В океані

Панов Микола Миколайович

Мирний час… Культурна змичка з людьми портів, які треба відвідати… Може, тут буде не тільки це… Можливі вилазки темних сил старого світу, фашизму, не знищеного до кінця…

Андросов сів за стіл, почав продивлятися свої записи, матеріали для політзанять.

Важко було зосередитись. Він дивився на фотокартки під товстим настільним склом. Підклав їх сюди, коли влаштовувався в каюті… Обличчя дружини — вже не молоде, але, як і раніш; таке любиме, обличчя з трохи запалими щоками, з надто великими, неспокійними, скорботними очима. Вона старалася бути веселою на цьому знімку, призначеному для

нього, старалась усміхатися перед апаратом, але він знав цей рух напружених, щільно зведених брів — вираз людини, що силкується не заплакати…

Коли вона фотографувалася, ще дуже свіжа була пам'ять про дочку. А от і дочка на знімку поряд — їхня улюблениця, єдина дитина. Тут дівчинка знята повненькою, усміхненою, а перед смертю вона була зовсім іншою — з пальчиками тоненькими, як сірники, з личком, на якому жили тільки очі… Аня робила все, щоб урятувати її, віддавала їй свій донорський пайок. Проте дівчинка хиріла з кожним днем, умерла в Ленінграді на другий рік війни.

Війна, війна… Він підійшов до ілюмінатора, вдихав вологе, без прохолоди повітря. Дивився на різноколірні вогні порту, на освітлені вікна містечка, що лежало віддалік… Великі скупчення світла обведені смужками темряви. Там, де темрява, лежать руїни ще не відновлених будівель, ще не заліковані рани війни… Ще не працює багато підприємств у місті, чекаючи струму від станції Електрогорська, яку закінчували будувати…

Він вийшов з каюти, внутрішнім трапом піднявся в штурманську рубку.

В рубці був тільки Курнаков. Начальник штабу експедиції, сутулячись над прокладочним столом, читав товстий том лоції. Андросов сів на диван. Курнаков мигцем глянув на нього, продовжував читати.

— Працюєш, Семене Іллічу? — Андросов говорив дуже тепло: ще з воєнних днів, коли служив із штурманом на одному кораблі, встановились між ними сердечні стосунки.

— У місто пора… — сказав Курнаков, не відриваючись од книги. — Зараз закінчу — і на бережок…

До штурмана уже встигла приїхати в базу родина — якраз сьогодні хотів піти в місто раніше, провести з дружиною й сином, може, останній перед початком плавання вечір.

— Затримався ось, як завжди… — Курнаков відсунув книгу, випрямився. — Тому виписки, цьому довідки…. А перехід далекий, і на морі колій немає.

— А я тобі партійне доручення намітив, — трохи запнувшись, сказав Андросов.

— Яке доручення? — Курнаков звів від обурення брови. — Ну, знаєш, при моєму навантаженні… — Він нервово закрив лоцію, але акуратно, із звичною точністю всунув її на полицю між інших книжок. — Міг би мене звільнити, Юхиме!

— Ні, друже, не звільню… — Андросов устав, швидко підвів на штурмана добрі очі, що ніби вибачались. — Про пильність треба доповідь зробити. Ти офіцер мислячий, розвинений, довго готуватися не будеш…

Він знову запнувся. Рішуче продовжував:

— А в порядку самокритики можеш навести один приклад..

— Що за приклад? — глянув прямо в очі йому Курнаков.

Андросов поворухнув на столі кілька сколотих між собою написаних на машинці сторінок цигаркового паперу.

— З годину тому, — уривчасто сказав Андросов, — я, зайшовши сюди, побачив на столі цей документ — і нікого не було в рубці.

— Ну й що ж? — штурман підняв аркушики, кинув знову

на стіл. На папері ліловіли довгі стовпчики цифр: позначення широт і довгот, годин і мінут — таблиці курсів майбутнього переходу.

— Я працював над ними вийшов на хвилинку. В рубці залишався електрик.

— Але коли я проходив по рубці, електрика теж не було тут! — Андросов говорив, не дивлячись на штурмана. Делікатний і м'якого характеру, він щоразу болісно переживав необхідність говорити людям неприємну правду. — Не можна було залишати цей секретний документ незамкненим, товаришу капітан другого рангу!

Трохи насмішкуватим поглядом Курнаков зміряв його напружену постать.

— Врахую ваше зауваження, товаришу заступник командира по політчастині. — Змінив тон, хотів закінчити інцидент жартом. — А доручення, може, відміниш тепер — ти, розумію, придумав його мені як покарання, але ж я щиро визнав свою провину?

— Ні, не відміню, Семене! — твердо сказав Андросов.

Звична стриманість зрадила Курнакову. Він різко обернувся.

— Мені здається, в дні миру, коли ми розчавили фашизм і йдемо в зовсім не секретний похід мимо берегів дружніх країн, можна було б і не вигадувати мнимих страхів!

— Ось тому, що не в одного тебе тут такі настрої, а я чекав такої відповіді, парторганізація й доручає тобі зробити цю доповідь, — почервонівши до самої потилиці, твердо сказав Андросов.

РОЗДІЛ СЬОМИЙ

ДРУГИЙ ПОРУШНИК КОРДОНУ

— Є не один спосіб ховати секретні матеріали, — сказав майор Людов. — Ми знаходили їх у штучних порожнистих зубах порушників кордону, в каблуках, під пов'язкою на пораненій руці або навіть у самій рані. Деякі ховають зібрані шпигунські відомості серед волосся, в комірцях, у галстуках, у зубних щітках, у кремі для бриття, серед бритвенних лез, в олівцях і в шнурках черевиків… І чи не здається вам, лейтенанте, дещо спрощеним, я б навіть сказав наївним, що це креслення відкрито нанесене на уламок гребінця?

Лейтенант Савельєв мовчав. Ні, йому це зовсім не здалося наївним. Коли, вивчаючи взяті у порушника кордону предмети: два пістолети з глушителями, обойми, повні бойових патронів, пачки радянських грошей, фальшивий паспорт, портсигар з подвійним дном, викладеним золотими монетами царської чеканки, — лейтенант дійшов до уламка гребінця, його увагу привернули кілька ледве помітних дряпин і крапок. Гребінець був сфотографований, фотознімок збільшений — і лейтенант Савельєв торжествуючи поклав на письмовий стіл Людову грубо виконане, але дуже виразне креслення.

— План гавані? — ледве глянувши на креслення, сказав Людов. — Що помічено хрестом?

— Місце стоянки плавучого доку.

— Якщо не помиляюсь, уже закінчується підготовка до його буксировки через два океани?

— Так точно, — відповів лейтенант Савельєв. Людов вийняв із ящика столу і простягнув лейтенантові складену іноземну газету.

— Пани капіталісти підозріло багато уваги приділяють нашому доку. Читайте.

До газетної замітки був доданий російський переклад. Лейтенант Савельєв прочитав: