Спокута
Шрифт:
— Гардмен? — Ці неузгоджені факти — що він помер, що він важливий для справи — спантеличили Брайоні, вона гарячково рилася в пам’яті. Чи був Гардмен поза домом у ту ніч, шукаючи близнюків? Чи він щось бачив? Чи було щось сказано в суді, про що вона не знала?
— А ти не знала, що він помер?
— Ні. Але…
— Неймовірно.
Спроби Сесилії зберігати нейтральний, діловий тон розпадалися на очах. Вона схвильовано відійшла від кухоньки, протиснулася біля столу, попрямувала в протилежний куток кімнати й зупинилася біля дверей. Вона заговорила, важко дихаючи, намагаючись утамувати свій гнів.
— Як дивно, що Емілі
— Але ж, Сі…
— Не називай мене так! — обрізала вона. Потім додала, вже спокійніше: — Будь ласка, не називай мене так.
Її пальці лежали на клямці дверей до спальні, і було схоже, що розмова наближається до кінця. Вона збиралася вийти з кімнати.
З неймовірним спокоєм вона підвела підсумок.
— Ось те, за що я заплатила дві гінеї. Не буде ніякої апеляції тільки тому, що ти через п'ять років вирішила сказати правду.
— Я не розумію, про що ти говориш… — Брайоні хотіла повернутися до Гардмеиа, але Сесилія мусила викласти їй усе, про що так часто думала останнім часом.
— Тут усе просто. Якщо ти брехала тоді, чому суд має вірити тобі зараз? Немає ніяких нових фактів, а ти ненадійний свідок.
Брайоні віднесла свою цигарку до раковини. Її нудило. Замість попільнички вона взяла блюдечко з підставки для тарілок. Жахливо було чути, як сестра підтверджує її злочин. Але сама точка зору була несподіваною. Слабка, дурна, розгублена, боягузлива, ухильна — вона ненавиділа себе за все це, але ніколи не думала про себе як про обманщицю. Як це дивно, і яким зрозумілим це мусить здаватися Сесилії. Це було очевидним, і нічого не можна було заперечити. І все ж, у якусь мить вона навіть вирішила захищатися. Вона нікого не хотіла вводити в оману, вона не по злобі все це зробила. Але хто цьому повірить?
Вона стояла там, де перед цим стояла Сесилія, спиною до мийки, і, не наважуючись подивитися сестрі в очі, сказала:
— Те, що я зробила, було жахливим. Я й не сподіваюся, що ти пробачиш мені.
— Не переживай, — заспокійливо сказала та, і в ті кілька секунд, поки сестра глибоко затягалася цигаркою, Брайоні аж здригнулася, так спалахнули неймовірні надії. — Не переживай, — повторила сестра. — Я ніколи не пробачу тобі.
— Але якщо я не маю можливості піти до суду, це не може перешкодити мені розказати всім, що я зробила.
Коли сестра якось неприродно реготнула, Брайоні усвідомила, як же вона боїться Сесилії. Її сарказм витримати було ще важче, ніж її гнів. Ця вузенька кімната з її схожими на ґрати смужками містила історію почуттів, яку навіть неможливо було уявити. Брайоні почала наполягати. Врешті-решт, це ж була та частина розмови, до якої вона готувалася.
— Я поїду в Суррей і говоритиму з Емілі і старим. Я їм все розкажу.
— Так, ти про це писала. Що ж тебе стримує? У тебе було п’ять років. Чому ж ти не поїхала?
— Я хотіла спершу побачитися з тобою.
Сесилія відійшла від дверей спальні й зупинилася біля столу. Вкинула свій недопалок у шийку пляшки з пивом. Звідти почулося коротке сичання, і над темною пляшкою піднялася струминка диму. Від того, що зробила сестра, Брайоні знову почало нудити. Вона ж гадала, що пляшки повні. Подумала, чи не проковтнула вона щось недобре за
— Я знаю, чому ти не поїхала, — сказала Сесилія. — Бо думаєш те саме, що думаю я. Вони більше нічого не хочуть про це чути. Всі ці неприємності вже в минулому, красненько дякуємо. Що сталося — те сталося. Навіщо знову все це скаламучувати. І ти дуже добре знаєш, що вони повірили вигадкам Гардмена.
Брайоні відійшла від мийки й стала по той бік столу, якраз навпроти сестри. Важко було дивитися на цю прекрасну маску.
— Я не розумію, про що ти говориш, — обережно сказала вона. — Яке він має до всього цього відношення? Мені жаль, що він помер, і прикро, що я про це не знала…
Вона здригнулася від несподіваного звуку. Прочинилися двері в спальню, а за ними стояв Робі. На ньому були армійські штани й сорочка, начищені черевики, а підтяжки вільно звисали з пояса. Він був непоголений і скуйовджений, і дивився він тільки на Сесилію. Вона повернулася до нього лицем, але не підійшла. У ті кілька секунд, поки вони мовчки дивилися одне на одного, Брайоні, яку частково заслоняла сестра, аж зіщулилася під своєю формою.
Він заговорив із Сесилією спокійно, наче вони були самі.
— Я почув голоси і подумав, що це якось пов’язано з госпіталем.
— Усе гаразд.
Він подивився на годинник.
— Нам краще поспішити.
Пройшовши кімнатою, він, перш ніж вийти на площадку, незначно вклонився в бік Брайоні.
— Прошу вибачення.
Вони почули, як зачинилися двері лазнички. У тиші, що запала, Сесилія сказала так, наче між нею і сестрою нічого не було:
— Він так міцно спить. Я не хотіла його будити. — Потім додала: — Я гадала, вам краще не зустрічатися.
Коліна у Брайоні справді почали тремтіти. Спершись рукою на стіл, вона відійшла від кухоньки, щоб Сесилія могла наповнити водою чайник. Брайоні дуже хотілося сісти. Але вона не зробить цього, поки їй не запропонують, а сама вона ніколи не попросить. Тому вона стояла біля стіни, роблячи вигляд, що не спирається на неї, і дивилася на сестру. Дивною була та швидкість, з якою полегшення, що Робі живий, змінилося страхом зустрічі з ним. Тепер, коли вона побачила, як він пройшов кімнатою, інша можливість, що його могли вбити, здавалася чудернацькою, незважаючи ні на що. Це було б зовсім безглуздо. Вона дивилася в спину сестрі, поки та поралася в крихітній кухоньці. Брайоні хотіла сказати їй, як це чудово, що Робі щасливо повернувся. Яке полегшення. Але як би банально це прозвучало. І вона не має права цього сказати. Вона боялася сестри, боялася її знущань.
Все ще відчуваючи нудоту, а тепер і задуху, Брайоні притулилася щокою до стіни. Та була не прохолоднішою за її обличчя. Вона страшенно хотіла пити, але нічого не хотіла просити в сестри. Сесилія швидко робила свою справу, змішала молоко й воду з яєчним порошком, поставила на стіл горщичок із джемом, три тарілки, три чашки. Брайоні звернула на це увагу, але легше їй не стало. Це лише посилило її недобрі передчуття від зустрічі, що чекала попереду. Невже Сесилія дійсно думає, що в подібній ситуації вони й справді можуть сидіти разом за столом і з апетитом поїдати омлет? Чи вона просто заспокоює себе роботою? Брайоні прислухалася до кроків на сходовій клітці, і це, мабуть, настільки відволікло її, що вона спробувала розпочати звичайну розмову. Вона ж бачила капюшон, який висів по той бік дверей.