Зло
Шрифт:
Я мовчки кивнула.
– Проте, як на мене, то світ – не злий і не добрий. Він просто небездоганний. Мабуть, забагато часу спілкувався з людьми і заразився нашими хворобами. Інколи вінруйнує красу. Чи то через необачність, чи…
– Через заздрість?
– Так, зіронько, вгадала. Через заздрість. Найдавніше з усіх почуттів.
– Знаєш, Яне, в тобі є щось азійське. Принаймні, мені
Він засміявся:
– Це надбане, зіронькою. Надбане роками спробі помилок. А за національністю я – мадяр. Ти боїшся циганів?
– Ні.
– Ну й правильної Чого нас боятися?
– Ти – циган?
– Мої батьки. Але факти – річ уперта. З генетикою не повоюєш. – Він примружив очі і зміряв мене палким поглядом. – Тому… стережись, красуне! Ой, вкраду я тебе, підхоплю на руки, притисну до серця, скочу на коня – і в ніч, стрілою, так, щоб вітер у вухах співав!
Моя черга сміятися. Я відкинулася у кріслі, непомітно зняла черевика, знайшла під столом ногу Яна і почала ніжно гладити. Ян застиг. Я кинула на нього погляд з-під лоба і повільно облизала губи:
– Ти кого лякаєш, ромале? В моїй родині теж є циганська кров. – Мої пальці уже під тканиною його брюк пестили шкіру і, певне, добряче дражнили. – Ну що, позмагаємося в чарах?
Ян окинув приміщення задумливим поглядом:
– Шкода ресторанчика, гарненький був заклад…
– Чому «був»? Ми ще не починали.
– Тоді, мабуть, і не треба. Я здаюся. – Він підняв руки вгору. – Полонених берете?
– А що ти вмієш робити, хлопчику? – Моя нога піднялася ще вище.
– Ой, зупинись, Марго! Зупинись, доки я ще контролюю ситуацію.
Ян не жартував. Я відкликала ногу назад, взулася, поправила волосся і підвелася.
– Яне, я миттю.
У туалеті я відкрутила кран, холодною водою змочила потилицю, шию, руки, сперлася на раковину і з головою поринула у роздуми. Я хочу залишитись з Яном. Хоч би ким він був: видінням чи сном. До біса все! Не знаю, скільки в мене є часу, як довго я ще спатиму в тому світі, проте цей світ належить мені і Яну. Нам обом.
Повернувшись до зали, я побачила, що Ян розраховувався з гостинним хазяїном закладу. Вони обмінювалися люб'язностями, тому я просто
Ми їхали вже хвилин з десять, а я все ніяк не наважувалася почати. Буває так важко знайти слова… Я відкашлялася:
– Яне, куди ми їдемо?
Він здивовано глянув на мене.
– Взагалі-то я везу тебе додому. А що, в тебе є інші плани? Дискотека, казино, стриптиз-бар?
– Я хочу до тебе.
– Що??
Я знайшла його очі у дзеркальці заднього бачення.
– Не відпускай мене, Яне. Я хочу, щоб ти відвіз мене до себе. Хочу залишитись з тобою.
Тиша. Його очі. Такі серйозні, темні. Раптом він зупинив машину, мовчки вийшов. Я також мовчки чекала. За хвилину Ян повернувся, відчинив дверцята з мого боку і поклав мені на коліна величезний букет квітів. Цього разу– темно-червоні троянди і одна біла – королева. Мовчанка тривала. Ми дісталися його будинку, піднялися на ліфті, зайшли у квартиру – ані слова. У коридорі я знесилено впала на стілець. Ян став переді мною навколішки, зняв з моїх ніг черевики, стиснув ступні у своїх долонях і першим заговорив:
– Ти розумієш, що робиш, Марго?
Я зустрілася з ним поглядом.
– Я не розумію, я відчуваю. Покажи мені свою спальню, Яне.
Він взяв мене за руку і повів до дверей.
– Я ніколи тут не спав, крихітко. Це не моя, це твоя спальня. Я зробив її для тебе.
Він одчинив двері, і мені перехопило подих.
Кругла кімната. Дзеркала, дзеркала, самі дзеркала. Всі стіни і стеля. Серед дзеркал– маленькі вогники, які своїм м'яким світлом створювали ілюзію зірок на нічному небі. Порожня кімната, посеред якої володарювала одна-єдина річ – величезне ліжко. Я підійшла до нього, погладила білизну. Чорний шовк. Мій улюблений колір. Я повернулася до Яна:
– Яне, яка краса!
Він усміхнувся:
– Тільки твоє віддзеркалення, зіронько.
Ян почав наближатися, я – відступати. Крок за кроком, не зводячи одне з одного очей, ми обійшли ліжко. Ян зазирнув мені в очі. Я відвела погляд. Марго, поясни йому все! Ти ж бачиш, він нічого не розуміє. Ти повинна йому сказати. Прямо зараз! Ян завагався, потім рішуче сів на ліжко, зняв з себе піджак, розв'язав краватку, розстібнув сорочку. Я затремтіла. Як тут зимно! Як йому сказати? Ну як йому сказати? Не обертаючись до мене, Ян заговорив: