Три мушкетери
Шрифт:
— А цей лист, — спитав Д'Артаньян, — цей підписаний кардиналом лист лишився в неї?
— Ні, тепер він у мене; але, повірте, дістався він мені нелегко.
— Мій любий Атосе, — мовив Д'Артаньян, — я вже й справді не знаю, скільки разів маю завдячувати вам життям.
— То ти залишив нас для того, щоб зустрітися з нею? — сказав Араміс.
— Авжеж.
— І цей лист кардинала в тебе? — спитав Д'Артаньян.
— Ось він, — відповів Атос.
І він витяг з кишені плаща дорогоцінний лист.
«Пред'явник цього діє згідно з моїм наказом і на користь держави. 5 грудня 1627 року.
Рішельє».
— О, це відпущення гріхів складено за всіма правилами, — сказав Араміс.
— Треба негайно порвати цей папір, — мовив Д'Артаньян, якому здалося, що він прочитав свій смертний вирок.
— Навпаки, — відповів Атос, — його треба берегти, як зіницю ока; я не віддам цього листа, хай навіть мене обсиплють золотом.
— А що тепер робитиме міледі? — спитав юнак.
— Можливо, — відповів Атос байдужим тоном, — вона напише кардиналові, що один клятий мушкетер на ймення Атос силоміць заібрав у неї охоронну грамоту; можливо, в цьому ж листі вона порадить кардиналові позбутися й двох друзів цього мушкетера, Портоса та Араміса; кардинал пригадає, що це саме ті люди, які завжди ставали йому на шляху; отож, одного чудового ранку він накаже арештувати Д'Артаньяна, а щоб він сам не нудився, то й запроторить нас гуртом до Бастилії.
— Хай йому чорт! — вигукнув Портос — Чогось ти надто похмуро жартуєш, мій любий друже.
— Я зовсім не жартую, — відповів Атос.
— А чи знаєш ти, — вів далі Портос, — що скрутити шию цій клятій міледі — гріх куди менший, ніж убивати бідолашних гугенотів, злочин яких полягає тільки в тому, що вони співають по-фран-цузьки ті самі псалми, які ми співаємо по-латині?
— А якої про це думки наш абат? — спокійно спитав Атос.
— Я поділяю думку Портоса, — відповів Араміс.
— А я й поготів! — сказав Д'Артаньян.
— На щастя, міледі тепер далеко, — зауважив Портос — Бо, правду кажучи, вона дуже непокоїла б мене тут.
— А мене і в Англії вона непокоїть не менше, ніж у Франції, — докинув Атос.
— Вона непокоїть мене всюди, — сказав Д'Артаньян.
— Атосе, якщо вона потрапила тобі до рук, то чому ти не втопив її, не задушив, не повісив? — спитав Портос — Адже мертві не повертаються назад.
— Ви так гадаєте? — відповів Атос із похмурою посмішкою, яку зрозумів тільки Д'Артаньян.
— Мені сяйнула одна думка, — мовив Д'Артаньян.
— Ми слухаємо тебе, — відповіли мушкетери.
— До зброї! — раптом вигукнув Грімо. Друзі скочили й схопили мушкети.
Цього разу в загоні було не менше двадцяти — двадцяти п'яти душ. Але це вже були не землекопи, а солдати гарнізону.
— Чи
— Це неможливо з трьох причин, — сказав Атос — По-перше, ми ще не доснідали. По-друге, не скінчили розмови про важливі справи. І по-третє, нам треба побути тут іще десять хвилин, щоб виграти заклад.
— Тоді ми маємо скласти план бою, — зауважив Араміс.
— Він дуже простий, — відповів Атос — Коли ворог підійде на відстань мушкетного пострілу, ми відкриємо вогонь; якщо ла-рошельці продовжуватимуть наступ, ми будемо стріляти знову і стрілятимемо доти, поки матимемо чим заряджати рушниці. А коли ті, що вціліють, вирішать іти на приступ, ми дамо їм спуститися до рову, а тоді скинемо на голови уламок стіни, який тільки чудом тримається на місці.
— Браво! — вигукнув Портос — Ти й справді народжений бути полководцем, Атосе! Сам кардинал, хоч і вважає себе військовим генієм, ніщо порівняно з тобою.
— Панове, — застеріг Атос, — не стріляйте двоє в одну ціль, прошу вас. Хай кожен цілиться в свого супротивника.
— Я взяв на мушку свого, — сказав Д'Артаньян.
— Я — свого, — мовив Портос.
— Я теж, — відгукнувся Араміс.
— Тоді вогонь! — скомандував Атос.
Чотири постріли злилися в один, і четверо солдатів упало на землю.
Одразу ж забив барабан, і загін пішов у наступ.
Постріли лунали один за одним, такі ж само влучні. Але ла-рошельці, ніби знаючи, що наших друзів усього четверо, все наближалися, тепер уже врозсип.
Від трьох пострілів упало ще двоє; і все-таки ті, хто вцілів, не уповільнювали кроку.
До бастіону добігло чоловік дванадцять, а то й п'ятнадцять; їх зустріли ще одним залпом, але це їх не зупинило: вони скочили до рову, щоб звідти вдертися в пролом.
— Ну, друзі, — сказав Атос, — покінчимо з ними одним ударом. До стіни! До стіни!
Четверо друзів разом з Грімо, який допомагав їм, мушкетами заходилися підважувати величезний уламок стіни. За хвилину він нахилився, ніби під подувом вітру, і, зірвавшись зі своєї опори, з оглушливим гуркотом упав у рів. Розлігся жахливий зойк, хмара пилу знялася до неба — і все було скінчено.
— Здається, ми знищили їх усіх до одного, — мовив Атос.
— Слово честі, так воно і є, — сказав Д'Артаньян.
— Ні, — заперечив Портос, — он двоє чи троє тікають, зовсім покалічені.
І справді, кілька нещасних людей, перемазаних землею і кров'ю, тікало по ходу сполучення до міста. Тільки вони залишилися від загону.
Атос глянув на годинник.
— Панове, — сказав він, — минула рівно година, як ми прийшли сюди; отже, ми виграли заклад. Але граймо вже до кінця! До того ж, Д'Артаньян не встиг розповісти, що йому спало на думку.