Біблія /Библия
Шрифт:
26 І буде на місцї, де сказано їм: Не мій ви народ, там назвуть ся синами Бога живого.
27 Ісаїя ж покликує про Ізраїля: Хоч би було число синів Ізраїлевих як пісок морський, останок (тільки) спасеть ся:
28 скінчивши бо слово, поскорить ся в правдї; бо скоро слово зробить Господь на землї.
29 І яко ж прорік Ісаїя: Коли б Господь Саваот не зоставив нам насїння, були б ми, як Содома, й уподобились би Гоморі.
30 Що ж скажемо? Що погане, котрі не вганяли за праведностю, настигли
31 Ізраїль же, вганяючи за праведностю, не настиг закону праведности.
32 Чому? Тому, що (шукали праведности) не од віри, а якби од учинків закону; спіткнулись бо на камінь спотикання.
33 Яко ж писано: Ось кладу в Сіонї камінь спотикання і камень поблазнї, а всякий, хто вірує в Него, не осоромить ся.
До римлян 10
1 Браттє, бажаннє мого серця і молитва (йде) до Бога за Ізраїля про спасеннє.
2 Сьвідкую бо їм, що ревність Божу мають, та не по розуму.
3 Не розуміючи бо праведностї Божої, і шукаючи свою праведність поставити, праведностї Божій не корили ся.
4 Кінець бо закону - Христос, на праведність кожному віруючому.
5 Мойсей пише про праведність, що від закону: що которий чоловік робити ме се, жити ме ним.
6 А та, що од віри, праведність, так говорить: Не кажи в серцї твоїм: Хто зійде на небо? (се єсть: Христа звести додолу;)
7 або: Хто зійде в безодню? (се єсть: Христа з мертвих угору звести.)
8 А що ж глаголе (писаннє)? Близько тебе слово в устах твоїх і в серцї твоїм, се єсть слово віри, що ми проповідуємо;
9 щоб, коли визнавати меш устами твоїми Господа Ісуса, і вірувати меш в серцї твоїм, що Бог Його підняв з мертвих, ти спас ся.
10 Серцем бо віруєть ся на праведність, устами ж визнаєть ся на спасеннє.
11 Глаголе бо писаннє: Всяк, хто вірує в Него, не осоромить ся.
12 Бо нема ріжницї між Жидовином і Греком; Він бо Господь усїх, богатий для всїх, хто призиває Його.
13 Всяк бо, хто призове імя Господнє, спасеть ся.
14 Як же призивати муть Того, в кого не увірували? як же вірувати муть, про кого не чули, як же чути муть без проповідаючого?
15 А як же проповідати муть, коли не будуть послані? яко ж писано: Що за красні ноги благовіствуючих впокій, благовіствуючих про добре?
16 Та не всї послухали благовістя. Ісаїя бо глаголе: Господи, хто увірував голосу нашому?
17 Тим же то віра (приходить) через слуханнє, слуханнє ж через слово Боже.
18 Тільки ж глаголю: Хиба вони не чули? Нї, по всїй землї бо розійшов ся гомін їх і до кінцїв вселенної глаголи їх.
19 І ще питаю: Хиба не розумів Ізраїль? Первий Мойсей глаголе: Завдам вам зависти через (тих, що) не (єсть мій) нарід, народом безумним завдам жалю вам.
20 Ісаїя ж зосьміливсь і глаголе: Знайшли мене
21 До Ізраїля ж глаголе: Увесь день простягав я руки мої до людей непокірних і суперечних.
До римлян 11
1 Глаголю ж оце: Чи вже ж відопхнув Бог людей своїх? Нехай не буде! Бо й я Ізраїльтянин, із насїння Авраамового, із роду Беняминового.
2 Не відопхнув Бог людей своїх, котрих перше знав. Хиба не відаєте, що про Ілию глаголе писаннє? як він обертаєть ся до Бога проти Ізраїля, глаголючи:
3 Господи, пророки Твої повбивали, і жертівнї Твої порозкидали; я зоставсь один, і шукають души моєї.
4 Що ж глаголе йому Божа відповідь? Зоставив я собі сїм тисяч мужів, що не приклонили колїна перед Ваалом.
5 Оттак же і в теперішнім часї єсть останок по вибору благодатї.
6 Коли ж по благодатї, то не по дїлам; ато благодать не була б уже більш благодаттю. Коли ж по дїлам, то більш нема благодатї; ато дїло не було б уже більш дїлом.
7 Що ж? чого шукав Ізраїль, того не осяг, а вибір осяг, инші ж ослїпли,
8 (яко ж писано: Дав їм Бог духа дрімоти; очі, щоб не бачили, й уші, щоб не чули) до днешнього дня.
9 І Давид глаголе: Нехай буде трапеза їх на сїть і на ловитву, і на поблазнь, і на відплату їм.
10 Нехай оморочать ся очі їх, щоб не бачили, і хребет їх завсїди зігнутий.
11 Глаголю й питаю тепер: Чи вони спіткнулись, щоб (на завсїди) упали? Нехай не буде! їх-то упадком і спасеннє поганам, щоб завдати їм зависти.
12 Коли ж упадок їх багацтво сьвіту, і відпаденнє їх багацтво поган, скільки ж більше повнота їх?
13 Вам бо, поганам, глаголю, на скільки я апостол поганам: Службу мою прославляю,
14 чи не завдам як зависти тїлу моєму, і не спасу которих із них.
15 Коли бо відкинуттє їх примиреннє сьвітові, що ж (буде) прийняттє, коли не життє з мертвих?
16 Коли ж росчина сьвята, то й заміс; і коли корінь сьвят, то й віттє.
17 Коли ж деякі з віття відломились, а ти, бувши дикою оливиною, прищепивсь єси замість них, і спільником коріння і туку оливного зробивсь єси,
18 то не величай ся перед віттєм. Коли ж величаєш ся, то (знай) не ти кореня носиш, а корінь тебе.
19 Ти ж кажеш: Відломилось віттє, щоб я прищепив ся.
20 Добре: невірою відломились вони, ти ж вірою стоїш. Не носись високо, а бій ся.
21 Коли бо Бог природнього віття не пощадив, (гледи) що й тебе не пощадить.
22 Вбачай же благость і непощадіннє Боже: на тих, що відпали, непощадіннє; на тебе ж благость, коли пробувати меш у благости; коли ж нї, то й ти будеш відтятий.
23 І вони ж, як не зостануть ся в невірстві, прищеплять ся; здолїє бо Бог знов прищепити їх.