В океані

Панов Микола Миколайович

— Незабаром виходимо в море, лейтенанте. Переодягайтесь і приходьте в рубку — попрацюємо з лоціями, — сказав Курнаков уже м'якше.

Над палубами «Прончищева» і доку прокотилися дзвінки авралу.

На стапель-палубі доку шикувалися матроси… Агєєв, уже в робочому одязі, розпоряджався біля колод… І водолази в своїх поношених комбінезонах пройшли по палубі важкою точною ходою, готували устаткування для електрозварки.

На їхніх обличчях зачорніли скляні грані захисних окулярів. Спалахнуло сліпучолілове іскристе полум'я автогена, Андросов,

одягнений у бавовняні штани і синій робочий кітель, переходив на доку від однієї ділянки роботи до іншої, коли біля нього зупинився задиханий розсильний.

— Товаришу капітан третього рангу! Тільки що з берега доставлено у санітарній кареті тяжко пораненого сигнальника Фролова. Начальник експедиції наказав вам негайно з'явитися на криголам.

РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ

АТЛАНТИЧНИЙ ОКЕАН

Андросов стояв на крилі містка, замислено дивився на чорні скелі Б'ю-фіорду, що залишилися позаду, по правому борту.

Атлантичний океан. Ось він плещеться навкруги — спокійний, здіймаючись м'яко, ледь помітно. Безкрая синява вкрита нерухомими бліками й розводами.

Караван ліг на новий курс, знову йшов на норд. По правому борту повільно пропливав берег материка — за першою лінією гір з коричньового складчастого каміння піднімалася друга лінія, невиразні, розпливчасті, немов зіткані з холодного диму громади. Вузькими клаптями біліють на схилах прибережних гір скляно-матові зрізи — це спускаються до моря льодовики. А над океаном стоїть спека, сонце сяє на важкій спокійній воді. І по лівому борту простягся ряд острівців — то крутих, зазублених, то плоских, ледь помітно чорніючих у синяві.

— Тепер підемо Інреледом аж до Баренцового моря, — сказав капітан Потапов, вдивляючись із звичайним меланхолійним виглядом в океанський простір.

— Інреледом? — перепитав Андросов.

— Так точно, Інреледом, рекомендованим фарватером. Бачите — йдемо нібито відкритим морем, а насправді цей Інрелед — вузький прохід уздовж берега серед небезпек — надводних і підводних шхер. «Шергорд» — «сад шхер», називають ці місця норвежці.

— Поетично, — зауважив Андросов.

— Поменше б такої поезії! — зауважив капітан «Прончищева». — Зіб'єшся з фарватеру — і посадиш корабель на банку. Знаєте, самих тільки острівців біля берегів Норвегії налічується до півтораста тисяч.

— То, може, доцільніше йти далі від берегів?

— Тобто відкритим морем? — іронічно посміхнувся Потапов. — Під нами глибини невеликі, багато якірних місць. Підводний рельєф Інреледу — широкий поріг, по якому проходить тепла течія Гольфстрім. А податися далі в море — вийдемо у величезну западину Атлантики з вітрами й довгою океанською хвилею. Ні, товаришу капітан третього рангу, — помовчавши, сказав Потапов з таким обуренням, наче звинувачував Андросова в тому, що саме він створив усі неприємності норвезького узбережжя. —

З вашого дозволу, підемо Інреледом, як ходять мореплавці всіх країн, огинаючи Скаидінавію.

Андросов стримав усмішку. Характер капітана «Прончищева», його своєрідна манера розмовляти вже давно не дивували його.

Начальник експедиції вийшов із штурманської рубки, зупинився поряд з капітаном.

Задзвеніли східці трапа. На місток із радіорубки вибіг лоцман Олсен. Останніми днями дивно похмурий і замкнутий, нібито заклопотаний чимось, лоцман підійшов до Потапова і Сливіна. Повідомив їм зведення погоди, щойно прийняте з норвезької метеорологічної станції.

— Шіфтінг уінд! — почув Андросов, відійшовши набік після розмови з Потаповим. Побачив, як проясніло обличчя капітана «Прончищева».

— Довгостроковий прогноз: шіфтінг уінд — мінливий вітер. Лофотени дають хорошу погоду, — повторив капітан Потапов. — Зовсім добре після бергенських прогнозів.

— Так, зовсім добре, — підтвердив Сливін.

Він помовчав, погладжуючи бороду, — вірна ознака гарного настрою.

— В штиль неодмінно зібралися б циклончики біля Лофотенів. А мінливий вітер їх розжене.

Олсен, прислухаючись до розмови, ствердно закивав.

— Значить, правда, Миколо Олександровичу, що погода співчутливо ставиться до більшовиків? Чув я, у війну на Північному флоті моряки так говорили, — зовсім розвеселившись, пожартував Потапов.

— Тому що комуністи не ходять на повідку у погоди; от їй нічого іншого й не залишається, як співчутливо ставитися до нас, — встряв у розмову Андросов.

У всіх був тепер чудовий настрій. Одійшли в минуле недавні переживання перед виходом кораблів у море. Прекрасно працюють люди. Після ремонту буксирне хазяйство на висоті. І навіть Лофотенські острови — ця постійна кухня штормів і туманів — дають сталу погоду.

— Як там наш поранений, Юхиме Овдійовичу? — запитав Сливін.

— Увесь час його трясло, гарячка в нього, боялися запалення мозку. Дуже ослаб від втрати крові. Тепер йому краще.

— У нього Ракитіна весь час чергує?

— Так. Вони з військовим фельдшером одне одного змінюють, вахту несуть біля його койки.

— Треба б Ракитіну від роботи в салоні звільнити, — насупився Сливін. — Може, замінити її вістовим?

— Пропонував я вже їй, — відповів Потапов. — Сердиться, не хоче нізащо. Темпераментна дівчина. «Мені, каже, неважко, я звикла коло поранених ходити. І основну роботу, каже, не кину».

— Доповідайте мені, капітане третього рангу, частіше про здоров'я Фролова. Кепська ця справа, — сказав Сливін.

— Добре ще, що Жуков та Ілюшин проявили витримку, не втрутилися в бійку, коли норвежці кинулись на американців. Кажуть, цьому капітанові транспорту, що бив негра, норвезькі моряки добре нам'яли боки.

— Так, наші люди не дали приводу для газетних пліток. Навіть найбільш реакційні з газет не змогли використати проти нас цей тяжкий випадок, — сказав Андросов.