Тяжкі часи
Шрифт:
— А все ж, — додав пан Горлодербі, — як пощастить злапати його ще раніше, то він матиме нагоду раніше й виправдатись. До вас я, власне, нічого не маю, бо те, що ви мені сказали, потвердилось, і я дав вам змогу довести, що ви кажете правду, та й квит. Бувайте ж здорові всі! Я мушу йти, бо мені треба ще дещо розвідати в цьому ділі.
Коли пан Горлодербі рушив до дверей, Том виступив зі свого кута й слідком за ним, трохи не наступаючи йому на п’яти, вийшов з покою. На відході він тільки буркнув: «Добраніч, тату», — а на сестру лише злісно глипнув спідлоба.
Пан Товкматч, відколи завалилась головна підпора його життя, зробився
— Як ви мене спізнаєте ближче, то не матимете до мене такої недовіри.
— Та хіба я сама рада кому не вірити! — відказала Рейчел, полагіднівши. — Тільки ж коли мені отак не вірять — і нам усім, — то мимохіть усяке думається. Ви мені пробачте, коли я вас уразила. Я тепер не думаю того, що сказала. Але хтозна, може, й знов подумаю, бо ж таку кривду сердезі діється!
— А ви йому писали в тому листі, — запитала Сесі, — що на нього впала підозра, бо його бачено того вечора коло банку? Нехай би він знав, що йому доведеться пояснювати, коли повернеться, і був готовий до того.
— Авжеж, любонько, — відповіла Рейчел, — тільки мені невдогад, чого йому там було треба. Він ніколи там не ходив, бо йому не по руці тудою. Він недалечко від мене мешкав, зовсім у іншому кінці.
Підійшовши до неї ближче, Сесі спитала, де вона живе та чи можна навідатись до неї завтра ввечері —дізнатись, чи нема якої звістки про Стівена.
— Навряд чи він дістанеться сюди раніш як позавтра, — відказала Рейчел.
— Ну, то я й позавтра навідаюсь.
Коли Рейчел, погодившись на те, пішла, пан Товкматч підвів голову й сказав дочці:
— Луїзо, я, скільки мені відомо, зроду не бачив цього чоловіка. Ти віриш, що він причетний до грабунку?
— Здається, перше вірила, тату, хоча й дуже неохоче. А тепер не вірю.
— Цебто спершу ти, знаючи, що на нього є підозра, переконала себе повірити. А з вигляду як він тобі здався — чесною людиною?
— Дуже чесною.
— І ця жінка в нього твердо вірить. Цікаво мені, — замислено додав пан Товкматч, — чи справжній злочинець знає про це звинувачення? І де він тепер? І хто він такий?
Останнім часом голова його дуже побіліла. Коли він знову схилив голову на руку, сивий, старий, Луїза схопилася з тривогою й жалем на обличчі, перейшла до нього й сіла поруч. Ту саму мить вона ненароком стрілась очима з Сесі. Дівчина стенулась і почервоніла, а Луїза притулила пальця до губів.
Другого вечора, вернувшись додому зі звісткою, що Стівен не прийшов, Сесі сказала те Луїзі пошепки. І третього вечора, принісши таку саму звістку, та ще й з додатком, що про нього й не чутно нічого, переповіла її знов тихо і з острахом. Відколи вона з Луїзою стрілись поглядами, обидві ні разу не вимовили Стівенового ім’я і взагалі не згадали за нього вголос; і навіть коли пан Товкматч знімав річ про грабунок, вони відразу звертали на щось інше.
Минули два призначені, дні, і три доби минули, а Стівен Бездол не приходив, ані звістки про себе не давав. Четвертого дня Рейчел, вірячи в Стівена так само непохитно, але вирішивши, що він не одержав її листа, пішла до банку й показала листа від нього з адресою: він мешкав у одному з численних робітничих селищ, осторонь залізниці, миль за шістдесят від Кокстауна. Туди послано людей, і все місто чекало, що другого дня Стівена привезуть.
Увесь той час щеня ходило назирці за паном Горлодербі,
Щеня мало рацію. Посланці вернулись самі. Рейчелиного листа було відіслано з Кокстауна й доручено Бездолові; тої ж години він зник із селища, і більше ніхто його не бачив. Тепер у кокстаунців лишився тільки один сумнів: чи Рейчел, писавши йому, справді вірила, що він повернеться, чи просто попередила його, щоб він утікав. Щодо цього думки розходились.
Минуло шість днів, і сім днів минуло, пішов другий тиждень. Нещасне щеня сяк-так підбадьорилось і стало задирливе: «Чи справді то він грабіжник? Ще й питаєте! Коли ні, то де ж він подівся і чого не повертається?»
Де він подівся й чого не повертається? В нічній тиші відлуння власних щенятиних слів, що за дня розносилось бозна-як далеко, поверталось до нього натомість і не давало йому заснути до ранку.
Розділ V
КОГОСЬ ЗНАЙДЕНО
Минула ще одна доба, і ще одна. Стівен Бездол не з’являвся. Де він подівся, чого не повертається?
Щовечора Сесі приходила до Рейчел додому й сиділа з нею в її чепурненькій кімнатці. Цілий день Рейчел працювала, як мусять працювати трудящі люди попри всі свої турботи. Димовим гадюкам байдуже було, хто пропав, кого знайдено, хто виявився чесним, а хто злодієм; тихобожевільні слони, як і споборники фактів, не відступались від заведеного ладу, хоч би що сталося. Минула ще одна доба, і ще одна, а одноманітності не порушувало ніщо. Навіть зникнення Стівена Бездола помалу ставало звичною річчю, не дивовижнішою за будь-яку з кокстаунських машин.
— Тепер, либонь, — сказала Рейчел, — у цілому місті й двадцятьох душ не зосталося таких, щоб вірили, що сердега нічим не винен.
Вона зверталась до Сесі, що сиділа з нею в кімнатці, освітленій тільки світлом вуличного ліхтаря на розі. Сесі прийшла, як уже смеркло, і сіла біля вікна чекати, поки Рейчел повернеться з роботи. Там Рейчел її застала, там вони й сиділи відтоді, не потребуючи яснішого світла для сумної своєї розмови.
— Якби мені господь не послав вас та не мала я з ким і словом перекинутися, — казала далі Рейчел, — то я б, може, й ума вже рішилася, так мені часом тяжко буває. Та ви мені піддаєте надії й сили. Ви ж таки вірите, що безвинність його вийде наверх, хоч би як усе проти нього свідчило?
— Вірю з усього серця, — відповіла Сесі. — Коли ви, Рейчел, не вважаючи ні на що, така певна за нього, то не може того бути, щоб ви помилялись! І я, дивлячись на вас, вірю в нього так, неначе сама знала його, як ви, всі ті тяжкі роки.
— Так, любонько моя, — відмовила Рейчел тремтячим голосом, — знала я його всі ці роки і бачила, який він терплячий та який непохитно чесний і добрий, і якщо я навіть ніколи вже більше не почую про нього, то й до ста років доживши, в останню свою хвилину скажу: бог мені свідок, що я ні разу ні на-мить не стратила віри в Стівена Бездола!