Сріблясте марево
Шрифт:
Гольбах загупав кулаком у двері. У вікні блимнуло світло. Клацнув замок.
Бліда перелякана жінка із свічкою в руці відсахнулася в коридор. Гарячий віск капав їй на руку, але вона не відчувала болю, розширеними від жаху очима дивилася на чорні постаті, що виникли перед нею.
Гольбах відсторонив жінку, швидко пройшов у квартиру.
У спальні стояв напівроздягнений чоловік. Над високим чолом вихрилося м’яке волосся. Короткозоро мружачи очі, він шукав окуляри, що лежали поруч, на нічному столику.
— Інженер Крилач? — ставши на порозі з парабелумом в руці, різко запитав Гольбах.
— Так, я — Крилач.
— Одягайтесь. Залишайтесь на місці. Хто ще є у квартирі?
— Крім мене, дружина і він, — Крилач показав на суміжні двері, що вели до вітальні.
Унтер-офіцер виштовхнув звідти заспаного худенького хлопця років п’ятнадцяти. Посмикуючи, наче від холоду, по-дитячому гострими плечима, хлопець м’яв у руках картату сорочку, зиркав спідлоба на есесівців. Жінку завели теж у спальню. Рябий солдат, підминаючи чобітьми килим на підлозі, сів на низенький м’який стілець, поклав автомат на коліна і байдуже почав роздивлятися фотографії, що висіли над канапою.
Коли Гольбах зайшов у кабінет інженера, майор уже копагся у купі паперів, ви-валивши їх з дубової шафи на підлогу.
— Допомагайте, штурмфюрер, — сказав він, гортаючи товстий рукопис. — Я буду відбирати, що треба, а ви вкладайте у папки і в’яжіть шпагатом. Тягти з собою весь архів немає потреби. Нас цікавлять лише деякі матеріали досліджень…
Архів був чималий. Та по нього, як видно, не випадково відрядили з Берліна цього майора. Обличчя його було зосереджене, наче у мисливця, який натрапив на дичину. Гольбах зрозумів, що він добре орієнтується в тих численних колонках цифр, формулах та розрахунках, якими рясніли сторінки. Майор швидко пробігав їх очима, час від часу тер перенісся, стиха вдоволено бурмотів щось, звіряючи нумерацію паперів, і, не підводячи голови, впевнено передав їх штурмфюрерові.
Через годину все, що містилося в шафі, було відсортовано. Залишився письмовий стіл. У шухлядах лежали акуратні згортки ватману. Майор розгорнув один з них, глянув на креслення, звів на Гольбаха очі, що жадібно заблищали.
Крізь розчинені навстіж двері Крилаче-ві зі спальні було видно все, що відбувається в кабінеті. Спочатку він спокійно спостерігав за майором, думаючи, мабуть, що німці ведуть звичайний обшук і, безперечно, не виявивши в квартирі нічого такого, що загрожувало б неприємностями йому та родині, підуть геть. Та коли Гольбах вніс з ко-ридора чемодан, витрусив на паркет старе взуття і почав укладати в нього папери та зібгані вчетверо аркуші з кресленням, інженер захвилювався, встав з ліжка.
— Панове, там мої записи. Навіщо ви?.. — Він кинувся до дверей. — Для чого вони вам?.. Пане офіцер!..
Солдат схопився з стільця, коротким помахом руки вдарив інженера в обличчя. Той поточився, з розсіченої губи бризнула кров.
Жінка глухо зойкнула, вхопилася за серце. Хлопчик мовчав, забившись у куток.
Гольбах притиснув коліном кришку чемодана, хряснули мідні защіпки.
— Все в порядку, гер майор!
Ще раз зазирнувши у шафу та в шухляди столу і переконавшись, що там нічого вартого уваги не лишилося, майор витер хусточкою руки, зайшов до спальні.
— Мадам, ви даремно плачете. Вашому чоловікові передбачається цікава подорож і тільки… Пане інженер, ви поїдете з нами!
Крилач
Вулиця з газовими ліхтарями залишилась позаду. Машина мчала містом. Крилач сидів між двома солдатами, схиливши голову. Напроти, обличчям до інженера, на відкидному сидінні примостився унтер-офіцер, біля його ніг стояв чемодан з паперами.
Сонце вже піднялося над дахами, його диск криваво червонів крізь пелену диму, що висіла у нерухомому повітрі. Десь недалеко чулися татакання кулемета і автоматна стрілянина. В небі прогули невидимі літаки, гримнуло кілька гучних розкотистих вибухів.
Гольбах і майор перезирнулись.
До штабу Людвігса залишилося кілька кварталів.
Назустріч вихором промчав “цундап”. Скуйовджений офіцер без кашкета щось прокричав з коляски мотоцикла, та голос потонув у тріскотняві мотора. Сірий “хорх” есесівців, обминувши перекинутий трамвайний вагон, круто завернув за ріг поштамту.
— Цурюк! [8] — несамовито загорлав майор, хапаючи Гольбаха за плечі. — Цурюк, доннерветтер!..
Серед вулиці, викрешуючи з бруку іскри і брязкаючи гусеницями, розвертався приземкуватий, захисного кольору танк. Зваливши афішну тумбу, танк плюнув вогнем, разом з гуркотом гарматного пострілу по землі біля коліс “хорха” вдарив свинцевий струмінь. На башті танка виднілася цифра “17” і біліли виведені фарбою три російських слова: “Вперед, на Берлин!”
8
Назад!
Гольбах оскаженіло завертів кермом. Хвилин через десять біля монастиря бернардинів машина вискнула гальмами і стала.
Майор повернув біле, як папір, обличчя.
— В чому справа?
— Оберштурмбанфюрер Людвігс залишився у місті, чекає нас. Я його ад’ютант і і зобов’язаний…
— Ви — ідіот! — засичав майор, захлинувшись слиною. — Оберштурмбанфюрер давно накивав п’ятами… Та й яке мені діло до вашого Людвігса! Їдьмо негайно! Чи вам хочеться ще раз зблизька помилуватися російськими танками?
Гольбах дав газ.
За міською околицею пролягало широке шосе. Знову потяглися машини, обліплені солдатами, зблискували на сонці каски; по шосе рухалися розрізнені артилерійські запряжки, налягали на педалі велосипедисти, обабіч дороги, здіймаючи куряву, тряслися на вибоїнах фургони обозів. Сигналячи і маневруючи, швидкохідний “хорх” обганяв цю сіру масу, що нестримно відкочувалась на захід.
Незабаром замиготіли дерева. Починався ліс. Дорога поповзла вгору. Подолавши підйом, “хорх” зупинився — мотор чхнув кілька разів і затих.
Доки один із солдатів, засунувши голову під капот, міняв свічку, Гольбах, майор, а за ним і унтер-офіцер вийшли з машини розім’ятися.
— Ви не догадуєтесь, штурмфюрер, що сьогоднішній день внесе деякі приємні доповнення до вашого офіцерського мундира, — поблажливо доторкнувшись до плеча Гольбаха, майор простягнув портсигар. — Гадаю, залізний хрест буде достатньою компенсацією за ті кілька годин, що їх вам доведеться провести зі мною.
Гольбах виструнчився.
— Дякую” гер майор! Я радий був познайомитися з Еами і виконувати ваші накази.