Пульс безконечності

Забирко Виталий Сергеевич

Він відвернувся й підійшов до розблокованої віконної стіни. У густих сутінках містечко здавалося чужим, безлюдним, байдужим…

Косташен заблокував вікно і рвучко повернувся.

— Я вже сам у всьому розібрався. Ви іще щось хотіли?

Брітта безпомічно подивилася на Косташена.

— Ода, — мовила вона, — нас переселяють із готелю, його зараз почали готувати для…

— …іноваріантів! — вигукнув Косташен.

Брітта здивовано звела брови. Вона не зрозуміла. Зате ті двоє зрозуміли. Обличчя в них стали чужими, щока у хлопця смикнулася, ніби його вдарили.

— Не за цим вони

прийшли! — крикнув Одам Брітті. — Точніше, не тільки за цим! Вони хочуть, щоб ми теж стали іноваріантами! А молоді люди знають, що їхні дії суперечать законові?

— Якому законові? — тихо спитав хлопець.

Він пильно дивився на Косташена.

— Не робіть із мене дурня, — аж засичав Косташен. — Ви що, гадаєте, я не знаю, для чого існує Комітет статусу людини? І що ця ваша акватрансформація є злочином проти цього статусу?

— Яким злочином? — іще тихіше спитав хлопець.

Він, як і раніше, не зводив пильного погляду з Косташена.

— Проти людства! Вам не ріжуть слух такі пишномовні фрази?

— Ода! — простогнала Брітта. — Як ти можеш! Це ж робиться заради дітей!

— Заради дітей?! Але чому заради такої високої мети люди повинні ставати каліками? А ці руки… — він подивився на свої випещені руки крелофоніста. — Хто мені дасть гарантію, що ці руки, не мої руки, а надбання всього людства, руки, якими захоплюється світ, залишаться цілими й неушкодженими?

Брітта здригнулась.

— І не кажіть мені про регенерацію! — зірвався на крик Косташен. — Кому буду я потрібний із регенерованими руками, якщо їх спершу доведеться вчити тримати ложку й виделку?

— Ходімо звідси! — сказала хлопцеві дівчина, не дивлячись на Косташена.

На обличчі в неї з’явилась огида.

— Ходімо, — кивнув хлопець.

Біля виходу він пропустив дівчину вперед і озирнувся.

— Скажу вам на прощання. Ви багато тут говорили про людство, про закони і злочини. Так от, мені б хотілося, щоб ви усвідомили для себе: на все життя, що вам лишилося, людство для вас буде зосереджене на Сніжані. Іншого людства нема й не буде. І закони, і злочини визначатимуться тут. Як і цінність ваших рук.

Косташен заскреготав зубами.

— Тиждень тому всі були в захопленні від моїх рук! — сказав він Брітті, коли вони залишилися самі. — А сьогодні вони потрібні їм на пласі!

— Припини! — закричала Брітта, затуляючи вуха. — І сядь! Мені треба з тобою поговорити.

Косташен приголомшено впав у крісло. Такою збудженою він іще ніколи її не бачив.

— Руки на плаху, кажеш! — Брітта ходила по кімнаті, обхопивши себе руками, наче їй було холодно. — Такі, як вони, ладні голови на плаху покласти, аби лиш діти не пройшли крізь усе це. А ти… — Вона зупинилась і подивилась на Косташена з ненавистю. — Раніше я намагалась не помічати подібних сплесків твого надмірного самолюбства. Раніше воно нікому не заважало, тому усі й ставились до нього поблажливо. Куди ж там, світова знаменитість! Ти підніс себе й крелофонію на непохитний п’єдестал, вище за який, як тобі здається, нічого нема й не буде. Не перебивай! — обірвала вона Косташена, який намагався щось заперечити. — Я завжди тебе вислуховувала, вислухай хоч раз і ти мене. Так, ти маєш рацію, мистецтво вічне,

і цінність його безмежна. Але воно не варте й однієї дитячої сльозинки. Подумай! Подумай і приходь до нас.

— До кого це — до нас? — із викликом запитав Косташен.

— До мене, до Байроя. До людей.

— Отже, ти зараз ідеш до Байроя?

— Так, до Байроя.

Косташен іронічно гмукнув.

— А я вам не буду заважати?

— Дурень, — без злості відказала вона. — Байрой сьогодні вранці пройшов акватрансформацію.

Вона повернулась і пішла геть.

День десятий

Інформаційне зведення:

На сьогоднішній день триста двадцять сім чоловік пройшли акватрансформацію. Летальних випадків нема.

Закінчено переобладнання готелю для прийому перших акватрансформантів. Оптимальна температура житлових приміщень становить шістдесят п’ять — сімдесят градусів по Цельсію.

Стала до ладу перша черга оранжерей.

Продовжується переобладнання баз та орбітального супутника для розміщення шкіл-інтернатів. З базами через орбітальний супутник установлено зв’язок. шляхом світлової сигналізації.

До цього часу не виявлено одну гляціологічну партію. Пошуки продовжуються.

За повідомленням групи дослідження фізики макропростору, в зв’язку з повною ізоляцією зоряної системи, на Сніжані очікується виявлення тепличного ефекту. За попередніми даними, в наступні два роки середньодобова температура на планеті підвищиться на п’ятнадцять — двадцять градусів…

8

— Поглянь, — сказала Анна Шренінгу і кивнула в бік вікна. — Вона вже другу годину тут крутиться.

Шренінг визирнув на вулицю. На снігу перед ґанком нерішуче тупцялося тонконоге дівчисько років дванадцяти-тринадцяти в сандалях на босу ногу і коротенькому платтячку. Побачивши, що на неї нарешті звернули увагу, дівчина швидко піднялася по східцях, але, ввійшовши в лабораторію, нерішуче зупинилась коло дверей.

— Здрастуйте, я до вас, — мовила вона і з неприхованою цікавістю почала роздивлятись лабораторію.

— Бачу, що до нас, — втомлено мовив Шренінг. Сірі очі дівчинки поглянули на нього не по-дитячому насторожено. — Що ти хотіла?

Вона похилила голову, пряме волосся впало на очі.

— У мене тут батько, — тихо вимовила.

Руки її м’яли нетанучий сніг.

Шренінг важко зітхнув.

— Як тебе звати? — лагідно спитала Анна.

— Ларінда, — дівчинка підвела голову. — Ларінда Бронт.

Іржі Бронт, подумав Шренінг. Гляціолог. Нерівномірна акватрансформація. Набряки кінцівок, легенів. У зв’язку з частковою акватрансформацією праву руку ампутовано по ліктьовий суглоб.

Анна підійшла до дівчинки й поклала їй руку на голову.

— Твій тато живий і здоровий. Але зараз його бачити не можна. Він проходить період адаптації. Через тиждень, я гадаю, ти зможеш його навідати.

“Свята лікарська брехня, — подумав Шренінг. — Через тиждень ти вже будеш на базі. Або на “Шпігелі”.