Три мушкетери
Шрифт:
Д'Артаньян вийшов од неї, не знаючи, що й думати. Проте наш юнак був не з тих, хто легко втрачає здоровий глузд. Залицяючись до міледі, він водночас склав маленький план.
Як і напередодні, біля дверей Д'Артаньян зустрів Кетті й піднявся до неї в кімнату. Кетті розповіла, що міледі дуже лаяла її й картала за недбалість. Міледі не знала, чому мовчить граф де Вард, і звеліла дівчині з'явитись до неї о дев'ятій годині ранку по новий лист — уже третій.
Д'Артаньян узяв з Кетті слово, що вранці вона принесе листа до нього.
Все сталося так само, як і напередодні: Д'Артаньян сховався в шафі, міледі покликала покоївку, перевдяглася, відіслала Кетті й замкнула двері. Як і вчора, Д'Артаньян пішов додому лише о п'ятій годині ранку.
Об одинадцятій до нього прибігла Кетті; в руках у неї був лист од міледі. Цього разу бідолашна слухняно віддала його Д'Артаньянові: дівчина ладна була зробити все, чого він зажадає. Вона й справді була щиро віддана красеню солдатові.
Д'Артаньян розпечатав листа й прочитав:
«Ось уже втретє я пишу вам про те, що кохаю вас. Стережіться, аби вчетверте я не написала, що ненавиджу вас.
Якщо ви каєтеся в своїй поведінці, дівчина, передавши вам цю записку, скаже, в який спосіб кавалер може здобути собі прощення».
Читаючи, Д'Артаньян то червонів, то блід.
— О, ви все ще кохаєте її! — вигукнула Кетті, яка ні на мить не відводила очей від Д'Артаньянового обличчя.
— Ні, Кетті, ти помиляєшся. Я більше не кохаю її; але я хочу помститися за зневагу.
— Я знаю, якою буде ваша помста; ви вже казали мені про неї.
— Кетті, та це ж байдуже! Адже ти знаєш — я кохаю тільки тебе.
— Хіба можна це знати?
— Знатимеш, коли побачиш, як я вчиню з нею. Кетті зітхнула.
Д'Артаньян узяв перо й написав:
«Добродійко, досі я не йняв віри, що два перші листи й справді призначалися мені, — я вважав себе не гідним такої честі. До того ж, я так нездужав, що однаково не зважився б вам відповісти.
Проте сьогодні я не можу не повірити вашій прихильності, бо не тільки ваш лист, а й ваша служниця стверджують, що ви ощасливили мене своїм коханням.
Їй зовсім ні до чого вчити мене, як чемна людина може здобути прощення. Сьогодні об одинадцятій годині вечора я сам прийду благати у вас пробачення. Відкласти візит бодай на день, на моє переконання, буде новою образою для вас.
Той, кого ви зробили найщасливішою людиною на землі.
Граф де Вард».
Цей лист, мало того, що був фальшивий, був нечемний; понад те, як на сучасні звичаї, він був ще й образливий. Але за тих часів люди церемонилися куди менше. До того ж, Д'Артаньян од самої міледі знав, що вона здатна зрадити у справах багато серйозніших, тож і не надто поважав її. І все-таки якесь божевільне почуття палало в ньому до цієї жінки. То була п'янка пристрасть, змішана з презирством; пристрасть чи навіть шал — це вже як кому буде завгодно.
Д'Артаньянів задум був дуже простий:
— Ось, — сказав юнак, передаючи Кетті запечатаного листа, — віддай його міледі. Це відповідь пана де Варда.
Здогадавшись про зміст записки, бідолашна Кетті зблідла, як стіна.
— Слухай, люба дівчинко, — мовив Д'Артаньян, — ти сама розумієш: все це повинно рано чи пізно скінчитися. Міледі може дізнатись, що ти передала першого листа не графському, а моєму слузі, що це я розпечатав і всі інші записки, які мав розпечатати граф де Вард. Тоді міледі прожене тебе, а ти ж її знаєш — вона не з тих жінок, які обмежують цим свою помсту.
— Авжеж! — відповіла Кетті. — І через кого доведеться мені це терпіти?
— Через мене, я добре це знаю, моя люба, — сказав юнак, — і, слово честі, я дуже тобі вдячний за твою відданість.
— А що написано у вашому листі?
— Міледі тобі скаже.
— О, ви не кохаєте мене! — вигукнула Кетті. — Я така нещасна! На ці слова існує відповідь, якою завжди обманювали жінок; Д'Артаньян відповів саме так, і Кетті опинилась дуже далеко від істини.
Дівчина все-таки поплакала, перш ніж наважилася віддати листа міледі; але зрештою наважилась, і це було саме те, чого хотів Д'Артаньян.
До того ж, він обіцяв Кетті, що сьогодні піде від міледі рано й неодмінно завітає до неї.
Ця обіцянка остаточно заспокоїла бідолашну Кетті.
IV. Про спорядження Араміса та Портоса
Відтоді, як четверо друзів кинулися полювати за спорядженням, вони бачилися рідко. Обідали кожен окремо, де трапиться, або, точніше, де перепаде. Служба теж забирала чимало дорогоцінного й швидкоплинного часу. Отож вони домовилися неодмінно збиратися раз на тиждень, близько першої години дня, в Атоса, бо, вірний своїй клятві, він не виходив на поріг будинку.
Того дня, коли Кетті була в Д'Артаньяна, друзі саме мали зібратися разом.
Д'Артаньян попрощався з Кетті й подався на вулицю Феру. Він застав Атоса та Араміса за філософською бесідою. Араміс говорив про те, що має намір знову прийняти духовне звання. Атос, як завжди, не перечив, але й не схвалював його наміру. Він стояв на думці: хай кожен робить те, що вважає за потрібне. Він давав поради лише тоді, коли його про це просили. До того ж — тільки тоді, коли дуже просили.
— Здебільшого люди питають поради для того, щоб не послухатись її, — казав Атос — А коли хтось і слухається, то теж тільки для того, щоб у разі невдачі було кому дорікати.