Техану
Шрифт:
Тенар також поглянула на дракона. Тіло чудовиська аж пашіло нестерпним жаром.
Тенар давно знала про те, що не можна дивитися драконові просто в очі, але зараз її це чомусь зовсім не обходило. Дракон дивився на Тенар своїми широко посадженими над вузьким носом жовтими очима, у його ніздрях жевріло полум'я і клубочився дим. Але вона теж не відвернулася, а сміливо зустріла його погляд своїми темними очима.
Ніхто не промовив жодного слова.
Нараз дракон трохи відвернув голову — мабуть, щоби не обпекти її, коли роззявить пащу, — і видихнув разом зі струменем червоного
— Ахварайхе, Гед.
Його огорнули густі клуби диму, а в пащі раз у раз спалахувало яскраве полум'я. Потім чудовисько опустило голову, і тільки тепер Тенар побачила, що на його спині сидить людина, умостившись біля самої шиї, між могутніми крилами дракона. То був чоловік: він щосили тримався за іржаво-чорну луску, а його голова спиралася на один із велетенських шпичаків, що тяглися вздовж хребта дракона. Тенар здалося, що чоловік спить.
— Ахі ехерайхе, Гед! — сказав дракон трохи голосніше, і Тенар подумала, що він усміхається своєю довгою пащею, показуючи здоровенні жовтуваті зуби з гострими білими кінцями.
Чоловік на спині в дракона навіть не поворухнувся. Відтак крилатий велет знову повернув довгу шию і скоса поглянув на Тенар.
— Собріост! — прошипів дракон.
Це слово Істинної мови Тенар знала. Оґіон називав їй усі слова, які вона хотіла дізнатися. Дракон звелів їй лізти нагору! І Тенар раптом чітко побачила східці, якими можна було піднятися до нього на спину: пазуриста лапа, кривий лікоть, плечовий суглоб, міцні м'язи крила — загалом чотири східці.
— Ха! — і собі крекнула Тенар, намагаючись перевести подих і прогнати клубок, який став їй поперек горла. Потім на мить опустила голову, борючись із млосною кволістю, — ох, як близько були страхітливі кігті, і хижа паща, і видовжене жовте око! — а тоді впевнено вилізла на спину дракона. Тенар торкнулася руки чоловіка, що сидів між крилами, але той навіть не поворухнувся. А втім, він, поза всяким сумнівом, був живим.
— Ну ж бо! — сказала Тенар, нарешті розгледівши його обличчя. — Отямся, Геде! Треба йти...
Він ледве помітно підвів голову. Втім, його розплющені очі, здавалося, й досі нічого не бачать. Тенар довелося обійти Геда, подряпавши ноги об гарячу драконову луску, а відтак вона довго розтискала пальці чоловіка, якими той міцно тримався за шпичакуватий наріст на шиї чудовиська. Жінка дозволила Гедові з тією самою силою вчепитися в її власну руку і завдяки цьому зрештою зуміла переправити його на землю, обережно злазячи вниз чотирма "східцями" неймовірної драконячої "драбини".
Чоловік щосили намагався триматися за неї, але він геть виснажився і за мить важко, наче лантух, упав на кам'янисту землю.
Дракон схилив свою велетенську голову й обнюхав розпластане людське тіло — достеменно так само, як би це зробила будь-яка тварина. Відтак стрепенувся і, відступивши до краю урвища, повагом підняв могутні крила. Повернувшись до Тенар, дракон іще раз поглянув їй просто у вічі і промовив —
— Тлієсе Калесин.
Морський вітер шарпав його напіврозкриті шкірясті крила.
— Тлієсе Тенар, — відповіла йому жінка, і голос її ледь чутно тремтів.
Дракон подивився на захід, у заморську далечінь, а тоді здригнувся усім тілом, заскреготівши залізною лускою, різко розгорнув крила і стрибнув з кручі просто в безодню, де його миттю підхопили свіжі потоки вітру. Кілька разів піднялися й опустилися червоні крила, і Калесин одразу опинився далеко від острова — він упевнено і спокійно полетів на захід.
Тенар дивилася йому вслід, допоки дракон не розчинився у піднебессі. Відтак їй раптом стало холодно, а ще за мить вона сіла на камінь поруч із Гедом і заридала, закривши обличчя руками.
— Але що ж мені тепер робити? — тихо промовила жінка.
Одначе плакала вона недовго і невдовзі, втерши очі рукавом, відкинула волосся назад і перевернула Геда, що покоївся поруч, обличчям догори. Тепер непритомний чоловік простягся на цих голих скелях так спокійно і природно, що здавалося, ніби він лежатиме там вічно.
Самотужки вона не зможе дотягти Геда додому. Їй потрібна допомога, а отже, доведеться на якийсь час залишити його одного. Тенар здавалося, що він лежить надто близько до краю урвища і якщо спробує підвестися, то цілком може впасти вниз. Як же їй його пересунути? Адже він навіть голови не підвів, коли вона спробувала до нього заговорити. Тоді Тенар підхопила Геда під пахви та спробувала відтягти подалі від краю — і, на превеликий подив, їй це вдалось! Тіло виявилося напрочуд легким, незважаючи на те, що маг лежав, наче мертвий. Зібравшись на силі, жінка відтягла Геда на сім чи вісім кроків від краю урвища і вклала на крихітному, порослому травою клаптику землі. Тут вона і залишила його. Бігти Тенар не могла: у неї досі тремтіли ноги, та й дихати було важко. Вона намагалася йти якомога швидше і, наблизившись до Оґіонового будинку, почала кликати тітоньку Слань, Терру і пастушку Колючку.
Дівчинка першою вибігла їй назустріч і, як завжди, слухняно зупинилася.
— Терру, біжи в село і попроси когось прийти сюди... Байдуже кого, аби тільки силу мав... Там, біля урвища, — поранена людина!
Але мала й далі стояла як укопана. Вона ще ніколи не ходила в село сама. І тепер у її душі боролися звичний послух і страх. Помітивши це, Тенар спитала:
— А тітоньки Слані тут нема? І де Колючка? Втрьох ми б і самі змогли його донести. Швидше, швидше, Терру, поклич їх сюди! —
Їй здавалося, що коли Гед і далі безпорадно лежатиме на краю урвища, то неодмінно помре. Помре, впаде у безодню або його заберуть дракони... А вона просто не встигне вчасно повернутися. Тому не можна зволікати! Її покійний чоловік помер, коли поруч не було нікого, — пастух випадково знайшов його біля хвіртки. Оґіон теж помер, і вона не зуміла, не змогла врятувати його. Ось і Гед повернувся додому помирати, і, по суті, це був кінець, тепер і їй було нічого робити в цьому світі... Та все ж вона не сидітиме, склавши руки!