Шрифт:
Оленка сперлась тонкою рукою на нещодавно замінене пластикове підвіконня і відклала книгу. За вікном під ледь теплими осінніми промінчиками гомоніли школярі і розгойдувались невисокі молоді деревця. «А дітлахи зовсім не такі, як ми колись були», — думала молода вчителька. Продзвенів дзвоник і різнобарвна маса галасливих і трохи нахабних підлітків увірвалася до класу з диким галасом і реготом.
— Будь-ласка, тихо і швидко сідайте за парти, у нас багато роботи та ще й самостійна у кінці уроку, —
Клас зашарудів, з другої парти донісся писклявий голос Кучеренка, — Олено Іванівно, але ж ви не попереджали нас про самостійну, — рудий хлопчина зухвало атакував поглядом, демонструючи невдоволення.
— Андрію, я й не збиралась попереджати вас, це звичайна самостійна робота. Я хочу перевірити, як ви засвоїли матеріал, — відповіла вчителька.
Клас затамував подих в очікуванні нового конфлікту.
Кучеренко впевнений у собі та зарозумілий син заможних батьків був головним хуліганом школи. Ніколи нічого не вчив і знущався з учителів, а коли з’явилась молоденька вчителька, то обрав її головною жертвою своїх гострих підліткових витівок.
Олена Іванівна насправді була просто Оленою чи навіть Оленкою для друзів. 23-річна дівчина одразу після університету прийняла запрошення працювати в одній з найкращих шкіл міста, вважаючи це непоганим стартом для кар’єри.
Оленка не вважала за потрібне пояснювати очевидні речі, тож почала урок.
— Відкривайте підручники. Сторінка двадцять восьма. Зробимо кілька прикладів на повторення.
Усе було, як завжди, нечемні та неуважні учні розмовляли, не реагували на зауваження, ігнорували те, що відбувалось під час заняття. Молода вчителька хоч і працювала лише другий місяць, вже зрозуміла, що навчити тих, хто не хоче навчитись неможливо. Спершу ще якось намагалася зацікавити, але вже через місяць махнула рукою. Для проведення уроків обрала, на її думку, найкращу стратегію: учні можуть працювати або байдикувати, головне, щоб не заважали іншим.
Деколи Оленці здавалось, що це все не її, що вона занадто молода, недосвідчена, що взяла забагато годин, що втомлюється, не встигає. Вона шукала причину поганої успішності учнів у собі. Вона взагалі звикла завжди у всьому бачити лише свою провину. Насправді ж все було інакше. Самовпевнені або навіть частіше нахабні дітки, які вже з пелюшок знають, що вчитимуться у Лондоні чи Парижі, не звертають уваги на математику. Адміністрація також розводить руками, адже школа з поглибленим вивченням іноземних мов.
От і тепер ця самостійна. Оленка передчувала, що знову опиниться в центрі скандалу, але навіть не підозрювала, як після нього зміниться її життя.
— Ну що ж, а тепер я роздам кожному окремий аркуш, де вже надруковані завдання. У вас є 15 хвилин, — розповідала Олена Іванівна, повільно проходячи між рядами і роздаючи кожному учневі інший варіант. — Гарно подумайте, а потім пишіть. Можете спершу вирішити на чернетці. Будьте уважні і, будь ласка, пишіть
— Олено Іванівно, — на півслові перебив її писклявий голос, — я не буду писати цієї роботи. — Кучеренко знову взявся за своє.
Учителька, що стояла посеред парт з купкою аркушів у руках, зніяковіла. Вона озирнулась навколо і після довгої паузи просто продовжила роздавати варіанти. Для того, щоб уникнути проблеми, Оленка часто вдавала, що все гаразд, наче нічого не сталось. Дійшовши до ряду, в якому сидів Андрій, вона зосередилась, намагаючись витягти із глибин своєї несміливої особистості сильну, впевнену в собі вчительку старших класів. Саме такою вона хотіла виглядати в очах своїх учнів. Тремтячою тендітною рукою Оленка поклала аркуш паперу перед хлопцем і раптом зрозуміла, що всі погляди спрямовані на неї.
— Я не писатиму цієї самостійної, ви хіба не чули, — самовпевнено заявив учень і демонстративно поклав аркуш паперу в невеличку купку, яку вчителька все ще тримала в руках. Андрій підняв свої маленькі жовтуваті очі і схопив переляканий погляд молодої викладачки. — Ви мали попередити нас, дати зразки прикладів, щоб ми могли нормально підготуватись.
— Я спробувала проігнорувати твою репліку, Андрію, але ти знову… — холодно відповіла Оленка.
— Мене нічого не обходить, я не писатиму… — різко перебив її Кучеренко.
— Я вже це чула, — не витримала Оленка і підвищила голос. — Це між іншим стосується всіх. Не хочете писати, то не пишіть. Звісно, оцінки я виставлю усім. Ми працюємо над цією темою вже цілий тиждень. Ви повинні орієнтуватися у матеріалі й без попередньої підготовки. Це, зрештою, не контрольна.
Задоволена собою Оленка швидким впевненим кроком підійшла до вчительського столу і видихнула. «Молодець, треба показати їм, хто тут головний!»— подумки похвалила сама себе Оленка.
Нарешті продзвенів дзвоник. Оленка встала з-за столу і мовила:
— Прошу здавати роботи. І затямте, що я не робитиму поблажок, як інші вчителі. Оцінюватиму лише ваші знання, а не вміння списувати. Тому тим, хто хоче отримати високий бал, раджу просто добросовісно працювати.
Учні потихеньку стікались до вчительського столу. Оленка знала, що Кучеренко залишиться. Він завжди, зіпсувавши урок, залишався на перерві, щоб остаточно добити педагога. Дивний школяр, який не спішить на перерву.
Дзвінок звільнив приміщення і Андрій підійшов до вчительки, яка збирала самостійні роботи і пакувала велику сумку гидкого брудно-зеленого кольору.
Оленка набрала повітря і, уважно дивлячись своїми карими очима, кивнула русявою головою у бік дверей. Раптом уся злість і образа зникла, вона не хотіла довгих розмов з директором та завучем, які й так нічого не змінять.
— Андрію, йдіть на перерву, урок закінчився.
— А можна буде написати цю самостійну потім, — упівголоса запитав Андрій і скривився.