Самостійна дірка
Шрифт:
Берлінська українська держава
Крім убиралень, що по-німецькому звуться «абортами», крім клозетів у Берліні ще є Українська держава на чолі з гетьманом Скоропадським.
Як усяка держава, вона має територію, владу й народ.
Території до чорта — ціла вілла, народу теж до чорта, і влада ні чорта собі.
Влада — гетьман.
А гетьман, що ви собі думаєте, — хвіст собачий?
Гетьман — монарх.
А монарх вам, думаєте, жарти?
Це, братця, така штука, — монарх, — що на «ми»
От має собі в Берліні цілу державу, має владу, не обмежену ніякими сеймами, ніякими парламентами.
Повний абсолютизм!
Абсолютна монархія!
Необмежений монарх!
Хотіли обмежити — нема чим обмежувати.
А ви думали?!
Підіть пожартуйте з ним, коли він булавою як тріпоне та очима як поверне, так уся територія ходором ходить.
Ходить по території та булавою махає.
Чотири вже булави розмахав, тепер бере жінчині від капелюха булавки та махає.
Уже скоро й булавок не вистачить, хоч на булавки йому від дружньої республіки й перепадає.
Вийде оце, стане серед території та як крикне:
— Хлопці, на коні!
Страшно робиться.
Не дай би бог, були коні та були б хлопці, чорт його знає, що б міг наробити.
Нещодавно оце відбулося тут вседержавне віче.
Радилися, як далі державою керувати.
Поз'їздилося сила народу.
Всі полки були, з усіма полковниками.
«Попереду Дорошенко»…
За Дорошенком Смаль-Стоцький.
Потім як посунуло!
Дорошенко. За ним Смаль-Стоцький.
Перед Смаль-Стоцьким — Дорошенко.
Потім як пішли, як пішли.
Дорошенко й Смаль-Стоцький, а за ним Смаль-Стоцький з Дорошенком.
За цими двома йдуть Дорошенко з Смаль-Стоцьким, а за ними Смаль-Стоцький з Дорошенком.
Коли пройшла лава головних гетьманських порадників (Дорошенко й Смаль-Стоцький), тоді організованими лавами почало прибувати населення Української держави.
Хлібороби-власники пішли.
Ідуть, і йдуть, і йдуть, і йдуть.
Ось пройшли полтавчани. Дорошенко й Смаль-Стоцький.
Волинь за ними. Які енергійні, труджені обличчя.
Всі питають:
— Хто такі це?
— Це, — кажуть, — волиняки-хлібороби, старовинні українські козацькі роди — Смаль-Стоцький з Дорошенком.
Пішла потім Слобожанщина — Дорошенко й Смаль-Стоцький.
Посунув старий Київ. Нащадки ще тих старовинних родів, що їхні батьки спускались на мерзлих кізяках з гори Андрія Первозваного.
Потім уже, далеко пізніше, на тій горі «возсіяла благодать божа» й заборонено було спускатись, щоб благодаті не пополохати.
Старий Київ іде поважно, думу державну думаючи, становище неньки України обмірковуючи.
— Хто ж вони, кияни ці, туманами історичними оповиті?
— То Дорошенко, а за ним Смаль-Стоцький!
Пішли потім їхні землі: Чернігівщина, земля Сіверська.
Полки Лубенський, Прилуцький, Пирятинський, Гадяцький, Сарафим Саровський, Іосаф
Ось пройшли всі.
Гуде віче, гуде, гуде.
Коли ось оклик:
— Гетьман!
Ущухло все, ніби хтось рипнув серед гурту.
Верхи на білій лозині, в супроводі Дорошенка й Смаль-Стоцького, їде гетьман.
Лозина під ним як намальована. Гнучка й тоненька…
Чистокровна арапська.
Подарунок арапського султана хана Гренер-Огли-Дупало.
На гетьмані керея від Вартгайма й кунтуш од Кадеве [1] . А через плече широка стрічка з написом золотими літерами: «Made in Germany!»
Напис той значить:
Народний український гетьман. Самим народом, і ніким більше, обраний.
Їде гетьман, як орел.
1
Вартгайм і Кадеве — берлінські універмаги (авт.).
Срібні остроги в лозину впиваються, боки в лозини від острогів угинаються…
Приїхав.
Увіходить у світлицю, а весь народ як ізніме:
— Слава! Слава ясновельможному! Слава!
Кричить Дорошенко, а за ним Смаль-Стоцький.
А потім Дорошенко разом із Смаль-Стоцьким.
А потім Смаль-Стоцький, а за ним Дорошенко…
Сів гетьман.
А за ним сів і весь народ.
Отак Дорошенко, а так Смаль-Стоцький.
Далі Смаль-Стоцький, а за ним Дорошенко…
Говорили про історичну роль ясновельможного гетьмана Павла Скоропадського.
Говорили про дальшу роботу на користь землі української.
Їй-богу, говорили.
І були б щось і вирішили, якби не нагодився на цю всю «музику» Сірко. Собачка.
Біг він тою вулицею, почув галас, підбіг до дверей, послухав, підняв ногу…
— З вашою, — каже, — державою. Простіть мене, — каже, — люди добрі, інакше не можу.
Розбіглося віче з переляку.
Думали, що атентат на гетьмана.
І от же дивіться: санітарія в Берліні на належній височині.
А то є місця, що одгонять, безперечно, неприємно.
Терплять.
А дехто навіть принюхується.
У кожного свій смак, — як той казав.
УкрОУНа й укрОУНці
(Розвідка науково-дезодоративна)
Є таке старовинне народне прислів'я: «Не руш ОУНця — воно не смердітиме», але за часи Вітчизняної війни ОУНці почали смердіти, сказати б, самодіяльно, отже, з огидою доводиться вживати дезодорації.
З проханням до сусідів мати напоготові пульверизатора з «лісною водою» беремося за цю науково-дезодоративну розвідку.