Темпонавти
Шрифт:
Все це змусило мене серйозно замислитись. Я вирішив проаналізувати, як впливає на життя людини фактор везіння, тобто сукупність обставин, що сприяють діяльності даного індивідуума і перевищують певну середньостатистичну величину. Я не був щасливчиком, але й невдатником не був теж, отже, сприятливі й несприятливі обставини в моєму житті чергувалися досить рівномірно. Кількість щасливих і нещасливих випадків у житті людини скінченна, як і саме життя. Виходить, чим більше нещасливих випадків станеться з тобою на початку, тим вірогідніше, що надалі частіше траплятимуться випадки щасливі. Я зрозуміло пояснюю?
Слухачі мовчки кивнули.
— Що ж мене змусило замислитись? — тоном
Сергій приречено опустив голову. Бабуся Сидорина, підперши пухку щоку кулаком, з явним задоволенням слухала старого космогатора.
— І ось, — усе більше запалюючись, вів далі Антоній Ендотеліус, — я взявся зробити кілька вибухів на астероїді, щоб розколоти його на дрібні шматки, які вже не були б для Землі небезпечними. Сказано — зроблено! Навантаживши ракету вибухівкою, я полетів до астероїда.
Мінімальна сила тяжіння на ньому уповільнила мою роботу. Лише завдяки моєму досвідові і незвичайним здібностям мені пощастило закінчити роботу буквально за кілька хвилин до крайнього терміну й закласти вибухівку в усіх визначених точках. Відлетівши від астероїда на кілька десятків кілометрів, я натиснув кнопку дистанційного підривача. Але вибуху не сталося. Я зрозумів, що смуга невезіння не скінчилась, а тим часом астероїд треба було підірвати, хоч би там що. Я аж здригнувся, уявивши, що станеться, коли ця мертва брила зіткнеться з живою плоттю нашої планети. Зволікати не можна було! Часу лишилося зовсім мало. Я підлетів до астероїда, одним стрибком подолав відстань між ракетою та зарядами і вручну замкнув контакти. Пекельний вибух струснув астероїд, як пір’їнку, мене відкинуло просто у відкритий люк ракети. Я вдарився об пульт управління, і несподівана думка обпекла мене божевільною надією: почалася смуга везіння! При ударі об пульт я якось натиснув кнопку старту, на табло засвітився напис: “До старту готовий”, і почався п’ятисекундний відлік часу. Новий поштовх, що струснув астероїд, відкинув мене в пілотське крісло, і тієї ж миті запрацював стартовий двигун.
Широко розплющивши очі, я дивився на екран, стежачи, як спухає на місці астероїда страхітливий пульсуючий клубок матерії; багрово-оранжеві язики полум’я прорвалися крізь чорні хмари.
Задоволено зітхнувши, я відкинувся на спинку крісла. Завдання було виконано.
Антоній Ендотеліус переможно оглянув присутніх. Бабуся Сидорина, усміхнувшись, подивилася на Антонія.
— Він завжди так цікаво розказує цю історію і завжди по-новому.
Сергій почервонів, як рак. Клавдій тер обличчя долонею, намагаючись приховати усмішку. Клеобатіс пильно подивився на давнього друга.
— Ти казав, що в цій пригоді немає ніякої твоєї заслуги?
— Везіння, розумієш. Смуга така пішла. Я ж пояснював.
— Везіння, і все?
— Ти що, не віриш мені? — захвилювався Антоній Ендотеліус. — Смуга невезіння змінилася на смугу удачі. От і все!
— Ти дещо забув, — сказав Клеобатіс, похитуючи головою. — Я ж був тоді корабельним лікарем і сам оперував твоє ліве стегно, розірване осколком астероїда, і накладав гіпс на ліву гомілку; як зараз пам’ятаю цей класичний перелом медіальної щиколотки із зміщенням під кутом.
— Ви ж казали, що вас укусив собака, а ногу зламали, впавши на космодромі, — не втримався Клавдій.
Сергій смикнув його за рукав.
— Старий космогатор трохи
— Навіщо ж ти все це навигадував? — з докором вигукнув Сергій, звертаючись до діда.
— Гм… справді, — підтримав його товариш. Ендотеліус ніяково посмикував вуса.
— Бачите, друзі мої, правда — це… надто вже серйозна заявка… є… на монументальність своїх заслуг, на бажання їх увічнити, чи що. А подати їх у вигляді жарту — це зовсім інша річ. Якщо подумають, що я прибріхую, не ображусь.
— Ти просто невиправний, — ніжно сказав Клеобатіс, поклавши руку на плече друга.
— Трохи пофантазувати — ніколи не завадить, — зауважив Анатолій Ендотеліус і раптом, знову пожвавівши, сказав: — Пригадую, як одного разу професор Тардус дав мені на випробування перед моїм польотом на планету Земфір таблетки правдивості. Через ці таблетки мене там обрали королем…
Він зустрів застережливий погляд Клеобатіса і, закашлявшись, докінчив:
— А втім, про цей випадок я розкажу вам іншим разом.
РАДИКАЛЬНИЙ МЕТОД
Лапатий, спокійний, святково-білий сніг падав на землю. Антоній Ендотеліус трохи засмучено дивився у вікно.
— Ось і ще одна зима минула, — ледь чутно промовив він.
— Що? — озвався онук.
— Ні, я не до тебе Це я по-старечому сам із собою розмовляю. Пригадалось, як опинився в такій самій, як ти, ситуації
— І звісно ж, вийшов з неї з честю?
— Авжеж, будь певен, і не пив, як ти?
— Я не нию, — ніяково відповів Сергій і, підвівшись із стільця, накульгуючи, теж підійшов до вікна — Жаль просто, що через таку дрібницю доводиться сидіти дома.
— Розкажу я тобі зараз, — мовив Антоній Ендотеліус, вмощуючись у крісло і набиваючи люльку, — як я перехворів на те саме. Коли дізнаєшся, що ти не єдиний, хто опинився в скрутному становищі, стає легше Був я тоді молодий, відважний космогатор Космогація — одна з дисциплін, які ти вивчаєш, а в мене була улюблена робота. Після мого знаменитого прольоту через кільця Сатурна мені запропонували півтора місяця відпустки. Як я не відбивався, а відпочивати мене змусили, пославши на місяць на Гаванські острови, а півмісяця дозволили побути дома. І ось, коли до польоту лишалося десь днів п’ять, зі мною сталося те саме, що і з тобою зараз. Після марних спроб вилікуватися, я подався в третій космоклуб, який мав не дуже добру славу через часті порушення дієтичних норм.
Увечері я ввійшов у яскраво освітлене приміщення, де за кавою сиділи бувалі космогатори. На моєму обличчі був написаний такий відчай, що розмови в залі одразу ж припинились.
— Що з тобою, Тонику? — в один голос почали розпитувати мене ці славні хлопці. — Може, допомогти чимось’’1
— Хлопці! — з сумом вигукнув я. — Ніхто мені не допоможе! Річ у тому, що мені не дозволять наступного разу летіти. От побачите.
— Мозолі! — вихопилось ніби з одних грудей. — Бідолаха! Не дозволять летіти!