Сборник поэзии
Шрифт:
бо знаємо, що мов тавро понесемо в життя
печать Твоїх палючих слів, що пропекла до дна нам душі.
ШЛЮБ
За тло – блакить. В ній щиглі і кларнети.
Схилився явір над водою. Коні
і кругле сонце золотим браслетом
заплетене у кучері левконій.
І мох вогню, і вітру ясний галас,
і буря світла на води дзеркалах,
мов зламана веселка, що
на камінь і удвоє розламалась.
Левконій теплий шепіт. Дальній бубон
червоного майдану, де стрічаєм
ізнов на гривах куряв дні. О люба,
браслетом сонця ранок нас вінчає.
СЛОВО ДО РОЗСТРІЛЯНИХ
Це правда: кров з каміння може змити дощ,
червона місяця хустина може стерти,
але наймення ваші багряніш від рож
горять у пам'яті на плитах незатертих.
Змагались ви уперто й мріяли, й жили,
кохались у суворості, як ми у гулях,
і ваші очі сяли вічністю, коли
у серці, мов зоря, застрягла біла куля.
Грудень 1934
СМЕРТЬ ГЕТЕ
Відчини, мій Фрідріху, вікно,
хай погляну на широкий світ.
Бачу чорне незбагненне дно,
а над ним золототканну сіть.
Привиди кружляють наді мною,
постаті, що їх колись творив.
Прилітають з правдою сумною,
що останній буде цей мій зрив.
Березневе запашне повітря,
навкруги весни передчуття.
А для мене гострить срібне вістря
смерть і скоро перетне життя.
Вийди на хвилину, Екермане,
на момент лиши мене самого,
хай душа із вічністю зістане,
щоб полагодити справи з богом.
Чую призов із землі, від споду,
чую подих вічності глибокий,
чую з-за вікна холодний подув,
льодові, скляні, драпіжні кроки.
Вже приходить срібна смерть до мене,
вже стає навшпиньки за дверми.
Серце з жаху стукає шалене:
що є там? Навіщо світ німий?
Друже мій, навіщо ти мовчиш?
Парка нитку розірве прожогом.
Вже не потішай мене, залиш!
Хочу поладнати справи з богом.
Все моє життя – одне змагання
за найвищу, повну досконалість.
Фавста мрія та мета остання:
в “панта рей” знайти єдину сталість.
Все моє життя – одне змагання
за гармонію людини й бога.
в осені мого життя й зарання
я все чув, що людська правда вбога.
Кожний день для мене був щаблем
до нових, до невідомих тайн.
Вічно таємниць горіх гризем,
вічно є для нас таємний Райн.
Кожний день для мене був щаблем
що веде в найвище недосяжне.
Вічно в
лиш воно для нас є вічно важне.
Я творив з життя великий міт,
я шукав тебе, о божественна казко.
Хоч на плечах більш вісімдесяти літ,
все-таки вмирати важко.
Аж пізнав я таємницю міту,
де в Європу перша йде дорога,
вивчився я в грецьких майстрів заповіту,
як людина може сотворити бога.
Аж тоді дійшов я до мети
та здобув заклятий казки край,
аж тоді заграв огонь святий.
Я сказав хвилині: “Все тривай!”
А тепер пануй над мною, смерті владо,
та не цілого мене захопиш,
я – твій спадкоємець, сонячна Елладо,
я лишуся – тайним радником Європи.
31 березня – 2 травня 1932
СРІБНІ САНИ
Не мусили писати віршів,
спокійний мати день, спокійну ніч.
Віднині смак вина мені погіршав,
світ помутнів довкола віч.
Не знаєте страждань поета,
для нього дні – мов шпаги, ночі – гірші,
кожна хвиля має гостроту стилета,
переслідують і гонять ненаписані вірші.
Галки, ворони, гави
лопочуть крилами в ночах і днях.
Рахманна лента слави
за серця не заплатить жах.
Галки, ворони, гави
клюють усі гадки в сувоях втоми,
в божевільнім гоні, без угаву
їдуть серцем сріблястими саньми.
Дуднить, гуде земля,
лящать і свищуть батоги.
О кругойдучий шлях,
клятьба моєї снаги.
Зайві, зайві остроги.
Трійка диких бігунів
гуляє й гризе остроги,
бере під ноги місяця пів.
Курява срібним клубом
топтаний сніг несе.
З рушниці гримнули їм в зуби,
хай щезнуть, пропадуть на все.
А може, ні… Думки несталі.
Нехай стрілою грудь пробита,
нехай торощать далі
мене їх золоті копита.
СУРМИ ОСТАННЬОГО ДНЯ
Стоповерхові кам’яниці сплять, немов потомлені звірята,
географи малюють зорі крейдою на неба мапі,
в рудому сяйві ліхтарів дощу краплини, мов пісок крилатий,
і місяць золотим котом лежить у мене на канапі.
Ржавіють мертві риби у басейнах, вуголь і троянди чорні,
купці й роздягнені дівчата, в’язні в тюрмах і поети.
Оркестра полісменів дме меланхолійно в труби і валторни,
коли міщанський бог рахує зорі, душі і монети.
Живуть під містом, наче у казках, кити, дельфіни і тритони
в густій і чорній, мов смола, воді, в страшних пивницях сто,