдами, але для мешканців округу Бурк це питання важило ой як багато. Результатом стала жорстока сварка з Сіднеєм, але Бурк мусив підкоритися: верблюди у платформі так і не з’явилися.
Ні партія вільної торгівлі, ні партія протекціоністів не сприймали Лейбористську виборчу лігу серйозно, проводили свою виборчу
Добряче попрацювавши у своєму південно-західному сіднейському окрузі, Бід Тальгарт добився, щоб його висунули офіційним кандидатом від Лейбористської ліги, а опісля вирушив з візитами до тих, хто мав право голосу. Дня виборів він очікував з острахом, але і з досить великою впевненістю; він не бачив причин, через які прості робітники забажають віддати свої голоси тим, хто їх зневажав, у той час як вони мали кращу альтернативу в особі власних кандидатів від робітничого руху.
Оскільки його округ знаходився у Сіднеї, він досить швидко дізнався про свою долю: Біда Тальгарта було обрано депутатом Законодавчої асамблеї — ДЗА. Коли поволі прояснилися результати виборів у сто сорок одному окрузі штату, стало ясно, що у тридцять одному з них перемогу отримали лейбористи. Тому баланс сил у парламенті змінився на користь лейбористів. Утім, не все було для них так гарно, бо шістнадцять ДЗА представляли міські округи, а дев’ятнадцять — сільські. Міські чоловіки (жінкам не дозволялося голосувати, не кажучи вже про обрання до парламенту) були здебільшого непохитними членами профспілок, у той час як сільські чоловіки, за винятком вуглярів та одного стригаля, узагалі не були членами профспілки. Лише десять депутатів лейбористів народилися в Австралії, лише чотирьом було за п’ятдесят, а шістьом не було й тридцяти. То була фракція, повна молодих людей, що горіли бажанням назавжди змінити обличчя австралійської політики. Так, вони були повні ентузіазму, але недосвідчені.
«Ну то й що?! — подумав Бід Тальгарт, депутат Законодавчої асамблеї. — Єдиний спосіб навчитися плавати — це стрибнути у воду в черевиках та шляпі». Тепер його слова, що збурювали величезні натовпи на галявині Домен у сіднейському парку, зазвучать у стінах парламенту, який уже втомився від риторики у стилі Паркса. Але Поважний Дід примудрився втримати своє місце прем’єра, проявивши неабияку здібність улещувати отих зарозумілих лейбористських вискочок (на жаль, між ними дійсно були вискочки) у своєму намаганні забезпечити їхні голоси. Це завдання ускладнювалося непростою внутрішньою структурою лейбористів, яка була результатом отого огидного американського нововведення — демократії; приблизно половина з них підтримувала вільну торгівлю, а половина — протекціоністські заходи.
І ось у липні, коли вже було надто пізно, Бід Тальгарт раптом пригадав, як Сем О’Доннел запізнився на зустріч на кілька годин, а потім пояснив з винуватою посмішкою, що «трохи порозважався». Так, це був навіть іще непевніший доказ, аніж ім’я собаки. Він не переконав би суддю змінити рішення про те, що Джейд Вонґ, незаміжню жінку з Кінроса, треба повісити.
Побоюючись масових заворушень, якщо Джейд привезуть на страту до Сіднея, її вирішили повісити на спеціально спорудженій шибениці в тюрмі Батерста; страта мала бути закритою як для публіки, так і для журналістів.
Суддя, член верховного суду Нового Південного Уельсу, був навіть більше, ніж справедливий, але Джейд уперто підтвердила, що вбила Сема О’Доннела саме так, як і заявила спочатку, і що вона рада з того, що його вбила, бо він зруйнував життя її дитини Анни.
— Я не маю вибору, — сумно сказав суддя, звертаючись до нечисленної групи людей, яким дозволили бути присутніми. — Злочин був, безсумнівно, заздалегідь підготовлений. Його було заплановано та здійснено з таким холоднокровним розрахунком та жорстокістю, які виглядають просто неймовірними у світлі попередньої історії життя й роботи міс Вонґ. Вона врахувала буквально все. Мабуть, найстрашнішим та найогиднішим аспектом злочину було те, що міс Вонґ пришила повіки жертви до брів. Загиблого змусили стати свідком власної смерті. Окрім того, міс Вонґ жодного разу ані словом, ані в якийсь інший спосіб не виявила жодної ознаки розкаяння. — Потім його світлість узяв з лавки невеличкий шматок чорної матерії і накрив нею маківку своєї пишної перуки. — Підсудна, цими словами я засуджую вас до смертної кари. Вас відведуть до місця страти і умертвлять шляхом повішення за шию.