Пристань Ескулапа
Шрифт:
— У вас є сірники? — досить безцеремонно спитала вона.
— До ваших послуг! — Я поспіхом поліз до кишені і подав їй вогню.
Доктор Протоклицька глибоко затягнулась і тремтячими руками почала поправляти халат.
— Маленьке непорозуміння? — зважився я несміливо запитати.
Доктор Протоклицька красномовно махнула рукою.
— Це жахлива жінка. Тепер немає чесних служниць. Скільки разів я приїжджаю сюди — завжди помічаю, що вже щось пропало. Важко ж усе держати під замком. Ми працюємо в такій тісноті — п'ять чоловік у цій мікроскопічній лабораторії.
— Але, виїжджаючи звідси, ви можете
— В тому ж і справа, що не можу. В лабораторії є піддослідні тварини, і їх треба годувати. Спеціальної посади для цього нам не дають, тому доводиться користуватися з послуг Мацьошекової. Ну от і маємо наслідки. Завжди не вистачає спирту, а перед святом — дріжджів. На минулому тижні вона зайшла так далеко, що взяла п'ять грамів миш'яку. Темна жінка. Казала, ніби хотіла винищити щурів. А я підозріваю, що вона зв'язана з браконьєрами, які труять лисиць. Після скандалу Мацьошекова, правда, повернула миш'як, але не весь — близько грама невистачало. Каже, що розсипався. Розсипався, ви розумієте. Можете собі уявити, як я рознервувалася. Цілий тиждень не могла спати. На щастя, нічого не трапилося.
— Це справді небезпечно, — зауважив я. — Ви і ваші колеги повинні краще оберігати такі препарати.
— Після цієї історії я добилася, щоб нам дали спеціальну шафку для отрут, ключі від якої є тільки у професорів, лаборантки і в мене. Та хіба це захист від злодія! Мацьошекова не відзначалася особливою чесністю ще тоді, коли працювала санітаркою в лікарні в Очках. Тоді систематично пропадав морфій.
— І професор прийняв її сюди? — здивувався я.
— Та її ж не піймали на гарячому. Це скритна жінка. А професор Касіца — добра людина. Занадто добра. Крім того, він має якісь моральні зобов'язання щодо Мацьошека. Мацьошек — довоєнний кадровий сержант. Вони разом пережили вересневі події. Кажуть, нібито під Кутном Мацьошек врятував професорові життя. Він і досі називає професора «паном майором». Але навіщо я це все розповідаю?
Доктор Протоклицька кинула недокурок у попільничку і зникла за дверима лабораторії.
Я повернувся до вестибюля. Застав тут Мацьошекову з відром та ганчірками. Вона возилася з вікном, намагаючись відчинити його, щоб помити. Я мовчки підійшов і допоміг їй.
— Не треба так нервувати, добродійко.
— Легко вам говорити, — буркнула вона у відповідь. — Людина з самісінького ранку виведена з рівноваги. Як тільки приїде ця галицька баронеса, то вже нема спокою.
— Ви говорите про доктора Протоклицьку?
— А то про кого ж? Хіба ви не знаєте? Вона ж баронеса з першого шлюбу. Ще до війни була на практиці в лікарні у Львові, зв'язалася там із старим бароном Вестергорном — він лежав у лікарні після операції. То вона, пане, так обплутала барона, що той одружився з нею. Правда, недовго після цього — барон прожив тільки рік, — але баронесою вона була. Потім вийшла заміж за доктора Протоклицького. У них була власна лікарня в Криниці аж до війни. Війна їх знищила. Протоклицький загинув у Освєнцімі, і вона опинилася на мілкому. Але така завжди випливе. Тепер оце причепилася до професора Містраля… ставить тенета на нього…
— Та що це ви кажете? — перебив я, неприємно вражений. — Ми разом їхали машиною, і я нічого не помітив… навіть навпаки.
— То ви погано дивилися! Хіба ви не знаєте, як у тих
— Хіба вам обов'язково треба було миш'яком? Адже є спеціальні отрути на щурів, — не міг утриматись я від зауваження.
— Немає, пане. Дають тільки по рецепту. А так — спробуйте купіть. Нема. А найкраще труїти щурів миш'яком, так усі кажуть. Тому що він не має ніякого смаку. А так чого-небудь щур не візьме. Але вона взагалі насілася на мене. Сьогодні, тільки-но приїхала, відразу ж накинулася на мене, що я взяла спирт. А ту пляшку, пане, свинка розбила.
— Свинка?
— Авжеж! Є там в лабораторії таке непосидюще чортеня, волосате, мов пудель. Під час годівлі вона від мене втекла і давай бігати по шафах, аж поки не розбила тієї пляшки з спиртом.
— Хвилиночку, — перебив я, — ви говорите про морську свинку?
— Ну а про що ж?
— Я думав, що в морської свинки немає волосся, а ви кажете, що вона волосата, мов пудель.
— Бо це такий виродок. Потвора. Зовсім не схожа на інших і зла, як чорт, одним словом, у неї такий самий характер, як і в нашої баронеси.
«Ти моя голубко, теж не дуже лагідне створіння», майнула в мене думка. Я чомусь не відчував ні симпатії, ні довір'я до пані Мацьошекової; слухати її плітки, натяки і злорадні розумування було просто гидко, тому я полегшено зітхнув, коли вона закінчила мити вікно і, брязкаючи відром, вибігла з вестибюля, похитуючи, немов качка, стегнами.
Другий випадок мав місце в п'ятницю, назавтра після нашого приїзду. Щоправда, нічого особливого не сталось, і, як уже зазначалося, я записав цей незначний випадок лише для порядку. Отож у той день професор ще вранці, поки ми вилізли з своїх ліжок, десь зник, його не було ні в їдальні, де ми снідали, ні в лабораторії, ні в кабінеті. Ми запитали про це Мацьошека, і той сказав, що професор кудись вийшов. Трепка був дуже занепокоєний. Та поки ми вирішили, що робити, професор несподівано з'явився в чудовому настрої, хоч і в досить жалюгідному стані — весь мокрий, вимазаний якоюсь червоною глиною. Трепка намагався делікатно розпитати про мету такої ранньої прогулянки, але професор ухилився від докладних пояснень, сказавши, що він гуляв і що практикує такі прогулянки вже не один рік.
— Не знаю, чи корисна для здоров'я прогулянка в такий дощ, — зауважив Трепка.
— Дурниці, я не з цукру, — засміявся професор.
— А проте я хотів би, професоре, щоб ви на цей час відмовились від прогулянок на самоті, — сказав з притиском Трепка. — Ми завжди до ваших послуг, і наше товариство аж ніяк не повинно вас утруднювати.
— Це дуже мило з вашого боку, — відповів Містраль, хоч мені здалося, що він чомусь мало захоплений цією пропозицією.