Волоцюги
Шрифт:
Збоку на Шабаш дивилася самотня Марія-Маріам. Десь поряд колисково шурхотіли крила тропічної сови. За тверезе доглядання розуму взявся його таємничість Сон.
Масон-Мартін поринув у свої традиційні нічні медитації, величний момент таїнства звільнення, втечі від земного… Простелив у віддаленому самотньому кутку коцик, запалив свічки, пахучі палички-вонявки, сів позою “лотос” й опустив повіки… Він був, і його не було. “Ом-м Many Padme Hum-m”, велична закодована мантра жінки-бодхисатви Ісуса Авалокитешвари… Птахи-словоформи налаштувалися на потрібний віброканал і вільно полинули у простір, до
Щоб остаточно розчинитися у цілому.
Зранку, ще не встигли продерти очі, Антон узявся наздоганяти вчорашнє: про Жінку.
– Ентоні, боюсь, що ні ти, ні я до кінця не готові усвідомити основну істину, - професор усміхнувся у свою сиву бороду, яка за вимушеного недогляду почала проростати хаотичними пасмами.
– Тому що ми - чоловіки, рядові громадянської війни між жіночим і чоловічим началом, яка ведеться вже декілька тисячоліть. То розбурхується, то стихає, але стан війни, страх остаточно програти засів у наших мізках вже на рівні підсвідомості.
Німець ледве ворушив язиком. Нічна температура трохи спала, проте старечий організм геть охляв. Що не з’їсть - вирве, спробує піднятися - запаморочення, гойдає на хвилі.
Далекий від елементарних знань медицини, Антон, як міг, доглядав Мартіна, з яким вони так зблизилася за три доби. Шкандибаючи на одній костуряці, готував таку-сяку їжу, діставав у наметовому містечку бодай якісь ліки, телефонував чужими мобільниками до німецького посольства.
Пополудні приїхали, - білі іноземці. Антон кинувся з надією - лікарі! Ні, - туристи-екстремали. Заглянули, аби побачити і почути екзотику - “жертв цунамі”. Виявляється, наметове містечко й уцілілу хатинку Мартіна хтось встиг внести до маршруту, який миттєво організувало підприємливе турагентство. “Познімали” на фото, відео - і “good bye, my love!. “І я там був”…
Кожному - своє.
– Не переймайся, Ентоні, - намагався втримати Мірило професор.
– Життя - це така собі форма процесу самоосвіти. Не вдалося осилити в цьому житті, завжди є шанс надолужити прогаяне у житті наступному. До-любити, до-вірити, до-пізнати. Круговорот шансів, смертей-народжень.
Любов до тіла - ото смерть…
Тишу острова розкололи два військових гвинтокрили, і - за півгодини в їх хатинку ввійшли люди в білих халатах. Нарешті! Поки лікарі оглядали-прослуховували тіло, Антон збирав професора в дорогу. Вицвілий від часу напіввійськовий рюкзак, такий-сякий похідний одяг, книги, грубезні зошити для нотаток, статуетка Будди.
Двоє ескулапів вийшли перекурити на ґанок.
Антон краєм вуха вловив слово, якого вони з Мартіном так уникали - “stranger”. “Чужий”! Господи, це ж азійський грибок! Можливо, помилка?
Про що вони там шепчуться? “Уражені легені, увесь мозок, кров…”? Звідки такий діагноз - нічого ж толком не досліджували?! Це звичайна інтоксикація чи алергія - Мартін астматик! Чи він щось не так зрозумів, - клята англійська…
В оточенні декількох охоронців простір хатинки раптово заповнив якийсь здоровезний, поєвропейськи офіційно одягнутий чолов’яга зросту під стелю. Щось дуже схожий (Антон відразу
– З небес, з небес, - звів очі до стелі відомий німецький політик часів горбачовської перебудови.
– Мартіне, друже, радий тебе бачити живим і… Що сталося, солдате, що ти тут такого наковтався.
Вони обнялися, про щось швидко заговорили німецькою. Совок Антон знав її ще гірше, ніж англійську. Проте все-таки вичавив з себе декілька “Bitte!”, коли колишній канцлер гаряче потис йому руку. Мабуть, Мартін розказав йому про свій вранішній сніданок з беконом і Цунамі на десерт.
Ще з декількох обривків зрозумілих фраз відчув, що Коль також зустрічав Різдво в теплих краях, заодно тут і підліковувався. Готель “Парагон”, у якому він зупинився із сім’єю, розташований кілометрів за 200 звідси, на південно-східному березі острова. Там, де руйнівна сила Хвилі виявилася ще більшою.
– Було щось схоже на східний фронт, де ми з тобою, Мартіне, воювали, - сказав Коль і взявся допомагати професорові підвестися з розкладачки. Пора на Велику землю.
– Ентоні, а ти чого не збираєшся?
– Мартін ледве переставляв ноги.
– Гельмут доставить нас хоч на край світу! Сподобалося на острові - ану, мерщій! Костуряки в руки і вперед! До речі…
Старий дістав з рюкзака записник, “погрів” його в руках і вручив Антону.
– Можливо, знайдеш там про те, що я не встиг і не зміг…
– Мартіне, ти ж пізнав…
– Принаймні, я намагався це робити. Бо як сказав один великий буддист, мій друг Раджніш, якщо тобі поталанить пізнати сенс твого життя навіть за декілька миттєвостей до смерті, значить ти не змарнував свого життя…
Гвинтокрил ВМС Німеччини нісся над понівеченим островом на захід, до переповненого біженцями аеропорту. Помічник колишнього канцлера вже в повітрі узгодив усі формальності, і через три години “русо-туристо” з полегшенням брав на своїх трьох трап попутного еменесівського “Ил-86”.
Прощай, острове місячного каменю, прощай, волоцюго Мартіне!
З щоденника професора Лютера Загублений у горах буддистський храм. У закутку храмового подвір’я - розкішний чорний “Мерседес” випуску кінця 30-х років минулого століття. Подарунок таємної місії Гітлера - нарешті я знайшов його, вони тут були!
Чому саме тут працювала секретна група жреців Третього рейху? Чому саме після цього у фашистських концтаборах почалися таємні експе рименти над жінками, їх статевою системою і чакрами, а потім - масова стерилізація полонянок?
Невже має рацію професор Кернкофф: Гітлер намагався віднайти своєрідну жіночу Шамбалу, розгадати механізми сексуальної енергії жінки як містичного каналу Абсолютної енергії. Шукали алгоритми доступу до джерела вічного життя, колосальної вищої сили, - заради самопосилення, створення такої собі енергетичної психотропної зброї? Намагалися відкрити таємницю реінкарнації душі чи боялися Жінки як носія невідомого містичного начала?
Неймовірно: буддиський храм, монахи-аскети й символ еротичного поклоніння пізнього Відродження чи, ба, відвертого лібертінажа-маньєризму!