Темна вода
Шрифт:
— Мені більше до вподоби ваше перше припущення. Воно опускає нас усіх на грішну землю. Я розвину цю думку — в того, кому вигідні русалки та водяники в Тихому Затоні, можуть бути свої інтереси максимально відлякати від цього місця сторонніх. Не обов’язково в даному випадку, що цей „хтось” неодмінно намагається зашкодити вашим інтересам. Звідси перше запитання — хто цей казкар, з котрим ви їздили на затон?
— Звати його Іван. Прізвище не пригадую, так само, як і вік. Знаєте, як у сільських мужиків, зроблених і спитих: однаково даси і сорок, і шістдесят років.
—
— Швидше за все, десь так п’ятдесят із копійками. Тільки він усе на батька свого посилався. Вам би слід ним поцікавитися. Іван обмовився — батько ще живий, причому такий бадьорий старий, молодим заздрісно. Само собою, спільних знайомих у нас нема, раніше я його не знав і не бачив. Мої помічники запитали в селі, хто може провести до Тихого Затону, нам Івана і назвали. Якщо потрібна його хата, вам розкажуть, як її знайти.
— Тепер так — кого ви особисто підозрюєте?
— Поки що — нікого. Це я до того, що вам не треба буде мотатися по всій крайні, перевіряючи алібі моїх партнерів по бізнесу чи потенційних конкурентів. Я відчуваю, що розгадка всієї цієї чортівні — тут, тобто — там, — Заруба махнув рукою кудись у бік вікна. –
На самому Тихому Затоні, на базі відпочинку, в довколишніх селах. Припускаю — навіть у Чернігові. Якщо все це змова, тут, у місті, повинен осісти мозковий центр.
— Змова, мета якої — напустити на вас нечисту силу? Вселенське зло?
— Ну, не іронізуйте вже аж так. Всяке може бути. Хтось може начитатися родинних легенд і оживити собаку Баскервілів. Читали книжку чи фільм дивилися?
— Кіно.
— Значить, зрозуміли моє порівняння. Ну, а хтось надто розумний може начитатися легенд та міфів рідного краю, і так само за допомогою багатої розвиненої уяви перетворити Тихий Затон на місце, де сконцентрована вся довколишня нечисть. Чим не версія?
— Версія, — погодився Мельник. — Тільки ви не відкидаєте того варіанту, що вся це нечисть може водитися в темній воді насправді.
— По ваших очах я бачу — ви теж не відкидаєте такого повороту, — посміхнувся Заруба.
Мельник волів не відповісти, хоча зловив себе на думці — цей мужик класно його вирахував. Щось подібне майнуло в голові, тільки за це „щось” колишньому оперові раптом стало соромно. Хоча на обличчі цей сором не відбився.
— Більше у вас нема для мене ніяких зачіпок?
— Аби були, я б без вас розібрався, — досить жорстко відрубав співбесідник. — Інакше б мені справді лишалося тільки покликати міліцію і заарештувати всіх підозрілих. Нехай далі розбираються самі.
— Скільки в мене часу?
— Отже, ви погоджуєтеся?
— Все одно треба шукати роботу.
— З цим простіше. Я все одно збирався набирати штат охоронців, і якби ми на цей момент ні до чого не домовилися, я збирався все одно лишити вас біля себе в службі охорони. Я ж не лишу базу відпочинку без професійного нагляду...
— Теж правильно.
— Таким чином, офіційно ви оформляєтеся охоронцем. Живете на території бази в окремому будиночку. Я поповнюю рахунок вашого мобільного телефону. У вашому
— Крім мене на базі є охоронці?
— Ні. Проте хай вас це не турбує. Ваша присутність навряд чи буде аж так помітною, а значить і відсутність не кидатиметься в очі. На разі особливої роботи саме для охоронця я там не бачу. Рятувальники більше потрібні. Був один, я розширив штат до трьох. Відпочиваючим, до речі, подобається, коли на пляжі гуляє багато людей, готових урятувати їх у будь-яку хвилину. Ну, а в разі справді нештатної ситуації вийдете на перший план, швиденько вирішите її і знову зайдете в тінь.
— Обов’язково звітувати вам щодня?
— Для чого? Не будемо бюрократами. Мене цікавить проміжний або кінцевий результат. Поточна буденна робота — це для вас. Хіба виникнуть проблеми технічного або фінансового характеру. Ага, зовсім забув попередити: звітувати мені особисто вам щодня і не вдасться. В мене справи, я не можу і не повинен стирчати на базі постійно. Мене там просто не буде, я в офісі чи на мобільному. А телефонні переговори по таких делікатних справах я вести не звик. Та й ви, думаю, так само. Ви поселитеся в окремому будиночку, вам надається повна свобода дій. В межах розумного, звісно. Деякі досить своєрідно трактують саме поняття „свобода”. До речі, зброя у вас є?
— Гм... Як би вам сказати...
— Ясно. Навряд чи вам треба постійно мати її при собі. Ви ж не збираєтеся відстрілюватися від водяника?
— Ви пропонуєте мені взагалі не брати з собою зброю?
— Я прошу вас не застосовувати її без крайньої потреби. Поясню, чому: є причини, через які мені не хочеться, аби моє ім’я зв’язали з людиною, яка незаконно зберігає зброю під моїм, як би це сказати, патронатом.
— Останнє запитання — скільки? Ставка охоронця, чи...
— Чи. Давайте обговоримо це питання. Ще по коньячку? — Заруба простягнув руку до пляшки.
5. Як стають мільйонерами в Україні
Навіть будучи опером, Віталій Мельник завжди брав у розробку потерпілого. Живий він чи мертвий.
Прокачати терпилу він вважав першочерговим завданням, причому не особливо приховував це від тих, хто вважався жертвою злочину. Терпили писали на нього скарги, і хоча стандартної форми такого документу ніхто не придумав, і жоден із них не був знайомий з іншим, висловлені в скаргах претензії були приблизно однакові. Мовляв, ми постраждали, нам завдали великих матеріальних та моральних збитків, а оперативний уповноважений, капітан міліції Мельник збирає про нас відомості і ставиться до нас так, ніби ми самі скоїли цей жахливий злочин проти себе. Словом, у такому дусі. Мельник отримував регулярні пістони за гальмування роботи по справі, і все одно вперто відпрацьовував разом з іншими й потерпілого.