ЩО БУЛО ПОТІМ
Шрифт:
— Розтин! — скомандував Івановський.
Думбадзе залишив Петрову і впоровся своїм скальпелем у шкіру руки. Коломієць вправив у вену трубку і дав тиснення. Консервована кров потекла до спорожнених жил Чіпаріу.
Сахно вибігла до залу. Там було тихо. Всі сиділи чи стояли по кутках і мовчки ждали. Професор сидів так само і так само курив.
— Професоре… — почала була Сахно.
Але професор, не розплющуючи очей, заперечливо замотав головою.
Сахно підбігла до дверей великої операційної. Вона прислухалася. Там було так само тихо. Вона повернулася до малої операційної.
— Радянська медицина, — шепотів Думбадзе, не спускаючи, проте, з ока Коломійцевих рук біля трансфузійних приладів, циферблата секундоміра в руках сестри, що стояла на пульсі, та обличчя доктора Івановського. — Радянська медицина орієнтується насамперед на соціальну перебудову життя. І радянський хірург бере активну участь у будівництві таких форм життя, які самі по собі, через поліпшення умов життя, роботи та побуту унеможливлюють захворювання. По-друге, радянська медицина через профілактику загальну та, зокрема, виробничу, через фізкультуру, масову гігієну, санітарію та оздоровчі заходи піклується про здоров’я здорової людини. І, нарешті, вона лікує окремі хвороби людини через вивчення й пізнання цієї хвороби та цілого, організму хворого.
— Донора! — наказав доктор Івановський.
Сахно знову вийшла в зал.
Але на цей раз професора в кутку в кріслі не було.
Він стояв під дверима операційної і дивився на годинник. Коли Сахно наблизилася до нього, він звів на неї очі.
— Скажіть, — спитав він, — ви не пам’ятаєте, скільки хвилин минуло до моменту подачі донора, коли я робив операцію докторові Гальванеску?
— Тридцять п’ять хвилин, професоре! Я це добре пам’ятаю.
— Мені теж так здається… — прошепотів професор і сховав годинника. — Ці тридцять п’ять хвилин уже минули…
— …Але доктор Гальванеску так і не просив донора, — докінчила Сахно.
— От іменно. Пробачте, — торкнув професор чергову сестру, що стояла напоготові, тримаючись за ручку дверей. — Постороніться, я пройду да операційної…
Він відсторонив чергових з піднесеними руками і відчинив двері операційної.
Професор був старий чудій. Він умів шанувати своє слово. Він почекав, поки минув крайній строк. Коли крайній строк минув, він накинув ще п’ять хвилин і тоді цими п’ятьма хвилинами звільнив себе від свого слова. Він увійшов. Але, входячи, він все ж таки постарався відкрити двері тільки на вузеньку щілинку, крізь яку можна було йому прошмигнути, але нікому іншому заглянути до середини.
Ввійшовши до операційної, він щільно причинив двері.
А втім, через якусь хвилину двері розчинилися знову і на цей раз зовсім широко.
Професор стояв на порозі. Своєю спиною він заслоняв ще операційну, і неможливо було побачити, що там, робиться. Обличчя професорове було бліде, аж прозоре.
— Чорт забирай… — тихо прошепотів він і зійшов з порога.
Черговий персонал кинувся
Сахно, а за нею й хірургічний персонал підбігли ближче. Вони поспішали до доктора Гальванеску. Було ясно — відживлений маг занадто на себе понадіявся, його слабкі сили не витримали. Він зомлів. Черговий оператор кинувся просто до столика з інструментами — взяти шприц із кофеїном і впорснути йому.
Але, зробивши кілька кроків, черговий оператор спинився. Він побачив те саме, що побачили й усі інші.
Коло вищого столу, де лежав оперований, стояла зливна миска. Трубка з розтятої пахової вени оперованого номера два збігала до неї. Миска була повна. З трубки більше не текло. Вся рінгерлоківська рідина витекла із знеживленого тіла. Але руки трупа були цілі. І приборів з консервованою кров’ю також близько не було, йому крові не переливано… Оператор підійшов до трупа.
Труп був задубілий, твердий і сухий, як мощі. В ньому не було крові, але й інфузійна рідина була виточена з нього. Він був спустошений. Він був тепер уже мертвий остаточно і безповоротно. Це було ясно кожному.
Поруч нижчого столу, на якому лежав сам доктор Гальванеску, на низьких табуретках стояли дві миски. Ці миски були повні крові з водою. Руки доктора Гальванеску лежали в цих мисках. В лівій мисці — ліва рука. В правій мисці — права рука. До половини, по лікоть, вони були занурені в воду з кров’ю.
Оператор вийняв руки. Плесна рук були розтяті. Обидві вени були розсічені. Кров з тіла давно вже витекла через ці дві вени. Щоб не відчувати болю, доктор Гальванеску встромив руки в воду. У воді кров витікає з розтятих вен непомітно, майже без болю. Кров була виточена вся. Доктор Гальванеску був мертвий. Безповоротно мертвий.
Він убив невідживленого і потім убив себе самого.
Це був акт безсилої ненависті. Так чинить ворог, загнаний у куток.
Здригаючись од жаху, огиди н ненависті, Сахно поточилася назад. До дверей. Скоріше б звідти. Вона переступила поріг і першої хвилини не знала, що робити. Розгублено поглянула на професора, потім на натовп сестер, лікарів і асистентів, що скупчилися в залі. Професор був похмурий. Він патлав свою шевелюру. Натовп мовчав. Тоді Сахно прожогом кинулася до малої операційної.
В малій операційній вона побачила обличчя Петрової, Коломійця, Думбадзе, доктора Івановського… Вони всі були серйозні, напружені, мовчазні й урочисті. Всі стояли непорушно, нічого не робили. Вони наче закам’яніли. Тільки Петрова щось скоро-скоро записувала до свого блокнота. Вона вела протокол.
Серце Сахно захололо. Невже? Загинуло все?
Вона підбігла ближче.
Доктор Івановський відхилив від уст трупа блискуче хірургічне дзеркало і підніс до очей. Через його плече Сахно, Думбадзе, Коломієць і Петрова побачили: лискуча холодна нікельована поверхня дзеркала взялася легкою парою. Це означало, що труп дихав…
А втім, труп, що дихає, це не є труп.
1933