Арсен
Шрифт:
— Він його заворожує… прошепотіла Нійолє.
Але це було зрозуміло і без її репліки.
Кілька хвилин хлопчик і бик гіпнотизували один одного. А потім сталося неймовірне. Федір відступив на кілька кроків від паркану і… став навкарачки. Чорний, здається, розгубився. Але ненадовго. Він почав повільно підбиратися до паркану. Федір зробив те саме. Хлопчик і бичок зближувалися, дивлячись одне одному в очі. Мені аж дух захопило! Це ж треба, який сміливець!
Ще мить — і вони зійшлися: низько схилений лоб Чорного торкнувся чола хлопчика в проміжку між
Але ось Федір почав здавати. Чорний поволі виштовхував його голову з коралю. До того ж, бичок почав нервово рити копитом землю. І це здалося мені небезпечним.
У цю мить Федір зробив щось дивне: простягнувши руку крізь шпарку і все ще продовжуючи буцати Чорного, він… почухав його за вушком.
Чорний у насолоді витягнув шию і послабив натиск, а згодом просто розм'як. А Федір продовжував чухати його під шиєю і довкола ріжок, святкуючи свою перемогу.
Чорний відступив…
— Це нечесно, нечесно! — зашепотіла Нійолє. — Якщо він хоче боротися — нехай не обманює!
Мені це теж здалося не дуже порядним з погляду «тореадорської етики». Якщо він таким чином хоче продемонструвати свою силу Айрес, то це справді буде нечесно!
Ми з Нійолє вийшли зі свого укриття. Побачивши нас, Федір зашарівся, але зробив вигляд, що нічого не сталося.
— Бачили, як я його?! — гордовито запитав він.
Я знизав плечима:
— Як на мене, це не перемога.
— Ага, — поважно підтвердила Нійолє, на знак підтримки взявши мене за руку. Я навіть не помітив, як і сам міцно стиснув руку дівчинки.
— Це ж чому?! — з викликом запитав Федір.
— Тому, що ти не борешся з ним — ти лише хочеш його приручити. Зробити своєю іграшкою. Хочеш, щоб він піддавався тобі, — пояснив я. — Яка ж це корида?!
— Та що ти в цьому розумієш, цяця?! — насупився Федір. — Сам спробуй — тоді будеш базікати.
— І спробую! — сказав я.
— Ха! А хто тебе сюди впустить? — єхидно сказав Федір. — У мого батька знаєш, яка рушниця?! І взагалі, як ви сюди потрапили? Це наша територія!
Я аж тепер помітив, які в нього світлі й гострі очі — вони так і просвердлювали мене наскрізь.
Чорний за загорожею захвилювався і забив копитом.
Ми почали зближуватися. Майже так само, як десять хвилин тому зближувалися бичок і хлопець. Однак між нами не було дощок паркану. Та й за вушком я б нізащо не дався почухати!
Згадавши про нашу однакову «вагову категорію», Федір нахилився і підняв із землі камінь…
Несподівано навперейми йому кинулася Нійолє. Вона з усієї сили штовхнула його в живіт.
Федір хитнувся, але встояв. Натомість ухопив дівчинку за плече і відкинув убік. Цього я стерпіти не міг. І першим кинувся на кривдника.
Ми зчепилися з ним, як і вчора. Але тепер було за що. І спека нам зовсім не заважала…
У
Отямився лише тоді, коли якась сила підняла мене вгору і добряче струсонула в повітрі.
Картина виявилася б доволі цікавою, якби я дивився на неї збоку. Я висів у лівій руці якогось кремезного чолов'яги, а Федір бовтав ногами у правій. Потім чолов'яга одночасно відпустив нас, і ми покотилися по траві.
— Що тут відбувається? — суворо запитав він Федора. — Скільки разів я забороняв навіть наближатися до загорожі!!
— Нічого, тату… — похмуро вимовив він і кивнув на мене. — Він першим сюди прийшов! Це мій підпасок. Найняв його за дві гривні. Тепер вчу, як треба поводитись із хазяїном.
Промовивши це, хлопець поліз у кишеню, дістав звідти дві гривні й кинув їх мені.
Отакої! У мене аж вуха закрутилися від такого нахабства.
Я поправив розірвану сорочку й презирливо сплюнув собі під ноги закривавленою слиною — якраз влучив у ті дві гривні.
Чолов'яга чекав на відповідь і від мене.
— Це правда? — суворо звернувся від до мене.
Я спіймав на собі схвильований погляд Федора і одразу зрозумів: приборкання бичків — його таємниця. А характер у батька, певно, крутий.
— Так, — сказав я. — Я прийшов сюди першим.
Більше не зронив ані пари з вуст. І подав знак Нійолє, щоб вона також не казала зайвого.
— На перший раз вибачаю, — сказав батько Федора. — Але майте на увазі — підходити до коралю небезпечно. А гратися з биками — тим паче. Відповідай потім за вас…
Ми кивнули. Після того, що сказав Федір, у мене й думки не було продовжувати роботу на пасовищі. Треба буде пошукати іншої.
Коли ми з Нійолє вже далеченько відійшли від ферми, вона запитала:
— Чому ти не сказав Василю Петровичу, хто насправді винен?
— Тому що не люблю скаржитися, — пояснив я. — І все вирішую сам. Зрозуміло?
Нійолє кивнула і міцніше стисла мою руку.
Арсен і Нійолє
Усю дорогу додому я йшов мовчки, міркуючи про те, що не всяка бійка буває чесною. А ще про те, що чи не вперше почувався приниженим. Особливо після того, як Федір кинув мені до ніг гроші. Невже думав, що я нахилюсь і підберу їх? Можливо, хтось колись так і зробив?
Одразу ж перед моїм зором, як завжди, постала картина ймовірного розвитку подій. Ось цей Федір виростає і стає господарем ферми. Всі місцеві схиляються перед ним. Адже він дає їм у борг і гроші, й трактора. А ще прокладає асфальтову дорогу від ферми до базару чи будує міст. Тоді взагалі тут його вважатимуть за царя і бога. Звісно, згодом він стає місцевим мафіозі чи йде в депутати. А потім одружується з Айрес.
Звісно, вона його ніколи не покохає, але він — чудова кандидатура. А щоб завоювати її прихильність, він б'ється з велетенським чорним биком і перемагає його! І лише я знаю, що його перемога нечесна й підступна. Вона замішана на хитрощах.