Щит і меч
Шрифт:
Штейнгліц грубо реготнув:
— Хай йому біс, фрейлейн, ви просто розумниця! Переконайте гера Лансдорфа створити школу з дівчат, що мають такі таланти, і ми всі готові стати кадетами в цій школі.
Фон Зальц сказав невдоволено:
— Фрейлейн Ангеліка порушує важливі питання про принципи підготовки жіночої агентури, бо сила жінки визначається її умінням впливати на слабкі струни чоловічі.
— Якщо чоловік слабкий, то на нього вже ніщо не може вплинути! — зітхнув Лансдорф.
— Браво! — вигукнула Ангеліка. — Ви просто неперевершені, гер Лансдорф!
Штейнгліц,
— Баба-агентка… — І бридливо відкопилив губи. — Вони годяться в мирний час, і не проти росіян.
— Але чому? Хіба бог створив їх інакше, ніж нас? — насмішкувато скривив губи полковник.
Штейнгліц залпом випив коньяк і, зітхнувши, відповів грубо:
— А тому, що ці дикуни, як монахи в сірих сутанах, кидаються зараз тільки на одну молодичку, що складається із самих кісток. І вона вже мчить у наш бік, як утікачка з солдатського дому, де їй дуже перепадало.
— Не розумію ваших алегорій, — насупив брови полковник.
Вайс пояснив:
— Гер майор хоче сказати, що коли силою зброї не пощастило відразу переконати ворога в нашій перемозі, то на вряд чи жіночі чари змусить його змінити думку про нас.
— Саме так, — буркнув Штейнгліц, — чари! — І, дивлячись на Ангеліку порожніми очима, галантно промовив: — Але коли б ви, флейлейн, працювали проти нас, клянусь, я склав би зброю.
— Для жінки це найвищий комплімент, на який тільки спроможний розвідник, — сказав Лансдорф.
Звертаючись до Вайса, Ангеліка мовила:
— Там, у школі, заступник начальниці — росіянка. Одна половина її обличчя страшенно спотворена, а друга гарна, як профіль камеї…
— Виходить, дволика особа, — перебив Штейнгліц.
Вайс зрозумів, що йдеться про Люсю Єгорову. Стримано сказав Штейнгліцу:
— Справжній розвідник — це людина з тисячею облич. А яке з них справжнє, може зрозуміти лише той, хто сам не втратив власного обличчя.
Ангеліка кивнула, погоджуючись з Вайсом.
— Однак у вас оригінальний смак, — тихіше сказала вона. — Наскільки мені стало відомо, ви були не байдужі до цієї дівчини?
«Балакуче стерво! — подумав Йоганн про Клару Ауфбаум. — Це їй дорого обійдеться». І, усміхаючись, відповів:
— Фрейлейн, ми, абверівці, володіємо майстерністю перевтілюватися в кого завгодно. Але при всьому тому залишаємось мужчинами.
— Невже? — насмішкувато здивувалася Ангеліка. — У всякому разі, для мене це новина. Ви звичайно поводилися зі мною так скромно, що цю вашу скромність можна вважати тепер просто образливою.
Вайс пообіцяв багатозначно:
— Я заслужу вибачення у вас, фрейлейн, з вашого дозволу.
— А в тієї, росіянки, ми теж спочатку питали дозволу?
Лансдорф, що прислухався до цієї розмови, заохочувально підморгнув Вайсоні і сказав голосно:
— О, виявляється, і непогрішимі теж грішать, але тільки скромно і таємно. — Він розсміявся і схвально поклав руку на Вайсове плече.
Повільно наливаючи собі коньяк, Вайс зосереджено подивився на чарку, і раптом перед ним, наче видіння, постала Люся Єгорова, така, якою вона була, якою він уперше побачив її на піонерському зборі, — тоненька, радісна, осяйна.
Він покрутив головою, ніби струшуючи ману, і, піднісши чарку з коньяком до губ, багатозначно глянув у прозорі, холоднуваті очі Ангеліки.
— За ваше найпалкіше бажання, фрейлейн. Ніби здалеку, до нього долинув стишений голос:
— … мене дуже розчарувало, — розповідала Ангеліка. — Я думала, буде страта. А вони роздягалися ліниво, як перед купанням. Перемовлялися між собою, підходили по черзі до ями і навіть ні разу не глянули на нас, хоча ми були останніми, кого вони бачили перед смертю. Вони просто зухвало не вважали нас за людей. Я навіть не впевнена, бояться вони болю чи ні, розуміють, що таке смерть, чи не розуміють. І лише голі, ніби заради пристойності, прикривалися руками.
Штейнгліц реготнув:
— Ну як же, коли на страті була присутня дама… — Додав похмуро: — Працювати з росіянами — це однаково, що вчити ведмедя ловити мишей у хаті. Я ні на мить не почуваю себе з ними спокійно. Виконувати операції з такою агентурою — те саме, що цькувати зайця вовчою зграєю. Ніколи не знаєш, на кого вони кинуться — на зайця чи на тебе.
— У вас сьогодні поганий настрій, — сказав Лансдорф.
— Так, — відповів Штейнгліц, — поганий. — Повідомив стиха службовим тоном — Курсант по кличці Гога — ну, той, що брав участь у страті через повішання свого земляка, — влаштував у літаку побоїще. Майже всю групу знищено. Поранений пілот встиг зробити посадку на фронтовій території, доступній для ворожого вогню. — Стенув плечима. — А був цей Гога такий тихий, надійний, і от — знову неприємність.
Вайс підвівся і, сяючи райдужною усмішкою, підняв чарку з недопитим коньяком:
— Панине, пропоную тост за нашу прекрасну даму, фею рейху, фрейлейн Ангеліку Бюхер.
Всі змушені були піднестися.
І тоді Йоганн побачив, як запобігливо розчинилися двері ресторану і в елегантному есесівському мундирі у супроводі цілої свити чинів СД і гестапо увійшов Генріх Шварцкопф. Генріхове обличчя змінилося: змарніле, брезкло-пихате, непорушне, як у мерця. На вилицях червоні плями, очі тьмяні, запалені, губи міцно стулені. В руках він стискував стек. Вдаривши цим стеком по столику, що стояв у центрі залп, скомандував:
— Тут! — і, незадоволено глянувши на компанію, що сиділа в кутку, голосно запитав у одного з офіцерів СД: — Ви певні, що тут немає осіб, присутність яких необов'язкова?
Лансдорф підвівся з-за столу. Тієї ж миті до нього підскочив комендант і став шанобливо, але настійливо шепотіти щось на вухо.
— А мені байдуже… — голосно сказав Лансдорф. — Хоч би він був племінник самого рейхсфюрера! — І ступив до Шварцкопфа, гордовито піднявши суху сиву голову.
Полковник фон Зальц так заклопотано тер клаптиком замші скельце монокля, ніби саме від цього залежала незаплямованість його фамільної честі.