Звіробій
Шрифт:
Уа-та-Уа не менше хвилини мовчки і пильно дивилася на лагідну, простодушну дівчину. Нарешті молода індіянка збагнула всю правду. Жалість, пошана й ніжність — все це разом хвилею піднялося в її грудях. Рвучко підвівшись, вона сказала, що негайно проведе подругу в індіянський табір, до якого зовсім недалеко. Така несподівана зміна в її поведінці була викликана цілковитою певністю в тому, що жоден червоношкірий не покривдить істоти, яку Великий Дух обеззброїв, позбавивши найсильнішого засобу оборони — розуму. В цьому відношенні майже всі первобутні народи схожі між собою; керуючись вродженим почуттям милосердя, що робить честь людській натурі, вони не задумуючись беруть під своє заступництво тих, кого в своїй загадковій мудрості обійшло провидіння. Уа-та-Уа, звичайно, знала, що в більшості племен слабоумні та божевільні є предметом побожного схиляння; темні мешканці
Гетті без усякого страху й вагань пішла слідом за своєю подругою. Їй самій не терпілось швидше добутись до табору; вірячи в свою правоту, вона нітрохи не боялась, що її там зустрінуть вороже. Поки вони повільно простували вздовж берега, продираючись крізь густі чагарі, Гетті не переставала говорити. Але індіянка, як тільки упевнилась, з ким має справу, більше ні про що її не розпитувала.
— Ось ти, бач, не слабоумна, — казала Гетті,— і тому Змій може взяти тебе за дружину.
— Уа-та-Уа в полоні, а в мінгів чутливі вуха. Не говори при них про Чингачгука. Обіцяй мені це, добра Гетті!
— Знаю, знаю, — відповіла Гетті пошепки, бажаючи показати цим, що вона розуміє всю необхідність такої остороги. — Знаю: Звіробій і Змій готуються викрасти тебе в ірокезів, а ти хочеш, щоб я не розкривала їм цього секрета.
— Звідки ти знаєш? — квапливо перепитала індіянка: на мить вона подумала, що її подруга не така уже й слабоумна, і це трохи роздратувало її.— Звідки ти знаєш? Краще вести розмову тільки про батька та Непосиду. Мінг зрозуміє це, а іншого нічого не зрозуміє. Обіцяй мені не говорити про те, чого ти сама не розумієш.
— Але ж я розумію це, Тихше, отож повинна про нього й говорити. Звіробій усе розповів батькові при мені. Ніхто не забороняв мені слухати, і тому я чула все, як і тоді, коли Непосида з татом балакали про скальпи.
— Дуже погано, коли блідолиці заводять балачки про скальпи, дуже погано, коли молоді жінки підслуховують їх. Я знаю, Гетті, ти тепер любиш Уа-та-Уа, а серед індіянів так ведеться: що дужче ти любиш людину, то менше про неї говориш.
— А в білих зовсім не так: найбільше ми говоримо про тих, кого найдужче любимо. Мабуть, через те, що я недоумкувата, я не розумію, чому в людей червоних це навпаки.
— Звіробій називає це звичаєм. У одних звичай — балакати, в інших звичай — мовчати. Твій звичай серед мінгів — тримати язика за зубами. Якщо Гетті хоче побачити Непосиду, то Змій хоче побачити Уа-та-Уа. Добра дівчина ніколи не говорить про секрети своєї подруги.
До Гетті дійшло це благання, і вона пообіцяла делаварці не згадувати в присутності мінгів про Чингачгука та про мету його появи на озері.
— Можливо, він визволить Непосиду, і батька, й мене, якщо йому дозволять діяти, як він хоче, — прошепотіла Уа-та-Уа подрузі, коли вони наблизились до таборуй почули голоси жінок, що порались по господарству. — Пам'ятай про це, Гетті, і приклади два чи навіть двадцять пальців до рота. Без допомоги Змія не бувати твоїм друзям на волі.
Кращого засобу, щоб примусити Гетті не набалакати зайвого, вона не могла придумати. Для бідолашної простушки найголовнішим було звільнення батька та молодого прикордонного жителя, і своїм безхитрим розумом вона легко збагнула, який зв'язок існує між її бажанням та замірами делавара. Вона засміялася щиро, як дитина, й кивнула головою на знак згоди виконати наказ подруги. Заспокоєна Уа-та-Уа більше не гаялася й відкрито попрямувала до табору своїх полонителів.
РОЗДІЛ XI
Той, хто король над королями,
Закон нам дав і в ньому заповів:
«Не убивай!»
І ти оцей закон зневажити посмів?
Тож стережись! Його рука всесильна
Мечем нещадним неслухів карає.
