Справа про 19 роялів
Шрифт:
— Облиш це, Берте. Невже ти хочеш накликати на нас поліцію? Постав планку на місце.
Юнак, тихо проклинаючи все на світі, взявся до роботи.
— Поліція! — пробурчав він. — Я боюся її найменше. Побачиш, їм скоро звелять у це не втручатися.
Кост примчав до Клубічка на другий день вранці. Парочка, яку йому пощастило сфотографувати, звеліла розбудити себе на вранішній автобус. Він приїхав з ними до Праги, не викликавши їхньої підозри. З автобусної станції вони поїхали в готель «Шроубек» на Вацлавській площі. Кост попросив показати йому книгу реєстрації гостей.
Клубічко детально обміркував справу. Заарештувати їх? Це було б передчасно. Справа повинна просунутися ще трохи вперед, і ця пара має навести його на слід невловимого ватажка всієї зграї. А що він існував, Клубічко нітрохи не сумнівався. Він наказав Косту про всяк випадок узяти собі помічника й не спускати з цієї пари ока, звітуючи йому про кожен їхній рух.
Другого дня йому подзвонили Карлові Вари. В мікрофоні одразу ж озвався сердитий голос сангвініка, якому не щастить і який через те лютує.
— Говорить Тикач, У чому річ? — Невеличка перерва. — Гадаю, що це дуже важливо… — Нова пауза. — Власне, це так важливо, що я не можу говорити про це по телефону… — І притишеним голосом додав — Вас іще не викликало міністерство? Ні? А я вже одержав їхній наказ… Коли покажу його вам, ви самі визнаєте, що… а також чому.
— Хвилинку, — попросив Клубічко, — зараз я знову зможу розмовляти.
Він згадав, що на столі лежить лист з міністерства внутрішніх справ, якого він іще не читав. Перебігши лист очима, він переконався, що його негайно викликають до шефа.
— Цілком можливо, що я теж одержу такий наказ. — І за хвилину додав: — Мене викликають до Петровіцького.
— От бачите, — сказав Тикач. — Оце воно і є. Подзвоните мені потім?
— Неодмінно.
— А втім, — вигукнув Тикач невдоволено, — це мені не підходить! Я хотів попросити, щоб ви приїхали сюди на якихось півдня. Маю для вас цілу купу новин. Приїжджайте негайно. Якщо, звичайно, дозволить ваша дружина.
— Гадаю, що вона не матиме нічого проти, друже, я ж бо старий парубок.
— Ви завжди були хитруном. То коли ж вас чекати?
Клубічко на хвилину замислився.
— Алло, алло, — закричав у телефон Тикач, — ви слухаєте?
— Слухаю, слухаю. А що, коли я тим часом пошлю до вас Зденека? Я збирався дати йому роботу тут, але, певно, буде краще, коли він закінчить курс лікування.
— Добре, — невдоволено відповів Тикач і відкашлявся, — пришліть хоч того юнака. Скажіть йому, що я чекаю на нього близько другої години.
Після короткої розмови з Клубічком Трампус одразу ж виїхав до Карлових Вар.
17
Поки Тикач ходив із кутка в куток по своєму кабінету, Трампус пригнічено доїдав жалюгідний дієтичний обід, який нашвидку запакувала йому Мальвіна: шматок пісної шинки, плавлений сирок і два помідори; довелося покласти все це на вчорашній хліб. Коли він уже запивав обід чаєм, Тикач сів навпроти нього і почав:
— Так от, я точно не знаю, чи вже горить, але смаленим пахне.
— Та ну? — мовив Трампус байдужим легковажним тоном, що завжди дратував Тикача.
Сердито
— Таємниці тієї «брами», про яку марив Віртер, я ще не розгадав, але дещо вже сталось. Саме через те я й зважився потурбувати того вельможу Клубічка.
Трампус проковтнув іще один дієтичний кекс, що називається бісквітом, хоча він не набагато більший од проскурки для причастя, і запитливо глянув на Тикача,
— З'явилися деякі нові факти. Певна річ, я не заспокоївся на тому, що наказав стерегти Віртера в лікарні. Я звелів, щоб пильнували за його квартирою і поштою. Щодо квартири, то це нічого не дало, але на пошті я дозволив собі затримати листа, посланого йому з Літомержиць. Ось він.
Трампус прочитав: «Любий Віртер, тільки-но одержала твого листа. Чи можна приїхати негайно? Твоя Гільда Баумрук, Літомержиці».
— Я, звичайно, одразу ж телеграфував їй, що може приїхати. Проте я не мав ніякісінького уявлення, де він приготував для неї квартиру. Мені спало на думку, що, може, Віртер знайшов їй квартиру десь поблизу себе. Це Садова, тридцять два, біля синагоги, там є великі будинки з багатьма кімнатами. Виявилось, що це була непогана ідея. Я наказав стерегти той дім. — Він задоволено глянув на Трампуса. — І цей захід виправдав себе, Гільда саме туди і прийшла!
Трампус слухав занепокоєно. В око впадала одна характерна деталь: якась Гільда повідомляє Віртера про свій приїзд з Німеччини, але оскільки вона нічого не знає про нещастя, яке сталося з ним, ясно, що вона не відіграє в цій історії значної ролі. Тикач це також розуміє. Навіщо ж він нас сюди викликав?
— Що ж було далі? — запитав він Тикача.
— Сьогодні, о дев'ятій ранку, — провадив далі Тикач, — до його будинку зайшла вже немолода огрядна жінка, просто кажучи, якесь бабисько, і запитала, чи Віртер дома. Ну, далі ви вже здогадуєтесь. Двірничка моргнула нашому чоловікові, а той ввічливо запросив гостю до нас. Спершу заскрекотіла, як сорока, але потім принишкла. У мене вона швидко заспокоїлась і одразу знахабніла. Відколи це, мовляв, поліція відомого на весь світ курортного міста стала займатись дурницями і забирати порядну людину тільки тому, що вона питається про іншу людину? Хіба це злочин, коли людина зайшла до знайомого, якого давно не бачила?
— Ай справді,— необережно зауважив Трампус.
— Були причини на те, щоб зацікавитися нею, юначе! — відрубав Тикач. — Адже ця жінка розпитувала про Віртера, а Віртер нас вельми цікавить. І вашому Клубічку не завадило б познайомитися з людиною, що питає про Віртера.
Трампус знизав плечима.
— Мені здається, він задовольнив би свою цікавість в інший спосіб, але не в тому річ. Хто ж вона така?
— На це питання я не можу відповісти вам точно. Але припущення маю. Віртер казав мені, що міг би сховатись у якоїсь своєї знайомої, та тільки через кілька днів. Може, він мав на увазі саме цю жінку; віком вона цілком підходить і розмовляє з ним на «ти». Приїхала відразу, тільки-но отримала телеграму. Була в Німеччині й тому не могла знати про те, що з ним сталося.