Прес-центр
Шрифт:
— Водночас з Санчесом. Група Хорхе відрепетирувала операцію в Гватемалі, на нашій базі п’ятдесят чотири нуль три, — відповів Аксель.
ЗДА закурив, обернувся до Велша.
— Майкл, у мене є чимало зауважень до тих статей, які підготовлено для публікації в пресі Гаривасу та Пами після подій, що мають відбутися… Там є кілька недодуманих пасажів… Зокрема, редакційні статті, які дадуть вранішні газети, ніяк не реагують на присутність наших воєнних радників у Гватемалі й Сальвадорі — це непростима помилка; майора Лопеса негайно зв’яжуть з нами. Потім, зовсім недостатній гнів проти тих, хто здійснив
Заступник директора по науці, ЗДН, похитав головою.
— Я й досі страшенно жалкую про те, що ідею «Білої книги» по Гаривасу хтось відкинув.
— Цю ідею відкинув я, — уточнив Велш. — Як тільки з’явиться «Біла книга», весь світ чекатиме, де ми вдаримо. Згадайте Гватемалу і Домініканську Республіку, наші «Білі книги» передували операціям… Тоді ми намагалися довести радянську воєнну присутність, а що можна довести в Гаривасі? Ні, ні і ще раз ні, ми випробуємо якісно новий варіант зміни керівництва, ми робимо ставку на спадкоємність справи Санчеса.
ЗДН чомусь посміхнувся, витяг з кишені два невеличкі аркушики.
— Апаратура прослухування, яку наші люди встановили на квартирі заступника міністра фінансів Гаривасу, дала нам змогу записати його розмови… Поки що нічого тривожного… Але одна фраза насторожила, — ЗДН заглянув в аркушик, — ось вона: «Я переконаний, що Санчес розумніший, обережніший і зосередженіший, ніж про нього думають… Він анітрохи не ідеаліст, він дуже раціональний, і якщо він жде, то знає, чого жде».
Велш подивився на Акселя.
— Ви говорили про ваше джерело, близьке до Санчеса… Що воно дає?
— Я певен, що Санчес жде якоїсь дуже важливої інформації від Леопольдо Граціо…
Велш подивився на годинник.
— Нехай собі жде. Скільки часу йому залишилося ждати? Я завжди плутаю часові пояси…
Аксель відповів:
— Зараз має надійти офіційне повідомлення, що Граціо зійшов зі сцени.
— Ви переконані, що його співробітники не почнуть атакувати? — вперше за весь час спитав ЗДР. — За моїми даними, Хуан Бланко — спритний хлопець, він у ділі, він коштує мільйонів десять, він давно поставив на Санчеса, і він іспанець, людина честі, слова і так далі…
Велш запитливо подивився на Акселя; той похитав головою.
— Зараз ще рано говорити з ним. Ми це зробимо пізніше, і чомусь я переконаний у його поміркованості. Дон Валлоне має на нього вплив…
ЗДР повторив:
— За нашими відомостями, Хуан Бланко чіпкий, але мозковий трест групи Граціо очолює Бенджамін Уфер.
— Правильно, — погодився Аксель. — До нього в нас немає підходів, але, судячи з психологічного портрета, ми досить ретельно його аналізували, Уфер не наважиться на бійку. Він з породи тих, хто підспівує, а сам не може вести першої партії.
— Які є уточнення чи доповнення до проекту «Кориди»? — спитав Велш.
— Все визначиться зразу ж після того, як ліквідують Санчеса, — сказав ЗДН. — Скільки ми не плануємо, як старанно не вивіряємо деталі, машина бюрократії десь і в чомусь не спрацьовує. Принаймні, наші люди, які стежать за Лопесом, задоволені тим, як він веде свою партію: ніякої метушні,
Велш подивився на присутніх, кивнув.
— Спасибі. Післязавтра проведемо уточнюючу нараду. Можливі корективи, до них треба бути готовими заздалегідь. До зустрічі.
Тільки-но колеги, яких запросив перший заступник директора ЦРУ, пішли, Велш набрав номер телефону Дігона.
Старий у цей час їхав у своєму старому «кадилаку» з Нью-Йорка в парк Токсідо, всього двадцять миль від міста, а тиша, зелень, птахи, галявини, озера, переліски, маленька церква, оформлена Шагалом; повна ілюзія далекої провінції. Підстанція концерну переключила розмову на автомобіль, Дігон зняв трубку — цей номер знали лише найдовіреніші люди.
— Слухаю.
— Це я, мій дорогий друже.
— Боїтеся, що нашу розмову можуть підслухати? — посміхнувся Дігон. — Уникаєте називати на ім’я?
— Знову ваша правда, — відповів Велш. — Саме тому мені хотілося б зустрітися з вами.
— У будь-який час. І в будь-якому місці.
— Добре, я прилечу до вас.
(Директор ЦРУ вимкнув запис — кабінет Велша тепер прослухувався вдень і вночі — й запросив до себе ЗДН; шеф науки обіцяв дати «глибинний аналіз» того, що відбувається, Велша він давно не любив, повідомляв директорові геть чисто про все в ЦРУ.)
… Після легкого обіду (салат, шматок трохи підсмаженого на тефлоновій сковороді м’яса, морозиво за російським рецептом і чашка кави) Велш закінчив ділову розмову запитанням:
— Баррі, ви цілком упевнені, що європейські партнери Граціо спокійно поставляться до того, що ваші співробітники вживуть своїх заходів на біржах світу в той день і час, коли це буде визнано доцільним?
— Є підстави для непокоєння?
— Особливих нема, але містер Граціо серйозно готувався до своєї гри на підвищення акцій какао-бобів, він залучив багатьох людей…
— До речі, ви на мій задум поставили?
— У мене немає зайвих грошей, Баррі, я службовець, живу на оклад.
— Відповідаю на ваше запитання, Майкл… Зв’язки бувають прямі, бувають опосереднені. Оці опосереднені і є значно витриваліші, бо укладені на подвійній і потрійній перевірці надійності тієї людини, з якою вступаєш у діло… От хоча б ситуація напередодні світової війни і — з певною натяжкою — трагічна пора світової битви. Хто був головним об’єктом нападок нацистської пропаганди? Цей мерзенний фінансовий кровопивець Ротшільд. Але він мав — через «Брітіш метал корпорейшн» — таємні виходи на німецькі фірми «Металгезельшафт» і «Фельтон унд Гільом», а це є не що інше, як імперія Сімменса. Та, в свою чергу — через фірми із змішаним капіталом, найчастіше швейцарські, типу «Електроанлаген, Базель», — постійно підтримувала ділові взаємовигідні контакти з німецькою «АЕГ», прямо зв’язаною з нашими «ІТТ» й «Дженерал електрик». Розумієте?