В океані
Шрифт:
«Чи доведуть росіяни док?
В одному з радянських портів закінчується підготовка складного океанського переходу. Величезний плавучий док оригінальної конструкції повинен бути перекинутий з Балтійського моря в Льодовитий океан. Чи вдасться росіянам ця дуже важка буксировка?..»
— Підозріло багато уваги, — повторив майор Людов.
Порушник, у якого відібрали гребінець, замкнувся в абсолютній мовчанці, з самого моменту затримання не вимовив і слова. З тієї миті, як лісник, проходячи з заростях, почув підозрілий
Валентин Георгійович Людов знову сховав газету в стіл. Замислено пройшовся по кабінету, зупинився біля високого, світлого вікна.
З висоти третього поверху виднілася дорога в порт. Дорога зникала серед двох цегляних незакінчених будівель.
Мимо кленів, що росли обабіч дороги, йшли матроси, офіцери, жінки з продуктовими сумками в руках, робітники з будівельних майданчиків.
Крони широколистих дерев злегка погойдувались на вітрі.
Вітер закрутив, поніс по асфальту оберемок зелено-бурого, опалого листя.
«Вітер з моря…», звично подумав майор Людов, дивлячись у бік порту.
— Дві висадки різними шляхами, але в один і той же район, — міркував уголос Людов. — Диверсант, якого ми затримали, приземлився недалеко від прикордонної застави, зовсім не в дрімучому лісі. Виявлене вами креслення ясно говорить про завдання, одержане ним, але він визнав за потрібне замкнутися в мовчанні… Звичайно, мовчання — ограда мудрості, але в чому мудрість такого мовчання?
— Не хоче розкрити суті одержаного завдання! — обізвався лейтенант Савельєв.
— Або хоче приховати, що не орієнтований у цьому завданні?
Майор, помовчавши, продовжував:
— Складніша справа з другим порушником кордону. Він висадився незвичайним шляхом, виплив з моря у безлюдному, пустинному місці. У тих, хто послав його, були всі підстави думати, що він непоміченим перетне кордон… Пам'ятаєте, здається, Лермонтов писав в одному з віршів: «димляться хмари над темною безоднею морською» — глибока ніч — і порушник уже на березі.
Лейтенант уважно слухав. Як усі, кому доводилось працювати з Людовим, він знав пристрасть майора до літературних цитат і філософічних роздумів. Знав він і те, що ці роздуми вголос допомагають майорові зосередитися, логічно об'єднати окремі висновки й факти.
Ніхто не бачив, як вийшов з моря другий порушник кордону. Ллє майор держбезпеки Людов, одержавши донесення з застави, почувши, що прикордонники знайшли під камінням легкий водолазний костюм людини-амфібії, дуже яскраво уявив собі картину висадки диверсанта на берег.
Була глибока ніч. Виглядав і знову зникав у чорних пролітаючих хмарах місяць. Серед каміння біліла піна хвиль, що обмивали каміння. Побережжя в цьому місці завжди безлюдне,
І от якесь кругле тіло майнуло у воді, зникло серед хвиль, з'явилося знову. З води вийшла істота майже фантастичних обрисів. Горбата, круглоголова, вона здалека могла здатися зовсім голою.
Водонепроникний речовий мішок і кисневий балон, з'єднаний з легким водолазним шоломом, утворювали горб за спиною того, хто вийшов з моря. Руки й ноги обтягнутого резиною тіла закінчувалися перетинчастими ластами, що допомагали швидше пливти під водою.
Судячи з стану знайденого під камінням костюма, порушника спочатку збило з ніг прибоєм, протягло по вкритих мулом каменях, але він, очевидно, не розбився, швидко рушив угору по скелях…
Його слід виявив службовий собака-шукач. У районі Східних скель, там, де нагромадження дикого каміння підноситься від самої води, собака тяг вище й вище, поки не вивів прикордонників до колії залізниці. Тут шукач безпомічно заметався по насипу, біля шпал…
— Опитали весь персонал поїздів, що проходили біля Східних скель цієї ночі, — доповідав Людову лейтенант Савельєв. — Ви знаєте, поїзди проходять там порівняно близько від берегового обриву… Провідникові одного з вагонів здалося, що саме в цьому пункті залізниці хтось увійшов з тамбура в коридор.
— Здалося? — підвів трохи брови Людов.
— Так точно. Була третя година ночі, - провідник, очевидно, задрімав. Почувши, що двері з тамбура відчинилися, він одразу ж, як запевняє, пройшов по вагону, але нікого з сторонніх не виявив.
— У тому місці побережжя поїзд, здається, уповільнює хід?
— Трохи загальмовує на стрілці.
— Значить, утік! — сказав Людов.
Прикро вражений, він згорбився над столом.
— Лейтенанте, посильте спостереження в порту. Зв'яжіться з відділеннями міліції і з військовою комендатурою. Про всі важливі події хай негайно доповідають нам.
В обідній час майор перетяв міські вулиці, пройшов прохолодними алеями матроського парку, вийшов на положистий морський берег. Довгі розкотисті хвилі набігали на коричньовожовтий тугий пісок, пахло водоростями, сонцем і сіллю, теплувата, майже не солона вода плавно погойдувалась на прозорій синяві, що розмірено здималася.
Вдалині берег громадився камінням, там, далеко за поворотом, були Східні скелі. Здалека свистіли паровози, було чути наростаючий і затихаючий гуркіт дальніх і приміських поїздів.
Викупавшись, Людов сидів на гарячому піску в трусах і кашкеті, зсунутому на великий смуглявий ніс. Балтійське сонце пекло його жовтувате, місцями порізане старими шрамами тіло. В Заполяр'ї, звідки Людов недавно перевівся в цю базу, купатися в морі не доводилось ніколи, розвідники ходили плавати на гірські озера, в яких вода ставала влітку трохи теплішою.
Він сидів на розпеченому піску, старався не думати ні про що, насолоджувався рідкими хвилинами повного відпочинку, прекрасним відчуттям мирного часу, відвойованого в смертних боях.