Талан

Старицкий Михаил Петрович

Юркович (цілує вище ліктя). Уф, рученята у вас - аж пече, як торкнешся, як самий кращий єдваб! А самі... Та хай його маму мордує, отут зараз умру - і вас заарештують за душогубство.

Квятковська. Бідненький Абрамочка! А заступатися за манюню будете?

Юркович. Дайте ножа... Ні, краще - серце, а я й сам візьму ножа і піду всіх різати!

Квятковська (кокетує). А все-таки Лучицька...

Юркович. Але! Яким побитом вона знов у вас опинилась? Вона ж тоді, по сезоні,

зараз повінчалась і поїхала, кинула трупу; ми і в газеті оповістили, і трошки сліз зронили... Я навіть за ті сльози взяв двадцять три карбованці...

Квятковська. Ну, так ото... побрались і згинули з ока, а ми й забули: граємо собі... Я широко ступила... драматичні ролі взяла і жодної не впустила... Публіка мене прийма - страх, преса озивалась з захватом... А що то ви заспіваєте?

Юркович (наспівує). Кохаю, кохаю і буду кохати...

Квятковська (заграє). Побачимо!.. Так ото ми й граємо спокійно; коли - геп!
– на голову вигнана пані! Тут знайшлись приятелі, підняли на руки і понесли, як дурень торбу. Ну й пішла знов у моду...

Юркович. Цікаві новини! Так вигнав... Од чого? А я сьогодні, зараз, бачив самого Квітку...

Квятковська (схопилась). Невже? Ви не жартуєте?

Юркович. Бачив, бачив! Спочатку навіть не пізнав його: худий, блідий став, низько пострижений... очі якісь гострі, нехороші... Каже, гарячку виніс...

Квятковська. Бідний, нещасний!.. Він писав мені... Він мене вважа за найщиршого друга... Ми з ним в останні часи листувалися... Слухайте, приведіть мені його сюди зараз, хоч на хвилину... через бокові двері...

Юркович. Приведу, приведу. Тільки трошки...

Квятковська (тупа ногою). Зараз, кажу; в ту ж мить! Ви мене не хочете слухатись?

Юркович. Біжу! Лечу! Слова моєї диви - закон! (Виходить в бокові двері і знову вертається). Уф! Яка цяцяна! Уф, яка жижа! (Здаля поцілунок). Сказюсь! 

Квятковська тупає ногою; він зника. 

Квятковська (закрива двері). А! Приїхав! Не витерпів? Чи її тільки побачити, чи мене? В листах і до мене промовляв ласкаво і тепло... Побачимо! Ех, якби!.. Ласий шматочок! (Сіда перед дзеркалом). Треба, одначе, причепуритись... Бліда, здається? Проте нічого: від нудьги... Ще підпудритись! (Пудриться). От під очима легесенько підсинити! (Шука). В цього ідола і фарбів нема, тільки руда та сурик. (Підводить карандашем очі).

Голоси (в середні двері). Можна?

Квятковська (оправившись). Хто там?

Голоси. Раби ваші.

Квятковська. Які? Вірні чи невірні?

Голоси. Вірні, незрадливі!

Квятковська. Так увійдіть!

Вихід IV

Квятковська і молодь.

"Сомнительна" молодь - юнаки перший,

другий, третій та інші входять. Деякі убрані бідно, а інші в пенсне і в моноклях.

Молодь. Вітаємо наше нове сонечко!

Шикарний юнак. Привет тебе, приют желанный!

Квятковська. Здрастуйте, здрастуйте! Ах, які молодці! Повиростали; вусики позначилися; очі зайнялися... З вами тепер страшно й шутковати...

Перший юнак. То на вас страшно й глянути - так погарнішали!

Другий юнак. Якою квіткою пишною стали!

Шикарний юнак. Заманчивой грезою!

Всі. Вітаємо!

Квятковська. Спасибі, друзі! Ви мене засоромили. Хвала од таких щирих юнацьких душ... збурює кров... Спасибі! Тільки навряд чи прийдеться покористуватись піддержкою такої славної, щирої молоді: мене чи й випустять? Лучицька все гра...

Всі. А ми будемо голосно правити пані Квятковську!

Перший юнак (тихо Квятковській). Аби контрамарки!

Квятковська (йому тихо). Будуть! (Всім). Вас не послухають: Лучицька над режисером панує, - вона тут сила... А нас, бідних, затерли...

Всі. Ми за вас заступимось...

Квятковська. Побачимо... І за слово спасибі! А Лучицька... бог з нею! (Зітха). І мене заїда та й других...

Другий юнак. Ми і Лучицьку осадимо.

Шикарний юнак. Мы и сегодня ей подчеркнем!

Всі. Ще й як!

Квятковська. Побачимо, які ви вірні раби! (Учувши легкий стук в бокові двері, здригнула і встала). А тепер гайда! Ані пари з вуст!

Всі. Щасливо! Головами наложимо! (Вийшли).

Вихід V

Квятковська і Квітка, згодом Маринка.

Квітка (входить і кладе на стіл бінокль і рукавичку). Здрастуйте! Вона тут?

Квятковська. Тут, тут... Як я рада вас бачити! Дайте надивитись на вас: так занудилась, так занудилась! 

Квітка мовчки тисне їй руку. 

Та хіба друзі так вітаються? Гай-гай! Ось як! (Обніма і цілує).

Квітка. Ой, ви не вкусите?

Квятковська. Що ви?

Квітка. Тепер страшно... страшно... страшно! Тепер горлиці перевертаються в гадюк, тепер правда - мавпа, намазана мавпа з червоною покрасою... Ха-ха-ха! Бридота! Гидота! Ми її зараз побачимо! Ха-ха-ха! Весело! (Тре руки). Тільки треба, знаєте... (Переміняє тон). Тут стеля не впаде? Ні?

Квятковська (збентежено). Ні, з якої б речі? Он які мури!

Квітка. І мурам не вірте!.. Славна у вас ця сукня... А що, як порветься і спаде? От будемо сміятись, а ви плакати... Правда, і я смішний, правда?