Шекспір, «Король Річард III»
Загін індіянів, до якого проти своєї волі належала Уа-та-Уа, ще не вийшов на стежку війни, про що яскраво свідчила присутність у ньому жінок. Це була невеличка частина племені, яка подалася на полювання та риболовлю в англійські володіння, де її і застав початок воєнних дій. Проживши таким чином зиму і весну, по суті, за рахунок ворога, ірокези, перед тим як повернутися додому, вирішили завдати йому прощального удару. В маневрі, що завів їх так далеко на ворожу територію, була також добре
Присутність жінок робила необхідною цю воєнну хитрість; слабосиліші члени племені не спромоглися б, звичайно, втекти від переслідування ворога. Коли читач пригадає, як широко простягалися в ті давні часи американські нетрі, він зрозуміє, що навіть ціле плем'я могло місяцями ховатися в цій частині країни. Небезпека наразитися на ворога в лісі була не більша, ніж у відкритому морі під час активних воєнних дій.
Табір був тимчасовий і, по суті, являв собою примітивний бівак, просто, але винахідливо пристосований для людей, що звикли жити в подібних умовах. Єдине багаття, розкладене поміж корінням зеленого дуба, обслуговувало весь загал. Погода була така тепла, що вогнем користувалися тільки для куховарства. Довкола вогнища було розкидано десятка півтора-два низеньких хатинок — очевидно, краще їх назвати куренями, — куди господарі залазили на ніч і де вони могли переждати негоду. Ці невеличкі курені були майстерно сплетені з гілок і зверху покриті корою, знятою з повалених Дерев, ЯКИХ вистачає в кожному незайманому лісі. Про меблі в них, звісно, не варт і говорити. Убоге кухонне начиння стояло біля багаття. Подекуди в курені або коло нього можна було побачити якусь невибагливу одежину. На гілках висіли рушниці, порохівниці та підсумки. З таких же природою дарованих гаків звисало кілька оленячих туш.
Табір розкинувся посеред густого лісу, і поглядом його неможливо було зараз охопити: курені один по одному зненацька виринали перед очима на тлі похмурої картини. Коли не брати до уваги багаття, тут не було ніякого іншого осередку чи відкритого майданчика, де могли б збиратися мешканці цього примітивного поселення: все виглядало темно, скритно й підступно, як самі ірокези. Лише подеколи дітлахи перебігали з одного куреня в інший, створюючи примарну видимість домашнього затишку. Стриманий сміх та притишені жіночі голоси лиш час од часу порушували дрімоту понурого лісу. Чоловіки їли, спали або ладнали зброю. Розмовляли вони мало, та й то завжди осібно або зійшовшись у невеличкі купки подалі від жінок. Природжена пильність та відчуття небезпеки, здавалось, не покидали їх навіть вві сні.
Коли дівчата вступили в табір, Гетті тихенько скрикнула, побачивши батька. Він сидів на землі, спершись спиною об дерево, а Непосида стояв перед ним, ліниво стругаючи прутика. Очевидно, вони користувалися такою ж свободою, як і всі інші мешканці табору, і людині, необізнаній з індіянськими звичаями, могло б здатися, що це гості, а не полонені.
Уа-та-Уа підвела подругу ближче до обох блідолицих, а сама скромно відійшла геть, щоб не гнітити її своєю присутністю. Але Гетті не звикла лащитися чи, взагалі, бурхливо виявляти свої почуття. Вона просто підійшла до батька і стояла мовчки, як німа статуя, що втілює дочірню відданість. Старого, здавалось, анітрохи не здивувала і не стривожила її поява. Він давно вже навчився удавати незворушність, якою так пишаються індіяни, чудово знаючи, що тільки самовладанням можна заслужити їхню повагу. Самі дикуни, несподівано побачивши чужинку в своєму середовищі, також не виявили жодних ознак занепокоєння. Одне слово, прибуття Гетті за таких надзвичайних обставин справило тут не більший ефект, ніж наближення звичайного подорожнього до порога сільської корчми в цивілізованій країні. Але все-таки декілька воїнів зійшлися докупи, і з того, як вони, розмовляючи, позирали на Гетті, було видно, що говорили саме про неї. Ця показна байдужість взагалі характерна для північноамериканських індіянів (до речі, і для їхніх білих наступників також), хоча в даному разі багато що слід приписати тому особливому становищу, в якому опинився загін. Ірокези добре знали всі наявні сили «ковчега», не знали тільки про Чингачгука. До того ж вони були певні, що поблизу нема ніякого іншого племені чи загону військ, а пильні очі їхніх розвідників день і ніч стежили за найменшим пересуванням тих, кого тепер без перебільшення можна було назвати обложеними.