Виклик
Шрифт:
«Господи! — подумав Джейк. — Та невже ж я такий виснажений, що нічим не зможу їй допомогти?» Невже їм удвох не вдасться витягти Марка?
— Я йду на допомогу! — заволав він. — Тримайся, Кетрін!
Підвівшись із палуби, Джейк подолав останні десять футів, що їх розділяли. Хутко вхопивши линву, що тримала Марка, він визирнув за борт і побачив, як хлопець ледь не захлинувся через величезну хвилю, що на нього накотилася. Голова його заледве виднілася над поверхнею води.
— Благаю, Джейку,
Він глянув на її руки і побачив, що з долонь крапає кров. Линва буквально пошматувала їх, але Кетрін і не збиралася відпускати її.
Він теж не збирався її відпускати. І став тягти з останніх сил. Повільно, дюйм за дюймом линва почала піддаватися.
Але цього було замало, цього і близько не вистачало, щоб витягти Марка з води. Джейк озирнувся, видивляючись на палубі щось підходяще, але крізь пелену дощу його поле зору являло собою одну велику розмиту пляму. Раптом він побачив те, що могло б допомогти.
— Лебідка! — вигукнув він. — Електрична лебідка!
Та от тільки була вона надто від нього далеко. Втім, спробувати можна…
І Джейк кинувся до стерна. Щоб не впасти, він тримався за поруччя. Коли він повернувся до Кетрін, то в руках у нього був моток грубої мотузки. Швидко прив'язавши її ковзним вузлом до Маркового ременя, він посунув вузол на максимально можливу відстань від борту.
А потім звернувся до Кетрін, міцно взявши її за руку:
— Коли я змотуватиму мотузку лебідкою, пересовуй вузол до Марка. Увесь час пересовуй.
Кетрін кивнула, і Джейк увімкнув лебідку.
Лебідка пищала. Лебідка стогнала. Лебідка погрожувала зламатися, не витримавши вантажу.
Проте не зламалася. Повільно, але впевнено стала вона витягувати Марка з буремного океану. І нарешті він опинився на палубі. Змерзлий та тремтячий. Але живий. І схожий на того малого хлопця, яким він колись був.
Кетрін обняла його так само міцно, як щойно тримала линву. Вона ніяк не хотіла відпускати свого хлопчика, і у Джейкових очах закрутилися сльози.
— Найголовніший улов дня! — вигукнув він, охоплений почуттям полегшення. — А тепер — хутко вниз!
— А як же якір? — спитала Кетрін.
— Та Бог з ним, тепер нам уже не втекти від шторму. Нині нам доведеться його перечікувати.
Розділ 34
Але перед тим як спуститися в пасажирську каюту, Джейк виконав одну дуже важливу роботу — взяв риф головного вітрила. При його площі, зменшеній більш аніж наполовину, вітри не зможуть перекинути яхту. Принаймні, Джейк сподівався, що цього не станеться.
Одначе з хвилями була зовсім інша історія. Тут протиставити лютій силі моря було нічого, окрім, хіба що, схрещених пальців.
— А тепер — мерщій униз! — прокричав
Кетрін і Марк слухняно кивнули, не заперечуючи й не ставлячи зайвих запитань.
Отак і попрямували вони втрьох до пасажирської каюти, немов якась некваплива змія, котра, до того ж, хильнула чарчину. Втім, усе вийшло добре. Опинившись у безпеці на сходинках, вони відстібнули свої ремені.
— Чому ви затрималися? — спитав Ерні тієї ж миті, коли вони спустилися в камбуз. Він був блідий як привид і страшенно переляканий. Але, мабуть, не настільки, щоб утратити добрий розум і вибратися на палубу.
— Нам почулося, наче хтось кричав, — додав він.
Джейк не втримався і дав волю своєму чорному гумору.
— То твоєму братусеві схотілося трохи поплавати.
— Дуже смішно, — прокоментував Марк, знімаючи рятувальний жилет, але навіть він не зміг стримати легкої посмішки.
— Е, ні, — сказав йому Джейк, — не скидай жилета навіть тут, у каюті. — Він поглянув на Керрі та Ерні. — І ви обоє теж одягніть свої. І негайно, дітлахи.
— А ми що, потонемо, дядьку Джейк? — спитав Ерні тремтливим від дитячого страху голосом.
— Зовсім ні, мій юний герою. Нічого з нами не станеться. Просто пригодницька частина нашої подорожі в стилі Індіани Джонса закінчується.
Однак у глибині душі Джейка мучили сумніви. Так, «Родина Данів» була великою та міцною яхтою, але їй іще не випадало пройти справжньої перевірки штормом.
А цей шторм, за всіма ознаками, мав стати перевіркою з-поміж перевірок, справжнім випробуванням на виживання. Саме через це Джейк і збирався скористатися радіо. Він хотів установити зв'язок з Береговою охороною і дати їм свої координати. Звісно, ані Берегова охорона, ні навіть ВМС нічим не могли зарадити їм у цей конкретний момент. Родина Данів мала розраховувати лише на власні сили.
— Термінове повідомлення, термінове повідомлення, термінове повідомлення, — почав Джейк у мікрофон. — Це вітрильник «Родина Данів».
Поки він чекав на відповідь, Марк спитав його, чи, бува, немає де додаткових ковдр. Він і досі тремтів і трохи аж посинів, ставши при цьому схожим на льодяник на паличці.
Джейк показав на ящик, що висів над лавкою в камбузі, і цієї миті радіо затріщало електростатикою. Берегова охорона вийшла на зв'язок.
«Слухаю вас, «Родина Данів», ми записуємо», — почувся голос.
Та тільки Джейк його не почув. Уся його увага була прикута до Кетрін. Вона якраз скінчила перев'язувати бинтами свої руки, а тепер допомагала Маркові знайти ковдру. І відкрила не той ящик, що треба. У ньому містилися балони для підводного плавання. Чи перевірили Ерні та Керрі їхнє кріплення?