Серед бурі
Шрифт:
Од ворогів нема нового лиха,
А від своїх - се гірше за ляхів.
Оксана
Кажіть же - що?
Крицький
Суть вороги між нами.
Оксана
Між нами? Хто?
Крицький
Ото ж то й є, що хто!..
Якби я знав!.. А то по місту всюди
Вже пущено такую вість, немов
Полковник наш не здужа боронитись,
Не вміє він... що скинути б його
Та
Що мусимо скоритися ляхам,
А булаву Ханенкові оддати…
О прокляті!..
Оксана
Яка брехня!.. Василь?..
Не вміє він!..
Крицький
Та що вже говорити!..
Всі відаєм, що душу віддає
І силу всю за справу пан полковник,
Що розумом, лицарством - перший він…
Та через те ж ті зрадники й жадають
Геть скинути його, аби самим,
Не гаючись, Собіському скориться.
Коли того не буде, хто один
Здолає тут опертися тій силі,
Що навкруги мов хмара облягла,
Змагаючись стоптати нас під ноги,
Тоді вони вже запанують тут!
От, пані, чим полковник винен стався!
Увіходять: Степан Лясковський, сотник, чоловік років 35, непоганий з себе, вуси біляві, трохи вгору закручені; Андрій Старовський, суддя полковий, років йому з 50, або трохи й більше; обличчя сите, увесь кремезний, чорні короткі вуси; Хома Жилинський, хоружий полковий,- пиндючна козацька постать; ввіходячи, вітаються:
Добридень вам, вельможна господине!
Оксана
Здорові й ви!
Лясковський
Де ж пан полковник є?
Оксана
Увійде він,- от тільки зараз вийшов.
Увіходять: Михайло Білоченко, обозний полковий, худий з обличчя, але кремезний старий сивий козарлюга з довгими вусами; Роман Горленко, осавула полковий,- ще молодий, звичайне козацьке обличчя; говорить завсігди палко й щиро. Вітаються:
Вітаємо в господі вашій вас!
Оксана
Вітаю й я,- добридень вам, панове!
Полковник Коваленко ввіходить, а Оксана зараз же виходить.
Коваленко
Сідайте ж бо, панове, прошу вас!
Усі сідають, опріче писаря: той тим часом переглядав книжки на полиці, а тепер, узявши в руки одного фоліянта, перегорта його, зацікавлений.
Білоченко
Пан писар щось до книг узявся дуже.
Крицький
Не можна-бо! Новенька книга тут:
(Читає.)
"Небо новоє з новими звіздами
сотворенноє Іоаникія Галятовського…"
Я ще у вас її не бачив,
Коваленко
Ще по весні її мені привіз
Один купець зо Львова... тільки й досі
Як треба я не прочитав її
За справами військовими... Хай потім
Вам дам її, тепер ідіть до нас.
Облишивши писар книгу, сідає до гурту.
Собіський Ян, гетьман коронний польський,
А вкупі з ним Ханенко, що себе
Теж гетьманом над нами називає,
Прислали нам оце сього листа,
А у листі таке нам написали,
Щоб оддали на ласку панську їм
Ми Кальник наш. Листа ви всі читали...
Що волите ви одписати їм?
Старовський
А що ж би ми могли відповідати?
Он скоро вже два тижні буде,- всі
Ми тут б'ємось, а діла все чортмає...
Щодня тісніш, міцніш стискає нас,
Мов обручем зо сталі, лядська сила.
Нас жменя тут зосталася мала,
В їх - військо все. Гетьман наш Дорошенко
Не здужає потуги дати нам…
Коваленко
То з двох одно: або ляхам скоритись,
Або гуртом у бої полягти.
Се подаю вам до уваги нині.
Старовський
Де ж сила в нас, щоб ще змагаться нам?
Як скоримось, то змилування буде,
А скоро ні,- загинемо усі
Із статками-маєтками своїми.
Білоченко
Лицарська річ - у бої полягти.
Горленко
Загинемо? Дак ліпше вже загинуть!
Ще сила є! І пороху та куль
Багато в нас.
Жилинський
А в ворогів ще більше.
Білоченко
Не стане куль - червінцями тоді
Стрілятимем,- їх де в кого багато.
Горленко
Ха-ха-ха-ха! Се пан обозний втяв!..
Старовський
Ну, не на те червінці, щоб стріляти!
А як нема вже змоги, то корись!
Та й скоримось ми не кому чужому,-
Ханенкові, і той у нас гетьман…
Один там біс - Ханенко, Дорошенко...
Коваленко
Ба ні, не так! Пан полковий суддя
Сказав таке, чого казать не личить:
Забув, хто єсть у нас тепер гетьман!
Ні, не одно Ханенко й Дорошенко,
Бо гетьманом Ханенка ізробили
Ляхи, не ми. Він здався їм на те,
Щоб булаву відняти в Дорошенка,
Бо сей не з тих, що вклониться ляхам.
Ханенко, се - попихач у ляхів!
Він, важучи свого народу волю,
Його права святії за ніщо,-