Історія з собаками
Шрифт:
Знаю: ця система не до смаку моєму колезі Захову, він недолюблює електроніку й хоче до кінця залишитися вірним принципам старого, «класичного» мислення. Ну що ж, він представник застарілої школи, і його право й справа честі дотримуватися її принципів.
Та кінець кінцем чи так уже важать методи? Важливі наслідки. Прокопій Сапарев у наших руках, і це найголовніше! Незабаром розпустимо всю панчоху, й витік секретної інформації з ЗСС нарешті припиниться!
Я пропоную вже сьогодні виїхати до Софії і там на вищому рівні вирішити, як повести справу далі, тобто коли взяти інженера та його найближчих
Закінчивши, полковник Горанов витер хустинкою спітнілі руки, вийняв довгу сигарету, клацнув електронною запальничкою й театрально огорнув себе прозорою хмаркою сизого диму.
— Браво! — захоплено вигукнув Авакум. — Ви справжній майстер!
— Справді? — Горанов кокетливо всміхнувся, аж засяявши від похвали. — Дякую за комплімент. Правду кажучи, ця справа не така вже й складна! Досить звичайний випадок. І не варто вдаватися до похвали!
— А ви гадаєте, за що я вас хвалю? — холодно глянув на нього Авакум.
Його очі перетворилися на двоє свердел, які безжально вп'ялися в зіниці супротивника і вкручувалися, вкручувалися.
— Гадаю, ми говоримо про цю справу, — сухо промовив Горанов, відводячи свій погляд убік.
— О, помиляєтеся! — перейшов на образливо ласкавий тон Авакум. — Я мав на увазі лише вміння пускати дим! Шкода, що ви мене хибно зрозуміли.
— Дивно! — вигукнув Горанов. — То ви не приймаєте моєї версії?
— А як її приймати, коли вона схожа, вибачайте, на надувну кулю, звідки крізь зав'язку зі свистом виходить повітря?
— Ви називаєте Прокопія Сапарева «надувною кулею», якщо я вас правильно зрозумів?
— Я називаю Прокопія Сапарева все ще «громадянином Сапаревим», а от ваша версія, що він — головний зрадник і взагалі зрадник, мені здається схожою на діряву надувну кулю!
— Ні, це щось нечуване! — сплеснув долонями Горанов і озирнувся, немов шукаючи підтримки в інших присутніх.
Капітан Петров дивився незворушно, хоч і невідривне, а майор Іванов здавався зляканим і розгубленим, навіть більше зляканим, ніж розгубленим.
— Ви називаєте «дірявою надувною кулею» сліди мокрого взуття?
— Я можу собі купити, шановний товаришу Горанов, такі самі черевики, як і у вас, і такого ж розміру, так само скривити всередину підбори, як і ви кривите, непомітно взяти зі столу в майора Іванова важливу справу й довести з допомогою слідів від взуття, від вашого взуття, що ви були в кабінеті і що ви взяли справу.
— Припустімо! — удавано добродушно кивнув полковник Горанов. — Припустімо, сліди від взуття — це справді ненадійний доказ. Звісно, я з цим не зовсім згоден, та хай уже буде так! Але дозвольте запитати: два вахтери, які бачили інженера Сапарева на власні очі, вони теж «діряві надувні кулі»?
Майор Іванов, який слухав його із широко розплющеними очима, раптом засміявся.
— Що ж, відповім запитанням на запитання. Чи може людина, не сховавшись під парасолем, пройти двадцять п'ять кроків під зливою й не змокнути?
— А ви не перебільшуєте? — скривився полковник Горанов.
— Від заводського чорного ходу до дверей приміщення, де міститься конструкторський відділ, рівно двадцять п'ять кроків. Коли Сапарев, як ви кажете, повернувся на завод, надворі йшов рясний дощ. Невже
Авакум звернувся до капітана Петрова:
— Чи інженер Сапарев був мокрий, коли повернувся до корчми?
— Плащ його був сухісінький, капелюх так само.
— А парасоль?
— І парасоль був сухий.
Авакум знову звернувся до полковника Горанова:
— Якби між шостою годиною двадцять вісім хвилин і сьомою годиною три хвилини Прокопій Сапарев повертався до конструкторського відділу, треба гадати, дощ обов'язково намочив би його капелюх і плащ. Але і капелюх, і плащ його, на диво, виявилися сухими. Намокли тільки підошви взуття, щоб залишити сліди біля сейфа. Як ви поясните ці ЧУДЕСА? Капелюх і плащ сухі, а підошви мокрі!
Полковник Горанов, насупившись, мовчав.
— Аби картина стала, сказати б, ясною, як божий день, зроблю до вашого узагальнення ще одне доповнення. Шофери, яких допитали мої люди, кажуть, що ворота чорного ходу, через які в'їжджають вантажні автомобілі, було замкнено ще о шостій годині. Те саме підтвердив і вахтер при вході «Б», допитаний ще раз. Отже, ймовірність того, що Прокопій Сапарев під'їхав машиною до самого входу «Б», треба рішуче відкинути.
Полковник Горанов утретє запалив сигарету, але вже не огортав себе кучерявими хмарками диму. Разів кілька глибоко затягнувся й промовив зневажливо:
— Коли треба зробити вибір між свідченнями людей і свідченнями речей, то за презумпцією віддається перевага свідченням людей.
— Ви це правило зараз, чи що, придумали? — засміявся Авакум.
— Так підказує логіка! — похмуро відказав полковник Горанов.
— Логіка поширюється на всі види свідчень, байдуже, чи їх дають предмети, чи люди, чи тварини, чи що інше. Та оскільки ви вдаєтесь по допомогу до логіки, то скажу вам, що в цьому разі вона не на вашому боці. Вона проти вас. Послухайте! Якби інженер Сапарев вертався до конструкторського відділу, як ви твердите, він нізащо в світі не допустився б двох речей. Хочете, я скажу, чого не зробив би інженер Сапарев?
— Кажіть, якщо це справить вам приємність!
— Скажу це не для власного задоволення, а щоб ви зрозуміли, чому вашу гіпотезу я вважаю дірявою надувною кулею. Якби інженер Сапарев повернувся в конструкторський відділ, щоб зняти на мікроплівку надсекретні документи, він у будь-якому разі не зробив би двох речей. Перше — не залишив би відчиненим сейфа. Навіщо б йому самому створювати видимість свого злочину? Що б це йому дало? Звичайно злочинець робить навпаки: — замітає сліди злодіяння. Що може бути кращого від замкнутого сейфа? Замкнутий сейф не викликає підозри, не піднімає на ноги міліції, не призводить до слідства й інших непотрібних речей. Замкнутий сейф забезпечує, хоча б тимчасово, спокій і тишу. Залишати відімкнутою сталеву шафу, до якої ти потай добрався, — це однаково, що спрямувати цівку пістолета собі в груди! Такого наївного шпигуна в світі не знайдеш, запевняю вас!