Прес-центр
Шрифт:
Саме після такої зустрічі Салах Шаффар, побачившись і недовго проговоривши з якимось Ламські, котрий був у контакті з резидентом ЦРУ, і подався в Базель для розмови з Вольфом Цорром.
Вони розійшлися опівночі, спогади про ту пору, коли вони були тридцятилітніми хлопчаками, зробили їх добрішими, лагідними.
Цорр з радістю взявся виконати прохання Шаффара. Чек на три тисячі доларів прийняв легко, як візитну картку, поклав у портмоне і ніби забув про нього. Попросив тричі повторити те, що він мав зробити з тією інформацією, яку
34
16.10.83 (19 годин 15 хвилин)
Комісар Матен підсунув Шору чашку кави і, відкинувшись на спинку крісла-вертушки, сказав:
— Соломоне, мене зовсім засмикали, заступник міністра вимагає доповісти йому про справу Граціо, будь ласка, сформулюй стисло все, що ти обіцяв розповісти, озброй мене, інакше ці дилетанти не злізуть, ти ж знаєш їхній інтерес до сенсації, ніякого професіоналізму.
— Треба писати?
— Ні. Ти розказуєш краще, ніж пишеш.
— Ти в курсі, що на пістолеті немає відбитків пальців, вже доповідав… Я з деким поговорив, і це змусило мене полазити по горищі готелю… Знайшов там слід одного пальця… На вікні, яке виходить саме туди, де був апартамент покійного…
— Цей палець е в нашій картотеці?
— Ні.
— Слава богу.
— Я звернувся в Інтерпол.
— Чудово… Нехай шукають… Далі?
— Я знайшов там ще один слід, черевиків сорок п’ятого розміру… Послав хімікам… Вони гадають, що взуття італійське… Остаточну відповідь дадуть завтра вранці…
— Далі?
— Ну, а що далі? Далі хтось спустився по вірьовці — цього навчилися після італійських фільмів про мафію… Кватирка в номері Граціо була відчинена… Жахнули бідолаху, відкрутили безшумну насадку й кинули револьверчик ближче до ліжка, біля якого він лежав…
— Далі?
— Далі хіміки шукають слід од вірьовки з горища. Щось там знайшли, вивчають.
— А що тобі може дати вірьовка?
— Багато. Професіонали возять свої, вітчизняні. Вийдемо на країну, вже зачіпка.
— Ну що ж. Цілком можливо. Допитав усіх у готелі?
— Звичайно. Папіньйон передав мені допити сімнадцяти службовців… Ніхто нікого не бачив… Я затребував карточки всіх, хто проживав і проживає в готелі до сьогоднішнього дня… Вивчаємо…
— Коли матимеш інформацію?
— Її вже опрацьовують, шеф. Думаю, завтра ввечері будуть вичерпні дані.
— Ти вважаєш, що в нашому ділі можна мати вичерпні дані? Завидний оптимізм. Далі?
— Далі гірше. Припустимо, палець, тканина вірьовки, сліди від черевиків і таке інше приводять нас у нікуди. Як же нам у такому разі знайти ту людину, яка прийшла до Граціо абсолютно легально, через двері?
— Не знаю.
— Я знаю, що ввійти могла людина, тільки добре знайома Граціо. Логічно?
— Цілком.
— Таких тут троє.
— Хто вони?
— Сюди напередодні прильоту Граціо приїхав Бланко; з Амстердама прискакав Уфер; і, нарешті, мені щойно стало відомо, тут з’явився сусід Граціо по замку в Палермо, брат Дона Валлоне, синьйор Ауреліо, дуже серйозний дідок з вищого кола мафіозі.
— Ну
— З Бланко я розмовляв, але на нього тиснуть. За Уфером і Ауреліо спостерігаю.
— Отже, коли ти дозволиш, я підведу підсумок, Соломоне… В номері «Континенталю» загинув Леопольдо Граціо… Ніяких слідів насильства, на килимі валяється пістолет, ніхто не чув пострілу, ніхто не бачив людини, яка направлялась до апартаменту покійного… Все було б ясно, якби на рукоятці пістолета ми знайшли пальці нашого бідолахи. Коди ти зайшов у номер, там до тебе вже побували директор, шеф охорони, портьє, метрдотель, що приріз на каталці сніданок, покоївка і поліцейський, який чергує біля готелю. Виникає питання: а якщо хтось з цих людей схопив — пойнятий жахом, без злого наміру — пістолет, потім злякався, що знайдуть його сліди, витер рукоятку рушником і поклав на місце? Таке допустимо?
Шор примружився, розгублено глянув на Матена, витяг з кишені пом’яту пачку «Голуаз», закурив і, глипнувши на комісара ще раз, відповів:
— Взагалі коли…
— Що «коли»?
— Коли дуже хочеться вважати це самогубством, то…
— Ти що думаєш, я підштовхую тебе саме до такої точки зору? Соломоне, що з тобою? Ти висуваєш свою версію, але і я маю право на свою.
— Преса бере в стоси не тебе, а мене, Луї.
— Так було завжди, так буде й надалі, поки ти не заміниш мене в цьому кріслі, а на твоє місце не сяде Папіньйон… Але я аж ніяк не відкидаю твоєї версії. Затям собі, я з тобою, хоч би як ти повернув справу… Як завжди, я прикриватиму тебе. Копай, Соломоне.
Через дві години після дуже короткої зустрічі з комісаром Матеном в кафе Джон Хоф націлив резидентуру ЦРУ на те, щоб журналісти, які зв’язані зі службою, поговорили з працівниками «Континенталю».
Підрозділ, який відповідав за виконання спеціальних заходів, дістав завдання організувати таку людину в «Континенталі», яка згадає, що не більше як три дні тому, приблизно за день до самогубства Граціо, викликали майстра з профілактики електропроводок на горищі, у підвальних та складських приміщеннях; приходив чоловік середніх літ, дуже кремезний, десь близько п’ятої після полудня; запросили майстра тому, що йшли дощі, дуже погана погода, сталося щось з кліматом, ці американці й росіяни неодмінно доведуть світ до нового потопу з їхньою космічною безглуздістю; майстер був з якоїсь контори, треба згадати, мабуть, десь у паперах е телефон чи відповідний запис; ні, у день загибелі Граціо цієї людини в готелі не було, ми уважно стежимо за всіма, хто входить до нашого готелю…
Через три години, після відповідної шифрограми Хофа в Ленглі, Майкл Велш надіслав вказівку римській резидентурі ЦРУ зробити все можливе, аби вплинути на потрібних у кабінеті людей і домогтися відправки телеграми в Берн з офіційним запитом про обставини загибелі італійського громадянина Леопольдо Граціо; оскільки лист має виходити з секретної служби, то, ясна річ, на цей запит мусить відповісти секретна служба Швейцарії. А відповісти на лист, не взявши в кримінальній поліції всіх документів, висновків експертів, неможливо.